Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (січня 1713 — ) — український архітектор, представник пізнього козацького бароко (рококо). Народився в Києві, походив із купецького роду Григоровичів-Барських, брат мандрівника Василя Григоровича-Барського. Навчався в Києво-Могилянській академії. Працював інстигатором і, ймовірно, виконував обов'язки міського архітектора. Також був депутатом Київського магістрату та батьком 15-ти дітей. Автор багатьох сакральних і цивільних споруд Києва (фонтан Самсон (1748—1749), Покровська церква (1766), церква Миколи Набережного (1772—1775), Козельця (Собор Різдва Богородиці, будинок полкової канцелярії) та інших міст і містечок України. У його пізній творчості помітний перехід до класицизму. Помер у Києві.

Життєпис Народився в 1713 році у Києві у родині вихідців із міста Бар на Поділлі.

Батько майбутнього архітектора був заможним крамарем і старостою соборної подільської церкви Успіння Богородиці Пирогощі. Як і його старший брат Василь, Іван навчався у Києво-Могилянській академії в 1724 — початку 1730-х років.

До роботи архітектором служив у київському магістраті (зокрема депутатом, лавником, райцем). Був відомим і як промисловець, який успішно торгував разом з синами у своїй крамниці на Подолі.

У 1744 році одружився, налагодив сімейний побут. У 1744—1748 роках проживає за межами Києва.

Спробував себе в архітектурному мистецтві вже у зрілі роки. Пройшовши вишкіл на будовах інших зодчих, зокрема, ймовірно, Йогана Шеделя, заходився творити самостійно.

З 1740-х служив інстигатором, за деякими даними, виконував обов'язки міського архітектора (про це свідчить те, що він відповідав за садибні межі, запобігаючи пожежам). Багато будівель він спорудив саме на замовлення магістрату.

У 1776 році проводив ремонт Царського палацу.

Був батьком 15 дітей. З них двоє були підприємцями: Олександр був головою цехової управи, згодом був бургомістром, помічником командира Київського озброєного міщанського корпусу. Яким володів кількома цегельнями на Подолі та на річці Либідь, лавкою батька, також був бургомістром. Іван після визнання спадкового дворянства був у військовій службі корнетом, хорунжим у Земському суді, надвірним радником, володів селом Козинець Київського повіту.

Хворів і був при смерті у травні 1785 року. Проте йому вдалося одужати і прожити ще 6 років. У 1787 році Київські Дворянські депутатські збори (на підставі свідоцтва внесеного до Книг Градських Київського воєводства) надав архітектору підтвердження його шляхетського походження.

Помер 11 вересня 1791 року у віці 78 років. Похований на Подолі біля відбудованої ним церкви Богородиці Пирогощої, точно місце його могили не встановлено. У метричній книзі собору Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі міста Києва за 1791 рік зберігся запис про смерть під номером 31, знайдений науковцем Л. Проценко: Дружина — Тетяна Данилівна (19 січня 1727 — 12 лютого 1792, шлюб 15 січня 1744 року), дочка київського лавника, бургомістра Данила Васильовича Чишинича-Власенка. Теща Івана Григоровича Григоровича-Барського Анастасія Василівна (до шлюбу Тихонович) після смерті чоловіка була намісницею Київського Вознесенського дівочого Флорівського монастиря з ім'ям Олександра.

Діти:

Михайло (5 вересня 1745); Іуліана (16 березня 1747 — 4 липня 1749); Олександр (12 травня 1749 — 22 жовтня 1794), київський бургомістр, інстигатор, ремісничий голова, помічник командира Київського озброєного міщанського корпусу; Йоаким (10 вересня 1751 — 1815), київський бургомістр; Василь (5 квітня 1753 — 5); Микола (6 травня 1754 — 28 червня 1754); Іван (13 вересня 1755 — 1833), надвірний радник; Агафія (4 лютого 1757 — 3 вересня 1779); Параскєва (15 жовтня 1758 — 8 грудня 1758); Степан (23.15); Герасим (3 березня 1761 — 1769); Ірина (25 квітня 1762 — невідомо, у шлюбі Скородумова, потім Чижова / Чижевська); Тетяна (17 січня 1765 — невідомо, у шлюбі Гущина, потім Свєшнікова); Євдокія (5 серпня 1766 — невідомо, у шлюбі Паго); Анна (1 лютого 1770 — невідомо, у шлюбі Хотянівська).

Творчість Іван Григорович-Барський — творець оригінальних типів культових та світських споруд у Києві та інших містах України. Для творчості зодчого характерні багатство композиційних прийомів, мальовнича пластика фасадів та рослинні орнаменти в стриманому, витонченому декорі, а в історію українського мистецтва він увійшов передовсім як архітектор-новатор.

Був послідовником українського бароко, проте наприкінці творчої кар'єри перейшов до зведення церковних споруд з рисами, властивими класицизмові. Стислий перелік архітектурної спадщини зодчого міститься у начерку його епітафії:

Починається перелік із водогону, який він влаштував у 1748-1749 роках на Подолі. Її частиною був фонтан-запобіжник, над яким зодчий збудував вишуканий цегляний павільйон. На даху павільйону було встановлено статую апостола Андрія. Вода витікала з посудини, яку тримав янгол. Вже на початку XIX століття янгол поступився місцем Самсонові, що роздирає пащу леву.

Зодчий будував не тільки в Києві, але також виконував замовлення з різних міст та містечок України. Зокрема, на замовлення родини Розумовських разом з Андрієм Квасовим у 1752—1770 роках споруджував комплекс собору Різдва Богородиці в Козельці, багато та пишно оздоблені ліпниною. Згодом в 1772—1774 роках за кошти Петра Калнишевського збудував Петропавлівську надбрамну церкву, келії та інші споруди Межигірського монастиря, а також Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря в 1767—1771 роках за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського.

Близько 1760 проводив будівельні роботи в Кирилівському монастирі на околиці Києва. Наново декорував стародавню Кирилівську церкву, збудував монастирську огорожу, а також триярусну дзвіницю з брамою та невеликою церквою на другому ярусі. Провів реконструкцію ще однієї пам'ятки часів Київської Руси — церкви Богородиці Пирогощі, де був старостою його батько, також перебудував Воскресенську церкву на Подолі. На жаль, більшість із раніше згаданих споруд не збереглася. Так само не збереглися монументальна дзвіниця Петропавлівської церкви на сучасній Притисько-Микільській вулиці (з 1967 року там розташована військова частина) та дзвіниця Успенської церкви на Контрактовій площі (її знесли після пожежі 1811 року, за іншими даними 1835 року; контур споруди викладено бруківкою біля відтвореного храму Богородиці Пирогощої).

З наявних нині будівель Григоровича-Барського виділяється Покровська церква на однойменній вулиці, збудована ним у 1766 як парафіяльна. Ймовірно, на зодчого справила враження Андріївська церква, збудована за проектом відомого петербурзького архітектора Франческо Бартоломео Растреллі. Їх можна разом побачити з Покровської вулиці та знайти деякі спільні риси — зокрема, напівкруглі вигнуті фронтони та елементи зовнішнього оформлення, проте, як зауважив мистецтвознавець Федір Ернст, «конструкція церкви навіяна зразками українського дерев'яного будівництва». Дуже приємне враження справляють затишні ґаночки обабіч церкви.

Також на Подолі збереглася Набережно-Микільська церква на вулиці Григорія Сковороди, збудована в 1772-1775 роках. Барабан бані має оригінальний декор — на подвійні колони коринфського ордеру замість карнизу спирається ряд напівкруглих архівольтів. Цілком можливо, що цю форму архітектор запозичив із зображення альтанки на одному з малюнків свого брата, мандрівника Василя Григоровича-Барського. Вигляд будівлі було дещо змінено перебудовою бані після пожежі 1811 року, в якій також загинув весь первісний інтер'єр.

Зберігся, хоч і дуже перебудований, «городской магазин» — колишній хлібний склад по вулиці Братській, 2, збудований архітектором на замовлення магістрату в 1766-1769 роках на випадок неврожаю.

Також у 1760-х збудував старий гостиний двір біля Межигірської вулиці, який мав форму каре. Проте його, як і келії Грецького монастиря та будинок Юрія Дранчева, що стояли на Контрактовій площі, давно втрачено.

Після викупу магістратом всіх київських маєтностей Биковських, у 1780-х на його замовлення він проводив перебудову будинку Биковських, яка завершилася в 1791 році, після чого за рішенням магістрату там було розташовано божевільню.

Деякі споруди традиційно приписують зодчому через близькість до його стильової манери — зокрема, дзвіницю Ближніх печер Лаври, залишки церкви Костянтина та Єлени на розі вулиць Щекавицької та Кирилівської, Михайлівську церкву у Воронежі Сумської області тощо.

Його творчість відіграла помітну роль у розвитку українського бароко другої половини XVIII століття. На думку Б. Яремченка,

Творча спадщина

Збережена

НазваМісцерозташуванняЧас спорудження або перебудовиКоментарФотоТрапезна церква Софійського монастиряКиїв, місто Ярослава1769Перебудована після пожежі. В 1822 та 1869–1872 зазнавала подальших перебудов та прибудов. Під час реставрації в 1970 році частково повернуті первісні форми.Міський водогін із фонтаном «Феліціан»Київ, Поділ1748–1749Знищений 1934 року, відбудований 1982 року.Покровська церкваКиїв, Поділ1766–1772Первісно була двоярусною, проте під час пожежі завалилися склепіння першого поверху.Церква Миколи НабережногоКиїв, Поділ1772–1775Баня перебудована після пожежі 1811 року, тоді ж втрачено первісний інтер'єр.Бурса Києво-Могилянської академіїКиїв, Поділ1760–1778Первісно була дерев'яною на кам'яному фундаменті, у 1809–1811 за проектом Андрія Меленського було надбудовано другий поверх.Запасний хлібний магазин (міське зерносховище)Київ, Поділ1756–1766 або 1756–1769Значно постраждало під час пожежі, відбудоване за проектом Андрія Меленського в 1811—1812 роках. 1837 року передане під пересильну в'язницю, 1875 року передане Олександрівському ремісничому училищу, 1892—1893 надбудовано третій поверх.Муровані брама та огорожа коло Іллінської церквиКиїв, Поділ1755Житловий будинок Яна БиковськогоКиїв, Поділ1791Перебудований.Дзвіниця церкви Миколи ДоброгоКиїв, Поділ1781Перебудована.Кирилівська церкваКиїв, Дорогожичі1748–1760Перебудована.Мурована огорожа Кирилівського монастиря з брамою та вежамиКиїв, Дорогожичі1748–1760Більша частина огорожі з брамою та трьома вежами зруйнована в 1937 році, збереглася лише невелика частина стіни з однією вежею.Собор Різдва БогородиціЧернігівська область, Козелець1752–1763Збудований разом з Андрєм Квасовим на замовлення Розумовських.Дзвіниця собору Різдва БогородиціЧернігівська область, Козелець1766–1770Двоярусне барокове завершення було знищене пожежею 1848 року.Будинок полкової канцеляріїЧернігівська область, Козелець1753–1758 або 1759–1765Збудований на замовлення полковника Київського козацького полку Юхима Дарагана.Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиряЧеркаська область, Бакаївка коло Золотоноші1767–1771Збудований за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського.

Втрачена