Ігор Сергійович Холін ( 11 січня 1920, Москва — 15 червня 1999, Москва) — російський поет і прозаїк, учасник Ліанозовської групи.

Життєпис

Ігор Холін народився в Москві, на Войковській, яка на той час була передмістям, в родині швачки й офіцера царської армії, за однією з легенд — якогось Львова, за іншою — Холіна. Батько помер, за однією версією — від тифу, за іншою — ніби воював за «білих», потім перейшов до «червоних», був узятий у полон колишнім командиром Колчаком, який його й розстріляв. Родичі кажуть, що його дід по батькові володів балетною школою в Москві, на Тверській, а батько одружився з сільською дівчиною всупереч волі рідних.

Жодна з історій не має підтвердження, адже Холін мав схильність містифікувати власне життя. Критик Євген Лобков писав: «Біографія Ігоря Холіна міфологічна, де і як пройшли дитинство, отроцтво і юність — невідомо».

Під час Громадянської війни, втративши чоловіка, мати Холіна віддала обох дітей в дитячий будинок, побоюючись, що не в змозі буде їх прогодувати. З одного дитячого будинку Холіна перевели в інший, під Рязань, в колишній чоловічий монастир, де в спальнях дітей лякали стельові фрески зі стражданнями мучеників, наприклад, відрубана голова Івана Хрестителя. Холін звідти втік і став безпритульним. Він потрапив до Новоросійська, де вступив до військового училища й став вихованцем музичної команди Червоної Армії.

З 1940 до 1946 року Холін служив у армії, воював, закінчив війну в Празі в чині капітана Червоної Армії. Він був двічі поранений; одна з куль пройшла через куточок губ і вийшла під лопаткою, так що він ледве вижив. Був нагороджений орденом Червоної Зірки (1944); пізніше, до 40-річчя перемоги, нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня.

Холіна віддали під суд за те, що він дав ляпаса п'яному товаришеві по службі, засуджений та відправлений в зону в Ліанозово. Охороною там завідував знайомий Холіна по армії, який дозволив йому тимчасово залишати межі зони. В ув'язненні Холін почав писати вірші, про які згодом відгукувався негативно. В Ліанозовській бібліотеці взяв книгу Блока, здивувавши цим бібліотекарку, яка була дружиною Євгена Леонідовича Кропивницького. Вона познайомила його з чоловіком. У Кропивницького тоді збирався гурток поетів, письменників і художників, які вважали його своїм учителем — юний Генріх Сапгир, зять Євгена Леонідовича Оскар Рабін.

Під впливом Євгена Кропивницького в середині 1950-х Ігор Холін розпочав свій творчий шлях. У ті роки він написав перший цикл «барачних» віршів, які вплинули на творчість Ліанозовської групи. Друг Холіна Генріх Сапгир також долучив його до написання дитячих віршів. Але поезія на замовлення у Холіна йшла важко, незважаючи на те, що його вірші потрапили в буквар. У цей час він працював офіціантом у ресторані при готелі «Метрополь» і був одружений з Марією Костянтинівною Холіною, теж офіціанткою. У цьому шлюбі в нього народилася дочка Людмила.

У своїй поезії Холін використовував у якості поетичних засобів побутову мову. До кінця 1950-х років Холін став одним із лідерів неофіційної російської поезії й російського авангарду. У 1960-х він друкувався тільки в західних виданнях, в СРСР публікувалися лише його вірші для дітей.

Він входив до поетичної групи «Конкрет», члени якої також були Генріх Сапгір, Едуард Лимонов, Вагріч Бахчанян.

На початку 1970-х років Холін пише кілька поем і всерйоз звертається до прози. З 1988 року він публікувався на батьківщині. 1980-1990-ми роками датовані лише окремі опубліковані вірші; в цей період Холін основну увагу приділяв написанню коротких оповідань.

Образ Холіна-поета нерозривно пов'язаний з образом Генріха Сапгіра, дружба з яким зав'язалася з листування. Сапгір був учнем Кропивницького ще в гуртку в Будинку піонерів, писав йому з армії, дізнавався про нові імена в поетичному гуртку — так і познайомився з Холіним. Ця дружба тривала більше сорока років.

На початку 1970-х приятель Холіна, художник Михайло Гробман, долучив його до торгівлі антикваріатом, яка збагатила його знання про російське мистецтво. Ця діяльність приносила Холіну невеликий прибуток практично до кінця його життя.

З 1972 до 1974 він зустрічався з Іриною Островською, подругою Олени Щапової, дружини Лимонова, якій присвячено книгу «Це я, Едічка». Дочка Холіна й Островської Аріна — достатньо відома письменниця та журналістка.

Ігор Холін помер в Москві 15 червня 1999 року від швидкоплинного раку печінки. Похований на Хімкинському кладовищі.

Бібліографія

Как непослушная хрюшка едва не сгорела. М., Детский мир, 1961 Жадный лягушонок. М., Детский мир, 1962 Лесной концерт. М., Детский мир, 1962 Месяц за месяцем. М., Детский мир, 1962 О лентяе Лентяеве. М., Детский мир, 1962 Живые игрушки. М., Детский мир, 1961, 1963 Звездный экспресс. М., Детский мир, 1963 Машины такие есть! М., Советская Россия, 1963 Нужные вещи. М., Детский мир, 1963 Слон. М., Детский мир, 1963 Стальные гонцы. М., Детский мир, 1963 Голубые корабли. М., Детская литература, 1964 Мои друзья. М., Малыш, 1964 Хочу быть большим. М., Малыш, 1965 Это всё автомобили. М., Малыш, 1965 В городе зеленом. М., Малыш, 1966 Помогал я маме так. М., Малыш, 1966 Кто не спит. М., Малыш, 1966 Помогли игрушки мне. Львов, Малыш, 1966 Аукает лето. М., Малыш, 1967 Как непослушная хрюшка едва не сгорела. М., Малыш, 1967 По Москве идет моряк. М., Малыш, 1968 А с друзьями веселей. М., Малыш, 1969 Чудесный теремок. М., Малыш, 1971 Юннат. М., Малыш, 1971 Я тоже к звездам полечу. М., Малыш, 1971 Вертолет. М., Малыш, 1972 Мастера. М., Малыш, 1972 Встало солнце на рассвете. М., Малыш, 1974 Подарки слонёнку. М., Малыш, 1976 Стихотворения с посвящениями. Париж: Колобок, 1989 Жители барака. Стихи. — М.: Прометей, 1989. — 32 с., 3 000 экз. Воинрид. М., 1993 Лирика без лирики. М.-Париж-Нью-Йорк: Третья волна, 1995 Избранное. Стихи, поэмы. — М.: Новое литературное обозрение, 1999. — 316 с. Избранная проза. М.: Новое литературное обозрение, 2000. — 643 с. Поэмы. М.: РИК Русанова, 2005. — 144 с. Кошки мышки. Роман. Вологда: ООО ПФ «Полиграф-Периодика», 2015. — 366 с. (Библиотека Московского концептуализма Германа Титова) — 1000 экз. ISBN 978-5-91965-109-3

Примітки

Посилання Ігор Холін на сайті «Неофициальная поэзия» «Скучно жителям барака»: о поэзии Игоря Холина