Часова преференція () — преференція (перевага) під час вибору благ, яка враховує фактор часу.

«Позитивна часова преференція» або «висока часова преференція» означає, що споживач цінує споживання зараз вище, ніж споживання у майбутньому.

«Від'ємна часова преференція» або «низька» означає, що споживач готовий чекати заради більших переваг чи менших втрат, які очікуються від споживання у майбутньому.

Часова преференція вимірюється через коефіцієнт (рівень) часової преференції (англ. rate of time preference), який розраховується відношенням кількості благ у майбутньому, якою споживач готовий пожертвувати за одиницю блага сьогодні.

Часова преференція застосовується як для оцінки споживчого вибору, так й для інвестиційних рішень. За низької часової преференції люди вдаються до економії, живуть у відповідності до доходів, заощаджують, інвестують, обирають низьке боргове навантаження на домогосподарства. Спостерігається тенденція до зниження процентної ставки кредиту.

Часова преференція з точки зору Австрійської школи економіки В економічній теорії Австрійської школи поняття часової преференції займає центральне місце. Це не просто психологічна схильність, а фундаментальна категорія людської діяльності, яка визначає структуру виробництва, накопичення капіталу та природу відсотка.

Концепція часової преференції була описана представниками Саламанкської школи, розвинута Ейгеном фон Бем-Баверком, представником Австрійської економічної школи у роботі «Капітал і процент» (1884).

Ейген фон Бем-Баверк вважав, що процентні ставки відповідають рівню культурного розвитку: що вищим є інтелект і моральна свідомість громадян, то більше вони зберігають на майбутнє, а процентні ставки знижуються. Ганс Герман Гоппе (також представник Австрійської школи) бачить у них основу для своєї етики аргументації.

Основною проблемою, яка призводить до підвищення часових преференцій у суспільстві, представники Австрійської школи називають використання фіатних (декретних) грошей.

Як зазначає Хесус Уерта де Сото «часова преференція — це не фізіологічна або психологічна категорія, а невід'ємна частина логічної структури будь-якої діяльності, структури, яка присутня у свідомості кожної людини»Уэрта де Сото Х. Австрийская экономическая школа: рынок и предпринимательское творчество. — Челябинск: Социум, 2009. — 202 с..

Чинники часової преференції поділяються на зовнішні, біологічні, особистісні та соціальні (інституційні).

Згідно з праксеологією (наукою про людську діяльність), діяльність завжди спрямована на заміну менш задовільного стану справ більш задовільним у майбутньому. Однак час є обмеженим ресурсом, який людина повинна економити.

Суть часової преференції полягає в тому, що за інших рівних умов людина завжди надає перевагу задоволенню потреби в більш близькому майбутньому, ніж у віддаленому. Теперішні блага цінуються вище, ніж майбутні блага тієї ж якості та кількості. Якби часової преференції не існувало, людина ніколи б не споживала блага зараз, а вічно накопичувала б їх для нескінченно далекого майбутньогоHuman Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1999, 3rd revised ed. (Chicago, Ill.:Henry Regnery, 1966)..

Часова преференція на ринку проявляється у формі первісного відсотка. Важливо розуміти, що відсоток не є «ціною капіталу» чи винагородою за очікування, яку створюють машини; це співвідношення в оцінці теперішніх і майбутніх благ.

Тобто первісний відсоток - це дисконт, з яким майбутні блага обмінюються на теперішні. Первісний відсоток існує в будь-якій системі, навіть у соціалістичній, оскільки він випливає з самої структури людського вибору.

Різниця між первісною людиною та сучасною цивілізацією полягає в обсязі накопичених капітальних благ. Капітальні блага — це проміжні продукти, які дозволяють застосовувати більш тривалі, але продуктивніші обхідні методи виробництва ().

Створення капіталу можливе лише через заощадження — свідому відмову від негайного споживання на користь майбутнього задоволення потреб. Капітальні блага — це, по суті, «законсервований час», поєднаний з працею та природними ресурсами. Володіння капіталом дає людині перевагу в часі: вона перебуває ближче до кінцевої мети задоволення потреб, ніж той, хто починає виробництво з нуля.

Ринкова ставка відсотка слугує сигналом для підприємців: вона показує, скільки ресурсів люди готові заощадити (відкласти на майбутнє) і на які довгострокові проєкти цих ресурсів вистачить.

Коли держава або банки вдаються до кредитної експансії (штучного зниження відсоткової ставки), вони маскують реальну часову преференцію споживачів. Це призводить до:

Хибних інвестицій (): Підприємці розпочинають масштабні проєкти, для завершення яких в економіці фізично не вистачає реальних заощаджень. Економічних циклів: Бум, побудований на ілюзії низької часової преференції, неминуче завершується крахом, коли з'ясовується дефіцит капітальних благ.

Для Австрійської школи часова преференція є регулятором, який узгоджує споживання в часі з виробничими можливостями суспільства. Відмова від визнання реальності часової преференції через маніпуляції з грошима не створює багатства, а лише веде до марнування накопиченого капіталу та економічних криз. Цивілізація тримається на здатності людини діяти з огляду на майбутнє, поступово знижуючи свою часову преференцію через накопичення капіталу.

Економісти про часову преференцію Людвіг фон Мізес у «Людській діяльності»: Те, що обмежує обсяг заощаджень та інвестицій, є часовою преференцією.Ludwig von Mises, Human Action: A Treatise on Economics, Scholar's Edition (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1998). С. 491 Мюррей Ротбард у роботі «Влада та ринок» про часову преференцію приватних власників і державних чиновників: Цікаво, що майже всі автори заучено повторюють думку про те, що часова преференція приватних власників примушує їх дивитися на речі «зблизька», тоді як тільки державні чиновники можуть дивитися на речі «в перспективі» і розподіляти власність для підвищення «загального добробуту». Насправді все відбувається з точністю до навпаки. Приватна особа, захищаючи своєю власність і свої капітальні ресурси, примушена дивитися на речі в перспективі, оскільки вона хоче зберегти капітальну вартість своїх ресурсів. Це державний чиновник повинен хапнути і втекти, він повинен розкрадати власність, поки він все ще при владі.Murray N. Rothbard, Power and Market: Government and the Economy (Kansas City: Sheed Andrews and McMeel, 1977), С. 189 (переклад уривку Д. М. Душейка)

Див. також

Австрійська школа Гіперболічне дисконтування Динамічна неузгодженість Заощадження Зефірний тест Капітал і процент (книга Е. Ф. Бем-Баверка) Первісний відсоток Обхідні методи виробництва

Примітки

Література

Eugen von Böhm-Bawerk, Capital and Interest, 3 vols. (South Holland, 111.: Libertarian Press, 1959) Frank Fetter, Capital, Interest, and Rent (Kansas City: Sheed Andrews and McMeel, 1977) Ludwig von Mises, Human Action: A Treatise on Economics, Scholar's Edition (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1998), глави 18 й 19 Man, Economy & State with Power and Market (The Scholar's Edition). Ludwig von Mises Institute. Лютий 2004. 1,441 сторінок плюс оглядовий розділ. ISBN 0-945466-30-7. Mulligan, Robert F. «Property Rights and Time Preference .» The Quarterly Journal of Austrian Economics 10, No. 1 (Spring 2007): 23–49 Richard von Strigl, Capital and Production (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 2001) William Stanley Jevons, Theory of Political Economy (New York: Augustus M. Kelley, 1965)

Посилання

Eugen von Böhm-Bawerk, Capital and Interest: A Critical History of Economic Theory