Капітал (від — головний, від прото-індоєвропейського kaput — голова) — ресурси, які використовують у виробництві товарів або при наданні послуг.
Класична економічна теорія трактує капітал як один з головних факторів виробництва, двома іншими вважаються земля (як природні ресурси), і праця (як цілеспрямована діяльність людей). Капіталом вважається усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому. На відміну від інших факторів виробництва, капітал складається з раніше виробленого продукту. Фактично, будь-які засоби праці класична теорія вважає фізичним капіталом.
Карл Маркс вважав неточним ототожнювання капіталу з засобами виробництва. Він визначав капітал як «самозростаючу вартість», тобто вартість, що використовується для отримання додаткової вартості (не плутати з доданою вартістю) за допомогою виробничої та економічної діяльності, заснованої на добровільному обміні.
Уявлення про капітал Слово «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає «головний, основний», і в свою чергу походить від слова «caput» (голова), мабуть тому, що в стародавні часи багатство людини оцінювалося за кількістю голів худоби.
В середньовіччі капіталом називали основну частину позики, на відміну від відсотків. У період становлення капіталізму «капіталом» стали називати гроші, які підприємці вкладали у своє виробництво з метою отримання прибутку (зараз це трактується як фінансовий капітал). Саме грошовий обіг меркантилісти вважали джерелом прибутку, який не пов'язували з виробництвом.
З розвитком економічної думки уявлення про капітал змінювались. Одним з перших, хто перестав ототожнювати капітал лише з грошима був Франсуа Кене, який став засновником фізіократичного напрямку. Він дійшов до висновку, що гроші самі по собі є безплідне багатство, яке нічого не створює і слугує лише для забезпечення обігу товарів. Виробничим фактором визнавалася лише земля, а корисним виробництвом — лише землеробство. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є «початкові аванси» (сучасний аналог «основний капітал»). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, що використовується лише в одному виробничому циклі, він відносив до «щорічних авансів» (сучасний аналог «оборотний капітал»). Промисловий капітал фізіократи вважали «бесплідним», що не створює «чистий продукт» і не ділиться на «аванси». Заслуга Кене не лише в розмежуванні основного та оборотного капіталу за виробничою ознакою, а і у .
Адам Сміт капіталом вважав частину ресурсів (запасів), яку направляють не на споживання, а на отримання доходу. Сміт розділяв капітал на основний (поліпшення землі, машини, обладнання — усе те, що «приносить дохід або прибуток без переходу від одного власника до іншого або без подальшого обігу») та оборотний (витрачається на товари, які куплені, виготовлені або перероблені задля продажу з вигодою, тобто такий капітал приносить дохід «лише шляхом такого обігу або послідовних обмінів»). Витрати на заробітну плату Адам Сміт вважав частиною оборотного капіталу. Висновки Сміта про те, що вартість товарів залежить
Давид Рікардо, як і Адам Сміт, капіталом вважав усі засоби виробництва, трактував капітал як «нагромаджену працю», тобто працю попередніх періодів. Він виключив з капіталу витрати на заробітну плату. Рікардо вважав, що отриманий дохід розподіляється пропорційно праці, теперішній та попередній. Саме таким розподілом він і пояснював прибуток власника капіталу.
Ідеї Адама Сміта про корисність для економіки юридичної свободи та рівності дали поштовх для формування Австрійської економічної шкоди, яка напрацювала напрямок маржиналізму.
Карл Маркс через критичний аналіз ідей Рікардо щодо ролі заробітної плати при виробництві товарів значно розвинув трудову теорію вартості і повністю змінив трактування поняття «капітал» — у Маркса це система суспільних відносин, яка дозволяє за певних умов вартості приносити додаткову вартість («самозростаюча вартість»).
Пізніші економісти розділилися на два великі табори — прихильників марксизму та прихильників маржиналізму.
На сьогодні найчастіше поняття капіталу трактують як усі засоби виробництва у матеріальній, грошовій та нематеріальній формахGlossary of Terms, «Capital (capital goods, capital equipment).»Deardorff's Glossary of International Economics, Capital. .
У сучасному бухгалтерському обліку термін «капітал» окремо не вживається, але є декілька показників, де це складова частина назви: власний капітал, статутний капітал, додатковий капітал.
Марксистське трактування Карл Маркс, автор фундаментальної праці «Капітал. Критика політичної економії», зробив свій внесок у трактування капіталу. За Марксом, засіб праці може стати капіталом (принести власнику вартості більше, ніж його власна) тільки тоді, коли його власник прямо чи опосередковано вступить у певні відносини з власником робочої сили. Наприклад, металорізальний верстат сам по собі нічого не приносить його власнику. Використання верстата особисто власником не перетворює верстат в капітал. Навіть якщо продукцію власник не споживає сам, а продає, то частина виручки буде амортизацією обладнання, частина — компенсує витрати на сировину та матеріали, а залишок стане доходом власника верстата, який не є ані заробітною платою, ані прибутком, бо залишок об'єднує їх в собі і не має критерію поділу. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робітника, знайде орендаря), тоді верстат перетвориться на капітал, тому що за цих умов залишок розділяється на заробітну плату і прибуток власника верстата. Тепер власник отримає не лише компенсацію використаної вартості верстата у вигляді амортизації, але й додаткову вартість, яка не залежить від особистої праці власника верстата.
За Марксом додаткова вартість утворюється тільки завдяки найманій праці. Тому він розділив капітал на постійний та змінний капітал. Постійний капітал, який витрачається на придбання засобів виробництва: машини, складські приміщення, сировина і всі інші витрати виробництва за винятком заробітної плати, — може тільки переносити на вартість продукту свою вартість цілком або частинами, не змінюючи загальної суми. Змінний капітал у формі заробітної плати витрачається на купування робочої сили робітників. У процесі праці створюється нова вартість, яка за своїм розміром перевищує вартість робочої сили. Цей надлишок і складає додаткову вартість.
Метою капіталіста є отримання додаткової вартості (надлишку вартості вироблених товарів над вартістю витраченого на таке виробництво капіталу). Згідно з марксистською теорією, додаткову вартість створює виключно змінний капітал. Постійний капітал створює умови, які поширюють право власності капіталіста на додаткову вартістьhttps://www.marxists.org/archive/marx/works/1867-c1/ch06.htm Купівля й продаж робочої сили на www.marxists.org.
Крім постійного та змінного Маркс виділяв також фіктивний капітал, що відповідає коштам у цінних паперах. Ціна таких паперів коливається в залежності від сподівань майбутніх прибутків. Це можна назвати капіталізацією права власності. Фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу. Якби не було капіталу, який створює додаткову вартість, то не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, який претендує на присвоєння частини додаткової вартості, хоча сам її не створює. Фіктивний капітал не є чимось випадковим для розвинутого товарного виробництва: він закономірно виникає на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери, які дають право на прибуток, за своєю економічною суттю є документами, що відображають рух позичкового капіталу.
Австрійська економічна школа (маржиналізм)
Австрійська економічна школа визначає капітал (капітальні блага) як ресурси, які не споживаються зараз, але використовуються для забезпечення споживання у майбутньому. Бем-Баверк вважав, що «капітал є не що інше, як сукупність проміжних продуктів, які створені на кожному етапі довгого виробничого циклу»Böhm-Bawerk, Eugen Ritter von; Kapital Und Kapitalizns. Zweite Abteilung: Positive Theorie des Kapitales (1889). Translated as Capital and Interest. II: Positive Theory of Capital with appendices rendered as Further Essays on Capital and Interest.. Скажімо, верстат є капіталом лише у тому разі, якщо люди планують використовувати його деякий час для виробництва благ. При цьому відсотки на капітал трактувались як плата за відстрочку споживання та ризик втратити можливість споживання. Бем-Баверк розумів капітал як вартість капітальних благ (фізичного капіталу) у ринкових цінах. Витрати на заробітну плату Австрійська школа не розглядає як частину капиталу.
Виходячи з поглядів маржиналізму, представники Австрійської школи розмір прибутку обумовлювали «граничною продуктивністю капіталу», що і складає плату за участь капіталу у виробництві товарівvon Wieser, Friedrich; Über den Ursprung und die Hauptgesetze des wirtschaftlichen Wertes [The Nature and Essence of Theoretical Economics] (1884), p. 128.Wieser, Friedrich von; Der natürliche Werth [Natural Value] (1889), Bk I Ch V «Marginal Utility» (HTML )..
Кембриджська суперечка про капітал продемонструвала, що намагання пояснити з позицій маржиналізму розмір прибутковісті капіталу у макроекономічному вимирі натикається на фундаментальні протиріччяЕ. П. Васильев Агрегированная производственная функция («Спор двух Кембриджей») // Вопросы экономики 6 (138) — 2006. Незважаючи на участь у суперечьці найвидатніших економістів, вони не змогли запровонувати узгоджене трактування капіталу та його прибутковості. Подальші намагання хочаб частково усунути протиріччя призвели до появи таких категорій, як людський капітал, інтелектуальний капітал, соціальний капітал тощо. У цих термінах слово капітал має дещо ширше значення, ніж в класичній теорії.
Людвіг фон Мізес основоположник неолібералізму, засновник австрійської школи економіки в своїх книгах писав про капітал наступне:Нині вже ніхто не заперечує, що можна виробляти, не працюючи. Але також неможливо виробляти без капітальних благ, раніше вироблених факторів подальшого виробництва (р.111)Planning for Freedom, and Sixteen Other Essays and Addresses
(South Holland, Ill.: Libertarian Press), 1980..
Робітники повинні засвоїти, що єдина причина, чому ставки заробітної плати в Сполучених Штатах вищі, — це вища квота інвестованого капіталу на душу населення (р.92).
Немає засобів, за допомогою яких можна підвищити загальний рівень життя, окрім як шляхом прискорення збільшення капіталу порівняно з населенням (р.5-6).
Безглуздо приписувати постачальникам праці весь продукт і мовчати про внесок постачальників капіталу та підприємницьких ідей. Те, що породжує корисні блага, — це не фізичні зусилля як такі, а фізичні зусилля, влучно спрямовані людським розумом на певну мету (р.301)Human Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.:
Ludwig von Mises Institute, 1999.
Усі капітальні блага рано чи пізно перетворюються на кінцеву продукцію і припиняють своє існування через використання, споживання, знос (р.514).
Бізнес, що прагне прибутку, змушений використовувати найефективніші методи виробництва. Єдине, що стримує прагнення бізнесмена покращити обладнання своєї фірми, — це брак капіталу (р.769).
Всі твердження сучасної школи добробуту, як і соціалістичних авторів, ґрунтуються на неявному припущенні, що існує надлишкова пропозиція капітальних благ. Тоді, звичайно, здається, що легко знайти ліки від усіх бід, дати кожному «за потребами» і зробити всіх абсолютно щасливими (р.844).
Під тиском економістів деякі пропагандисти добробуту та соціалісти визнають, що погіршення середнього рівня життя можна уникнути, лише підтримуючи вже накопичений капітал, і що економічне покращення залежить від накопичення додаткового капіталу (р.844).