Давид Албахарі (, 15 березня 1948 — 30 липня 2023) — сербський письменник, який проживає в Канаді. Албахарі переважно пише романи та оповідання, які часто є автобіографічними.
Біографія Народився в сефардській сім'ї. Девід Албахарі вивчав англійську літературу та мову в Загребі. Першу збірку оповідань «Сімейний час» опублікував у 1973 році. Він став популярним у літературних колах завдяки своїй четвертій книзі «Опис смерті», за яку він отримав премію імені Іво Андрича.
У 1991 році Давид Албахарі став президентом Федерації єврейських громад Югославії і працював над евакуацією єврейського населення із Сараєво. У 1994 році переїхав із сім’єю до Калгарі, де і досі живе. Він продовжує писати та публікувати сербською мовою.
Став членом Сербської академії наук і мистецтв на кафедрі мов і літератури 2 листопада 2006 року.
Особисте життя Його предком є Нісім Албахарі, якого нагородив Орденом Народного героя Йосип Броз Тіто 27 листопада 1953 року.
Нагороди 1982: «Премія імені Іво Адрича» за збірку оповідань «Опис смерті» 1996: «Премія журналу НІН» за роман «Принада» 2008: «Премія Золотий соняшник» за збірку оповідань «Щовечора в іншому місті» 2012: «Премія Вілениці»
Бібліографія Збірки оповідань 1973 — Сімейний час () 1978 — Звичайні історії () 1982 — Опис смерті () 1984 — Фрас у сараї () 1988 — Простота () 1993 — Плащ () 1994 — Вибрані історії () 1999 — Незвичайні історії () 2003 — Друга мова () 2006 — Тіні () 2008 — Щовечора в іншому місті () 2017 — 21 історія щастя ()
Романи 1978 — Суддя Димитрієвич () 1988 — Цинк () 1993 — Коротка книга () 1995 — Снігова людина () 1996 — Приманка () 1997 — Темно () 1998 — Гек і Майєр () 2001 — Світовий мандрівник () 2006 — П'явки () 2007 — Людвіг () 2008 — Брат () 2010 — Дочка () 2011 — Контрольний пункт ()
Примітки