Карл Краух (, , Дармштадт, Велике герцогство Гессен, Німецька імперія — , Бюль, Баден, Німеччина) — німець, член нацистської партії, один з керівників концерну «IG Farben», професор, доктор філософії, лідерів воєнної економіки. Засуджений за вироком суду на Нюрнберзькому процесі зі справи IG Farben, де отримав шість років ув'язнення.

Життєпис Карл Краух був сином хіміка й аптекаря Карла Крауха-старшого і його дружини Марти, уродженої Швадерер. Після закінчення школи з 1906 року вивчав хімію і ботаніку в Гіссенському університеті, а також в Гайдельберзькому університеті Рупрехта-Карла. В 1911 році здобув науковий ступінь доктора наук та став працювати науковим співробітником в університеті Гіссена. З 1912 був також співробітником найбільшого на той час у світі хімічного концерну «Баденська анілінова і содова фабрика» (BASF).

Після початку Першої світової війни вирушив солдатом на фронт, але вже в 1915 році був повернений на БАСФ як «незамінний співробітник» і став працювати на заводах у містах Оппау та Лойна. У 1922 році став комерційним директором фабрики з виробництва аміаку в Мерзебурзі. Після створення в 1925 році концерну «IG Farben» (IG Farbenindustrie AG i. L.) з 1926 до 1940 року був керівним співробітником.

У 1935 році Карл Краух очолив військовий відділ концерну й агентство посередництва (Vermittlungsstelle) зі зв'язків з Вермахтом, з 1936 по 1938 рік був керівником Служби досліджень і розвитку німецьких видів сировини й матеріалів.

У 1937 році вступив в НСРПН, а вже 22 серпня 1938 року став генеральним уповноваженим зі спеціальних питань хімічного виробництва (Generalbevollmächtigter für Sonderfragen der chemischen Erzeugung) в . З 1939 року обіймав посаду президента Імперської служби економічного розвитку (Reichsamt für Wirtschaftsausbau) в Управлінні з чотирирічного плану. Обіймаючи ці посади брав активну участь в підготовці Німеччини до війни. З 1939 року був членом Президії Імперського комітету з науки і членом Наглядової ради «Kontinentale Öl AG». У 1939 році Адольф Гітлер нагородив Крауха Залізним хрестом за «перемогу на полі битви німецької індустрії». Гейдельберзький університет надав йому ступінь почесного доктора, а Берлінський університет — звання почесного професора. Крім того, Карл Краух став сенатором «Товариства кайзера Вільгельма з розвитку науки» () і членом Німецької академії дослідження авіації ().

Після смерті Карла Боша в 1940 році став головою наглядової ради та генеральним директором «IG Farben», яку й обіймав до кінця війни. 5 червня 1943 нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста.

Після закінчення війни американці відправили Крауха під домашній арешт, а згодом заарештували. На процесі 6-го Американського військового трибуналу зі справи IG Farben («Сполучені Штати Америки проти Карла Крауха та інших») він був засуджений за використання праці ув'язнених концентраційних таборів. Його звинуватили у «воєнних злочинах та злочинах проти людяності через участь в поневоленні і примусу до рабської праці у великому масштабі мешканців концентраційних таборів і цивільних осіб в окупованих країнах і військовополонених, а також в поганому поводженні, залякуванні, тортурах і вбивстві поневолених людей»«Химия и Жизнь», 2009, № 11 «Карл Бош — Нобелевский лауреат. Часть 2» — «Преемник»: vllajsp.moikompas.ru/compas/karl_bosh_2_nobelevskiy_laureat_. 30 червня 1948 року він був засуджений до 6 років тюремного ув'язнення. Відбував покарання вЛандсбергській в'язниці в Баварії, а вже в 1950 році був звільнений від відбування покарання. Після цього був членом Наглядової ради компанії «IG-Nachfolgegesellschaft Chemische Werke Hüls AG», з 1955 року — директором «Hüls GmbH». 19 лютого 1965 Карл Краух був свідком на Процесі у справі співробітників концтабору Освенцим під Франкфуртом у зв'язку з використанням рабської праці в'язнів концтабору на підприємствах концерну «IG Farben»..

Примітки

Джерела

Эрнст Клее (Ernst Klee) «Словарь персоналий Третьего Рейха» («Das Personenlexikon zum Dritten Reich»). — Издательство Фишера, Франкфурт-на-Майне, 2007. — ISBN 978-3-596-16048-8. (2 издание) Герман Вайсс (Hermann Weiß) «Биографический словарь Третьего рейха» («Biographisches Lexikon zum Dritten Reich»). — Издательство Фишера, Франкфурт-на-Майне, 1998. ISBN 3-10-091052-4 Джозеф Боркин «Преступление и наказание „И. Г. Фарбениндустри“». — Переводчик: Миньона Яновская, М.: Издательство «Прогресс», 1982. ID 4061797 Д. Айххольц. Цели Германии в войне против СССР. Об ответственности германских элит за агрессивную политику и преступления нацизма // «Новая и новейшая история», № 6, 2002.: http://vivovoco.astronet.ru/VV/PAPERS/HISTORY/WARCRIME.HTM