Михайло Іванович Жук (2 жовтня 1883, Каховка — 7 червня 1964, Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках та Спілки художників України з 1947 року; проректор Одеського художнього інституту.
Біографія
Народився року у місті Каховці (тепер Херсонська область, Україна) в сім'ї робітника-маляра. Рано розпочав трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах. У 9-річному віці його віддали на навчання до місцевого майстра Меліхова, де він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах.
У 1896—1899 роках навчався у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка; у 1899—1900 роках студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (викладачі Костянтин Коровін, Валентин Сєров). 1904 року із срібною медаллю закінчив Краківську академію мистецтв де навчався у Станіслава Виспянського, Яна Станіславського, Юзефа Мегоффера.
У 1905—1916 роках викладав у Чернігівській приватній жіночій гімназії (вчитель малювання) та у духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина). З 1917 по 1919 рік жив у Києві; 1917 року був одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв.
У 1919—1925 роках знову у Чернігові. У місті зберігся будинок, в якому в цей період жив художник.
Одеський період (1925—1941) Восени 1925 року під тиском складних економічних обставин та політичного тиску Михайло Жук переїжджає до Одеси. Цьому передував лист художника до голови Раднаркому УСРР Власа Чубара (1923), у якому Жук ставив ультиматум: або надання можливості працювати, або еміграція до Чехословаччини чи США. Влада запропонувала компроміс у вигляді посади в Одесі, що фактично стало формою «почесного заслання» подалі від ідеологічних центрівАрхівні дані: Лист М. Жука до В. Чубара, 1923 рік..
В Одесі художник оселився у квартирі на вулиці Свердлова, 76, кв. 27, де проживав до кінця життя. Через відсутність окремої майстерні працював переважно в аудиторіях училища або вдома, що вплинуло на камерний формат його пізніх робітМатеріали особової справи М. І. Жука..
З 1925 року — професор графічної майстерні Одеського художнього інституту (згодом — Політехнікум образотворчих мистецтв, Художнє училище). У 1925—1932 роках очолював графічну та керамічну майстерні. Його педагогічна система базувалася на засадах сецесії та модерну, адаптованих до вимог радянської промисловості.
У 1930-х роках, в умовах згортання українізації та репресій проти творчої інтелігенції (зокрема бойчукістів), Михайло Жук був змушений змінити творчий вектор. Щоб уникнути звинувачень у «формалізмі», він відійшов від станкового живопису та психологічного портрета, зосередившись на декоративно-ужитковому мистецтві (кераміка, порцеляна) та розробці рослинних орнаментів. Співпрацював із Дмитрівським та Будянським фаянсовими заводами. Ця стратегія «технологічної мімікрії» дозволила йому уникнути арешту під час Великого тероруДослідження біографії М. Жука періоду 1930-х років..
Період Другої світової війни (1941—1944) Під час оборони Одеси у 1941 році Михайло Жук залишився у місті. У період румунської окупації (Трансністрія) продовжував викладати в художньому училищі, яке відновило роботу під контролем окупаційної адміністрації.
Брав участь у художніх виставках, організованих в Одесі: **1942 рік (вересень)** — «Виставка живопису, скульптури, гравюри і кераміки» (представив олійний портрет та 25 керамічних творів). **1943 рік (вересень)** — «Осінній салон» (Salonul oficial). Експонував 12 робіт, серед яких численні квіткові композиції та «Портрет артистки Ужвій» («Жінка біля завіси»), який отримав схвальні відгуки критикиКаталоги виставок 1942—1943 рр., Одеська національна наукова бібліотека..
У вересні 1943 року окупаційна влада звільнила Михайла Жука з посади через відмову написати офіційні портрети короля Румунії Міхая I та королеви-матері. Залишившись без засобів до існування, художник працював оцінщиком у комісійному магазині та писав ікони на замовлення. Перед відступом німецько-румунських військ навесні 1944 року брав участь у переховуванні обладнання керамічної майстерні та художніх цінностей училища.
Повоєнні роки та смерть Після звільнення Одеси у квітні 1944 року Михайло Жук пройшов процедуру перевірки (фільтрації) НКВС. У своїй «Автобіографії» (липень 1944) та матеріалах особової справи (1945) він детально пояснював обставини перебування в окупації. Факт звільнення румунською адміністрацією та порятунок майна училища стали аргументами на його захист, що дозволило уникнути репресій за колабораціонізмДержавний архів Одеської області, фонди періоду окупації..
У 1945 році був поновлений на роботі, займався відбудовою керамічної майстерні. У 1932—1955 роках (з перервою на війну) працював викладачем малюнку, графіки та кераміки в Одеському художньому училищі. Повоєнна творчість митця характеризувалася замкненістю та зосередженням на декоративних мотивах і літературній праці («в стіл»).
Помер 7 червня 1964 року в Одесі та був похований на Другому християнському кладовищі (ділянка № 14).
Мистецька діяльність
Художня творчість Працював у галузі станкового живопису, книжкової і станкової графіки (малював у техніці дереворита, офорта, ксилографії), художньої кераміки (з кінця 1930-х років), плаката, екслібриса. Створив низку графічних панно, присвячених природі, зокрема рослинному світу. Серед робіт:
«Яр на околиці Чернігова» (1895); «Пейзаж з озером» (1899); «Дівчина у кріслі» (1902); «Гуцул» (1902); «Жіночий портрет» (1903); «Дівчина в польському костюмі» (1903); «Жоржини» (1907, натюрморт; гуаш; Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського); «Портрет батька» (1908, пастель); «Чорне і біле» (1912); «Казка» (1914); «Син» (1915); «Хризантеми» (1919, вугілля, акварель); «Вид Московської області» (1919, пейзаж); «Син» (1920); «Автопортрети» (1928, суха голка; 1932; 1940-ві); «Жіночий портрет» (1928, суха голка); «Тюльпани» (1928, акварель); ескізи розписів кераміки для порцелянових заводів Дулевського та інших (1930—1952). панно «Гвоздика» (1908); «Каштан» (1908); «Лілеї» (1908); «Біле та чорне» (1912—1914, вугілля, пастель); «Казка» (1914, вугілля, акварель); «Чорнобривці» (1929); «Хризантеми» (1929); «Квіти» (1929); плакати «К. Маркс» (1920); «Хто здав продподаток — обмінює лишки в кооперативі на крам» (1921); «Тільки серп і молот знищать смерть і голод» (1921); «Заплати загальногромадський податок на зміцнення селянського господарства» (1922); «Пятый Октябрь» (1922); </div> Намалював портрети відомих українських діячів літератури та мистецтва:
Миколи Біляшівського (1903, вугілля); Богдана Лепкого (1903); Михайла Коцюбинського (1907, пастель; 1909, олія; обидва — Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського); Іллі Шрага (1911, пастель); Миколи Шрага (1915, пастель); Вадима Модзалевського (1916, пастель); Леся Курбаса (1918, 1919); Василя Чумака (1918—1919); Миколи Лисенка (1919); Павла Тичини (1919); Олекси Слісаренка (1919); Дмитра Загула (1919); Юрія Меженка (1919); Дмитра Тася (1919, вугілля, сангіна, акварель); Григорія Сковороди (1920, 1925); Лесі Українки (1920); Миколи Хвильового (1925); Володимира Сосюри (1925, вугілля, акварель); Миколи Зерова (1925); Івана Нечуя-Левицького (1925); Пантелеймона Куліша (1925); Марка Вовчка (1925); Івана Франка (1925, літографія; 1927, туш, перо; Національний художній музей України); Михайла Коцюбинського (1925; 1929); Наталії Ужвій (1926,, силует; туш, акварель); Григорія Комара (1927, картон)Комар, Григорий Яковлевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь в 6 томах — Санкт-Петербург: Академический проект, 2002. — Том 5 (Кобозева—Коняхин). С. 236. ; Володимира Винниченка (1928); Василя Василька (1928); Миколи Бажана (1929, силует, туш, бістр); Василя Блакитного (1929); Тараса Шевченка (1931); Олекси Новаківського (1932); Федора Кричевського (1932, офорт); Георгія Нарбута (1932); Віктора Пальмова (1932); Миколи Бурачека (1932); Михайла Бойчука (1932); Юхима Михайлова (1932); Миколи Пимоненка (1932, офорт); Миколи Ґе (1932); Марка Вороного (1930—1932). </div> Ілюстрував твори українських письменників. Оформив книгу «300 кращих українських пісень» (1904). У 1928 році виконав ювілейну поштову марку на честь Коцюбинського.
Брав участь у мистецьких виставках з 1903 року (перша відбулася у Кракові). Персональні відбулися у Києві у 1904 (в залах Міського музею) і 1987 (посмертна) роках, Одесі у 1977 і 1993 роках (посмертні).
Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Чернігівському, Запорізькому, Херсонському, Харківському, Одеському художніх музеях, Музеї сучасного мистецтва Одеси, Історико-меморіальному музеї М. Грушевського у Львові, Вінницькому літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.
Літературна творчість У 1905—1906 роках писав прозу й поезію. Перші літературні твори опублікував у «Літературно-науковому вістнику»: оповідання «Мені казали: ще молодий!» (1906); психологічна новела «Дора» (1907); поезія «Захмарилось небо» (1908). Друкувався у часописах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Сам виконував ілюстрації до своїх літературних творів, писав критичні статті. Автор: збірки «Співи Землі» (1912, Чернігів); вінка сонетів (1918; опублікований у книзі Василя Чаплі «Сонет в українській поезії», Харків; Одеса, 1930); п'єс (зокрема «Легенда», 1920; «Плебейка»); мистецтвознавчих статей. Переклав драму «Троянда і Хрест» Олександра Блока, окремі п'єси Оскара Вайлда. Писав твори для дітей, зокрема збірки казок і оповідань: «Ох» (1908, Чернігів); «Казки» (1920, Чернігів); «Дрімайлики» (1923, Чернігів); «Прийшла зима» (1927, Харків); «Годинник: Сценка-забава» (1928, Харків). Написав спогади про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.
Вшанування пам'яті 2016 року в Каховці вулицю Свердлова перейменували на вулицю Михайла Жука. 2018 року, там же, відкрито меморіальну дошку на будинку, де художник провів дитячі роки (нині — клінічна лабораторія районної лікарні).
24 червня 2021 року Каховська міська рада прийняла рішення про започаткування Премії з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука. Встановлено розмір однієї премії — 5 тис. грн. Планується три номінації: література, краєзнавство, мистецтво.
У місті Одеса перейменували вулицю Новгородську на вулицю Михайла Жука.
Примітки
Література
Выставка произведений М. И. Жука: Каталог. Одеса, 1977 ; «Художники народов СССР». Биобиблиографический словарь. — Том 4, книга 1 — Москва: Искусство, 1983. — сторінка 135. ;
Андрейканіч А. І. «Антологія українського плаката першої третини ХХ століття». — Косів: Видавничий дім «Довбуш», 2012. — 120 с.; іл. сторінки 46—47. ISBN 966-5467-23-4. Михайлів Ю. Михайло Жук. Українське малярство. — Харків: Рух, 1930. — 31 с. [38 с. іл.]. Михайло Жук: альбом / авт.-упоряд.: І. І. Козирод, С. С. Шевельов. — Київ : Мистецтво, 1987. — 120 с. : іл.
Соколюк Л. Д. Михайло Жук: мистець-літератор. — Харків : Видавець Олександр Савчук, 2018. — 256 с., 355 іл.