Павло́ Па́влович Гай-Ни́жник ( 28 травня 1971, м. Дунаївці, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР) — український історик, політолог, поет, ідеолог і громадсько-політичний діяч, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Доктор історичних наук (2008), лауреат Міжнародної літературної премії імені І. Кошелівця (2014), лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» – 2025 у номінації «Історико-політологічна література» (2025), академік Української академії наук (2010), академік Академії політичних наук України (2018), президент-академік Української академії геополітики та геостратегії (2022). Заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (2020—2022). Член Національної спілки краєзнавців України. Член Національної спілки письменників України (2026).

Є одним з провідних ідеологів і теоретиків сучасного націонал-консерватизму в Україні , лідер Націонал-консервативного руху і партії «Булава» . Член Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму при Міністерстві культури та інформаційної політики України. Член Ради арабських і мусульманських учених України / مجلس العلماء العرب والمسلمين في أوكرانيا.

Життєпис

Павло Гай-Нижник народився 28 травня 1971 року в місті Дунаївці Хмельницької області у сім'ї творчої інтелігенції.

Був активним учасником самостійницького руху в період перебудови в СРСР. Засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу», яка діяла у 1986—1989 роках у містах Дунаївці та Кам'янець-Подільський.

У червні 1988 року вперше на теренах підрадянського Поділля і в новітній історії України підніс український національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В. Лєніна синьо-жовтий стяг).

1989 року був учасником Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.

Переможець Кубка Хмельницької області з боротьби «самбо» на приз Героя Радянського Союзу Ф. Є. Гончарука (м. Нова Ушиця, 1985). Здобув «Золотий значок ГТО СРСР» (1985), ІІ юнацький спортивний розряд з легкої атлетики (1985) й з боротьби «самбо» (1986) та І спортивний розряд з футболу (1988).

Освіта

У 1978—1988 роках навчався у середній школі № 4 міста Дунаївці. Закінчив із срібною медаллю. У 1989—1990 роках був курсантом Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку імені генерала армії Єпішева. Відрахований з ДВВПУ за недисциплінованість, зокрема за здійснення "націоналістичної пропаганди" і "розпалювання міжнаціональної ворожнечі". 1990—1991 — рядовий Радянської армії. У 1991—1995 роках — студент історичного факультету Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту ім. В. Затонського (нині Кам'янець-Подільський національний університет). З 1995 року живе і працює в Києві. У 1995—1998 роках — аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України.

Професійна та наукова діяльність

У 1999 році Павло Гай-Нижник працює провідним археографом відділу пам'яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

У 2000 році захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918)» і здобув науковий ступінь кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

2001—2003 — провідний науковий співробітник відділу економічної реформи та удосконалення управління фінансовою системою Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.

2002—2003 — завідувач науково-інформаційного відділу Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства.

2003 — заступник головного редактора науково-популярного часопису «Гуманітарний seminarium».

2003 — науковий співробітник Інституту трансформації суспільства.

2003—2004 — старший викладач кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.

2004 — старший викладач кафедри гуманітарних наук Інституту ділового адміністрування в м. Кривий Ріг (за сумісництвом).

2004—2005 — доцент кафедри історії та теорії держави і права Національної академії державної податкової служби України.

2005—2008 — докторант історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.2008 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України: «Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 — квітень 1918)»

2007—2012 — старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України.

2 липня 2010 р.— обраний дійсним членом (академіком) ГО «Українська академія наук»..

Від 17 квітня 2013 — Голова міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі при Громадській раді при МЗС України.

Від 1 вересня 2013 — старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії.

20 листопада 2014 - 6 лютого 2020 — завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства.

Засновник (фундатор) Музею української пропаганди, що був створений в травні 2014 р. на житловому масиві «Троєщина» в Києві (вул. Драйзера, 8). Музей став першим подібним культурним закладом на лівобережжі столиці України.

Від грудня 2014 — член експертної групи Громадського комітету з питань національно-патріотичного виховання при МОН України.

Від 8 лютого 2016 — голова історичної секції Міждержавного проекту «Україна-Польща».

Від 2016 — член «Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин».

Від 13 березня 2017 р. є членом експертно-перевірної комісії ЦДКФФА України ім. Г.C.Пшеничного.

11 жовтня 2018 р. — обраний дійсним членом (академіком) ГО «Академія політичних наук».

6 лютого 2020  — 15 вересня 2022 р. — заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.

1 лютого 2024 р. — провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

Член редколегій: наукового щорічника «Україна дипломатична» наукового часопису «Пам'ять століть» наукового збірника «Становлення та розвиток української державності» часопису «Музеї України» наукового часопису «Українознавство» наукового збірника «Геополітика України: історія та сучасність» Громадсько-політична діяльність

1986—1989 — засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу» (Дунаївці, Кам'янець-Подільський). У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В.Лєніна синьо-жовтий стяг).

1989 — учасник Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.

Вересень 2002 — член ініціативної групи Української гетьманської організації по створенню Всеукраїнського об'єднання громадян «Союз гетьманців-державників».

Вересень-грудень 2004 — Учасник Помаранчевої революції в Києві.

4 березня 2010 р. підписав Петицію — Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С. Бандери в тексті Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р. .

У червні 2012 р. був включений у «Список — 300» — авторитетних і найвідоміших українців (представників інтелігенції, науки, освіти, мистецтва, політики і громадських діячів), що створили «Всеукраїнський Комітет на захист української мови».

30 липня 2012 р. на передвиборчому з'їзді УНА-УНСО був включений до партійного виборчого списку. Увійшов до першої десятки (№ 7, як безпартійний) виборчого списку Української національної асамблеї (УНА-УНСО) як кандидат у народні депутати України (вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012)

2012 — кандидат в народні депутати України (№ 7 у виборчому партійному списку Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО).

3 серпня 2012 р. підписав «Відкритий лист генеральному директору (президенту) Національної телекомпанії України Єгорові Бенкендорфу» з протестом відомих громадсько-політичних і наукових діячів проти російськомовного коментування Першим національним телеканалом XXX літніх Олімпійських ігор Чому Перший Національний коментує Олімпіаду недержавною мовою?! .

Учасник Євромайдану та Революції Гідності (21 листопада 2013 — 21 лютого 2014) у Києві.

Під час Революції Гідності — член політради революційної організації «Правий сектор».

У березні 2014 р. разом з групою провідних вчених України підписав «Звернення до російських вчених з приводу окупації російськими військами Криму та спроб кремлівського керівництва повернути на президентський пост в Україні В. Януковича».

У серпні 2014 р. був одним з підписантів (П. Гай-Нижник, К. Гломозда, В. Сергійчук, Б. Якимович, А. Гречило, М. Железняк, О. Купчинський, А. Руккас, М. Ковальчук, М. Чмир, А. Сова, І. Скочиляс, М. Капраль та ін.) відкритого листа вчених щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України, поширеному з нагоди Дня Прапора. В листі наголошувалося, що «протягом останнього часу ведеться системне нищення, паплюження та дискредитація Державних символів України» і ця політтехнологічна провокація має на меті посіяти чвари, створити штучне чергове протистояння в українському суспільстві й проводиться вона аналогічними методами, що й спроби розпалити конфлікти навколо неіснуючих мовних чи конфесійних проблем. З огляду на зазначене історики звертали увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України.

2014 — Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця за 2013 рік.

Від 2013 — засновник і голова Націонал-консервативного руху «БУЛАВА» (офіційно зареєстровано Міністерством юстиції України 24 жовтня 2017)

У 2018 — один з активних ініціаторів перейменування Дніпропетровської області на Січеславську (у Верховній Раді України цю акцію очолив народний депутат А. Денисенко).

2019 — один з підписантів Загальної декларації архівів (la Déclaration Universelle des Archives).

Від червня 2022 — член Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму при Міністерстві культури та інформаційної політики України.

11—12 серпня 2022 — один з учасників і доповідачів на Всеукраїнському форумі лідерів суспільної думки у Києві.

Від грудня 2022 — член робочої групи з розробки Концепції (Програми) опанування державної мови у Києві при Департаментах культури КМДА й суспільних комунікацій КМДА, за участі громадськості столиці України.

Ініціатор знесення у Києві пам'ятника радянсько-російському генералові Миколі Ватутіну та перепоховання його рештків з Маріїнського парку у столиці України. Пам'ятник Ватутіну у Києві було демонтовано 9 лютого 2023 року.

Від 2023 р. — член Видавничої ради при Департаменті суспільних комунікацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Від 2023 р. – голова журі конкурсу поезії військових-киян "Голос бойового серця".

Від 2024 р. – член Ради арабських і мусульманських учених України / مجلس العلماء العرب والمسلمين في أوكرانيا.

24 серпня 2025 р. – лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» у номінації «Історико-політологічна література»

Від 28 квітня 2026 р. – член Національної спілки письменників України.

Сім'я Одружений.

Виховує доньок: Дзвенислава ( 2005, Київ); Яснослава ( 2009, Київ).

Особистий сайт: https://hai-nyzhnyk.in.ua

YouTube: https://youtube.com/@Hai-Nyzhnyk

Facebook: https://www.facebook.com/hai.nyzhnyk/