Ремілітаризація Рейнської області ( ) — дії Німеччини в 1936 році з ліквідації Рейнської демілітаризованої зони, приклад успішного балансування на межі війни. Ні Франція, ні Британія не були готові до військової відповіді, тому не вжили жодних дій. Після 1939 коментатори часто стверджували, що сильний військовий крок у 1936 міг зруйнувати експансіоністські плани Адольфа Гітлера, диктатора Німеччини. Однак новітня історіографія погоджується з тим, що як громадськість, так і еліта Британії та Франції рішуче виступали проти військового втручання, і жодна з них не мала армії, готової до вторгненняNorrin M. Ripsman, and Jack S. Levy, «The preventive war that never happened: Britain, France, and the rise of Germany in the 1930s.» Security Studies 16.1 (2007): 32-67..

Підготовка Німеччини У 1936 році канцлер Німеччини, диктатор Адольф Гітлер ухвалив рішення про ремілітаризацію Рейнської області. Спочатку він планував провести її в 1937 році. Деякі обставини, насамперед ратифікація франко-радянського пакту 1935 року, дали йому змогу прискорити події. Гітлер зумів подати свою провокацію як захисну ініціативу проти «оточення» ворожими державами. Серед інших обставин, що вплинули на рішення Гітлера, визначають можливість отримання французькою армією кращого озброєння в 1937 році, тільки що сталося падіння уряду Франції та призначення там тимчасового уряду, економічні проблеми в самій Німеччині, які вимагали зовнішньополітичного успіху для відновлення популярності режиму, італо-ефіопську війну, яка зруйнувала «Фронт Стрези», і, нарешті, можливе небажання Гітлера терпіти ще один рікEmmerson, J.T. The Rhineland Crisis, Ames: Iowa State University Press, 1977 pp. 72-4.Weinberg, Gerhard The Foreign Policy of Hitler's Germany Diplomatic Revolution in Europe Chicago: University of Chicago Press, 1970 p. 246..

12 лютого 1936 року Гітлер провів зустріч, у якій брали участь міністр закордонних справ Костянтин Нейрат і посол з особливих доручень Йоахім фон Ріббентроп. Обговорювалася можлива реакція великих держав на ремілітаризацію Рейнської області. Нейрат підтримав ремілітаризацію, але наполягав на проведенні додаткових переговорів, тоді як Ріббентроп наполягав на негайній односторонній ремілітаризаціїHeinemann, John Hitler's First Foreign Minister, Berkeley: University of Los Angeles Press, 1979 page 114..

Того ж дня Гітлер поінформував військового міністра фельдмаршала Вернера фон Бломберга про своє рішення. Гітлер зажадав від глави збройних сил, генерала Вернера фон Фріча, довідки про те, скільки часу буде потрібно на переправлення в Рейнську область декількох піхотних батальйонів та артилерійської батареї. Фріч повідомив, що йому на це знадобиться три дні. При цьому він висловив думку, що німецька армія не в змозі вести збройну боротьбу проти французів, і висловився за продовження переговорівRupert Matthews, Hitler: Military Commander (Arcturus, 2003), p. 115. Начальник Генерального штабу генерал Людвіг Бек попередив Гітлера, що німецькі війська не зможуть відбити можливу французьку атакуRupert Matthews, Hitler: Military Commander (Arcturus, 2003), p. 113. Гітлер запевнив Фріча, що німецькі війська залишать Рейнську область, якщо справа дійде до відповідної французької атаки. Операція отримала кодову назву «Зимові вправи». У той же час Нейрат поспішав розробити розлогі дипломатичні документи, які повинні були виправдати ремілітаризацію Рейну. Її подавали світовій спільноті як «реакцію» на франко-радянський пакт. Нейрат радив Гітлеру ввести в Рейнську область мінімальну кількість солдатів, аби Британія і Франція не могли розпочати війну, пославшись лише на «кричуще порушення» умов Локарно (обидві держави зобов'язувалися зробити активні дії тільки у випадку «кричущих порушень»)Heinemann, John Hitler's First Foreign Minister, Berkeley: University of Los Angeles Press, 1979 pages 114—115.. У заяві, підготовленій Нейратом для іноземної преси, ремілітаризація описувалася як вимушений кроку, на який Німеччина пішла з великою неохотою через ратифікацію франко-радянського пакту. Заява також натякала на готовність Німеччини повернутися в Лігу Націй після того, як всі змиряться з ремілітаризацією.

13 лютого в німецькому посольстві в Лондоні відбулася зустріч принца Бісмарка з головою центрального департаменту британського МЗС Ральфом Уигрэмом. Він констатував, що британська сторона хоче «робочої угоди» про заборону повітряних бомбардувань і в обмін на подібну угоду готова переглянути умови Локарно і Версаля на користь НімеччиниHeinemann, John Hitler's First Foreign Minister, Berkeley: University of Los Angeles Press, 1979 pages 113.. 22 лютого в Римі Беніто Муссоліні, розлючений накладеними на нього Лігою Націй санкціями в покарання за агресію в Ефіопії, заявив німецькому послу, що в разі ремілітаризації Німеччиною Рейнської області він не буде дотримуватися умов угод у ЛокарноNeville, Peter Mussolini, London: Routledge, 2004 p. 135.. Утім, позиція Муссоліні не мала вирішального значення: його армія була скута в Ефіопії, а Італія і Третій Рейх на той момент не мали спільного кордону.

Історики ведуть давні дебати, темою яких є відповідність рішення про ремілітаризації Рейнської області в 1936 році довгостроковими цілями Гітлера. Ті, хто підтримує «навмисну» інтерпретацію нацистської зовнішньої політики — Клаус Хільдебранд і Андреас Хиллгрубер,  — говорять про існування (поетапного плану) завоювання світу. Ті, хто дотримується «функціональної» інтерпретації, стверджують, що ремілітаризація була спонтанною відповіддю на серйозні економічні проблеми, з якими режим зіткнувся в 1936 році. Ремілітаризація, в їхньому тлумаченні, була для нацистів простим і дешевим шляхом підвищення популярності режиму. Хільдебранд зазначає, що обидва ці тлумачення не обов'язково є взаємовиключними. Він стверджує, що Гітлер дійсно мав загальний план з досягнення світового панування, а конкретні деталі цього плану могли бути предметом імпровізації, і їх виконання залежало від тих факторів, які сам Гітлер контролювати був не в змозіKershaw, Ian, The Nazi Dictatorship: Problems and Perspectives of Interpretation, London: Arnold, 2000 p. 143..

Введення військ На світанку 7 березня 1936 року 19 піхотних батальйонів німецької армії та декілька військових літаків були перекинуті в Рейнську область. Вони досягли Рейну о 11 годині ранку, і три батальйони переправилися на східний берег. Після того як німецькі розвідувальні літаки відзначили концентрацію тисяч французьких солдатів на кордоні, генерал Бломберг благав Гітлера негайно віддати наказ про відведення військ. Гітлер запитав, чи французи перейшли кордон. Отримавши відповідь, що вони цього не зробили, він запевнив Бломберга, що цього і не відбудетьсяRupert Matthews, Hitler: Military Commander (Arcturus, 2003), page 116.. На відміну від Бломберга, який весь час дуже нервував, Нейрат протягом усієї кризи залишався дуже спокійним і гаряче переконував Гітлера підтримувати жорсткий курсHeinemann, John Hitler's First Foreign Minister, Berkeley: University of Los Angeles Press, 1979 page 115..

Генерал Гудеріан на допиті французькими офіцерами після закінчення Другої світової війни сказав: «Якби ви, французи, втрутилися в Рейнську область 1936 року, ми б програли все, і падіння Гітлера було б неминучим»J. R. Tournoux, Petain et de Gaulle (Paris: Plon, 1964), p. 159..

Сам Гітлер сказав: «48 годин після маршу в Рейнську область були дуже виснажливими в моєму житті. Якби французи увійшли в Рейнську область, нам довелося б ретируватися з підібганими хвостами. Військові ресурси, які були в нашому розпорядженні, були неадекватні навіть для надання помірного опору»Alan Bullock, Hitler: A Study in Tyranny (London: Odhams, 1952), p. 135..

Реакції

Франція Найбільш інтригуючим як для сучасників, так і для істориків були причини французької бездіяльності. До відкриття французьких архівів у середині 70-х років панувала думка про «психологічну неготовність» французів до великої війни, незважаючи на те, що Франція могла мобілізувати сто дивізій протягом декількох днів. Найбільш яскраво ця точка зору виражена Вільямом Ширером у класичній роботі «Зліт і Падіння Третього рейху». Історики, які отримали можливість вивчити відповідні французькі архіви, такі, як американець Стефен Шукер, звинувачують Ширера в «любительському підході до історії». Вони вважають, що головним фактором, який паралізував французьку політику, була економічна ситуаціяSchuker, Stephen «France and the Remilitarization of the Rhineland, 1936» pp. 206-21 from The Origins of the Second World War edited by Patrick Finney, Arnold Press, London, United Kingdom, 1997 pp. 223 & 236-37.. Керівник французьких збройних сил, генерал Моріс Гамелен, проінформував уряд, що вартість видалення німецьких військ з Рейнської області, яке вимагало б мобілізації, складе 30 мільйонів франків на деньSchuker, Stephen «France and the Remilitarization of the Rhineland, 1936» pp. 206-21 from The Origins of the Second World War edited by Patrick Finney, Arnold Press, London, United Kingdom, 1997 p. 235..

У цей же період, з кінця 1935 року, Франція знаходилася в глибокій економічній кризі. Казначейство заявляло, що може підтримати курс франка по відношенню до долара і фунта лише за рахунок запозичень на зовнішніх фінансових ринкахSchuker, Stephen «France and the Remilitarization of the Rhineland, 1936» pp. 206-21 from The Origins of the Second World War edited by Patrick Finney, Arnold Press, London, United Kingdom, 1997 p. 237.. Франція перебувала напередодні виборів, запланованих на весну 1936 року. Французька публіка була в жаху від можливої девальвації франка, і прем'єр тимчасового уряду Альбер Сарро вважав девальвацію неприйнятною. У будь-якому разі страх перед великою війною через ремілітаризації Рейнської області призвів до відтоку грошових коштів з Франції і втечі інвесторів. 18 березня Вілфрід Баумгартнер, заступник міністра фінансів, доповів уряду, що Франція є банкрутом. Лише відчайдушні заходи з вибивання короткострокових позик з французьких банків врятували країну від неминучого дефолтуSchuker, Stephen «France and the Remilitarization of the Rhineland, 1936» p. 206—221 from The Origins of the Second World War edited by Patrick Finney, Arnold Press, London, United Kingdom, 1997 p. 238.. Французький уряд побоювався, що мобілізація та повномасштабна війна призведуть до економічного краху.