Михаї́л (світське ім'я — Зінке́вич Тимофі́й Семе́нович; 9 травня 1966, Лосятин, Тернопільська область) — український релігійний діяч, доктор богослов'я, архієрей Православної церкви України (до 15 грудня 2018 року — Української Православної Церкви Київського Патріархату), митрополит Луцький і Волинський з 18 травня 2004 року. Кавалер Ордена «За заслуги» II та III ступенів, Ордена святого Юрія Переможця та Ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня.
Життєпис
Ранні роки Тимофій Зінкевич народився в Лосятині, що на Тернопільщині, у глибоко побожній та національно-свідомій родині. Батько хлопця був ковалем, мати — колгоспницею, працювала в ланці. Саме батьки дали Тимофію елементарні біблійні знання наперекір радянській владі, що називала релігію «опіумом для народу». З 1973 по 1982 рік хлопець навчався у Лосятинській восьмирічній школі, а згодом — у Почаївському СПТУ-1, яке успішно закінчив 1984 року, отримавши спеціальність «слюсар електронних виробів і автоматики». Після закінчення навчання був призваний до лав Радянської армії, проходив службу в лавах Військово-морського флоту СРСР. Демобілізувавшись у 1987 році, спробував вступити до світського навчального закладу, однак не зумів та почав працювати в Почаївській лаврі. Оцінивши з середини життя монахів, вирішив бути священником та вже наступного року перебрався до Черкас задля виконання послуху паламаря в місцевій Церкві Різдва Пресвятої Богородиці.
Протягом 1990—1994 років навчався у Санкт-Петербурзькій духовній семінарії, після чого повернувся до України та продовжив здобувати освіту священнослужителя у Київській духовній академії Московського патріархату, яку закінчив 1998 року.
Початок служіння Незважаючи на навчання у Росії та духовній академії УПЦ МП, Тимофій Зінкевич обрав служіння в Київському патріархаті. Визначальну роль у цьому, безумовно, зіграв односелець та друг батьків Зінкевича — Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Яків (Панчук), що вважався серед ієрархів Київського патріархату ледве не рівним Філарету (Денисенку). Саме він першим підтримав Владику Філарета на Харківському Соборі, організованому російськими спецслужбами 1992 року задля зміщення останнього з посади та позбавлення його священного сану. За це насельники Почаївської Лаври, яку очолював єпископ Яків, позбавили його намісництва і оголосили розкольником.
9 жовтня 1997 року Тимофій Зінкевич був рукоположений митрополитом Яковом у сан диякона, а вже наступного дня пострижений у чернецтво з отриманням нового імені — Михаїл, на честь святителя Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Русі. 12 жовтня Яків (Панчук) рукопоклав Михаїла на ієромонаха, надавши йому право здійснювати священні таїнства. Протягом 1997—2000 років Михаїл служив у Тернопільському Свято-Троїцькому духовному центрі ім. Данила Галицького, а у 2000 — в Київському Свято-Михайлівському золотоверхому чоловічому монастирі.
Архієрейське служіння Цілеспрямованість, особисті якості та тісні зв'язки з Митрополитом Яковом (Панчуком) дозволили Михаїлу зробити доволі стрімку церковну кар'єру. 21 жовтня 2000 року Священний Синод УПЦ КП ухвалив рішення про обрання Михаїла єпископом Сумським і Охтирським. Наступного дня у Володимирському кафедральному соборі Києва його було хіротонізовано на єпископа Сумської єпархії за Божественною літургією, яку очолював сам Патріарх Філарет. 1 листопада 2000 року єпископа Михаїла офіційно призначили керуючим Сумською єпархією.
19 листопада 2002 року, після несподіваної смерті єпископа Никона (Калембера), рішенням Священного Синоду Михаїл був переміщений на Чернігівську кафедру УПЦ КП, отримавши титул єпископа Чернігівського і Ніжинського.
23 січня 2004 року Владику Михаїла було нагороджено Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня, а майже за два місяці, 20 березня 2004 року, призначено тимчасово керуючим Сумською єпархією за сумісництвом.
18 травня того ж року Синод призначив Михаїла (Зінкевича) єпископом Луцьким і Волинським, керуючим Волинською єпархією УПЦ КП, а офіційне представлення на новій посаді Патріархом Філаретом відбулося 31 травня у часі святкування храмового свята кафедрального собору Святої Трійці в Луцьку. Наприкінці року, після початку Помаранчевої революції, Михаїл підтримав демократичні сили на чолі з Віктором Ющенком, що заявляв про прагнення домогтися від Константинопольської церкви автокефалії для УПЦ КП.
Завдяки своїй діяльності Владика Михаїл швидко набирав ваги у церковній ієрархії. 27 липня 2005 року його було включено до складу тимчасових членів Священного Синоду УПЦ КП, а 14 грудня 2006 року нагороджено Орденом святого Юрія Переможця.
Наприкінці 2007 року у митрополита Михаїла виник конфлікт з протоієреєм Іваном Нідзельським, ректором Волинської духовної семінарії та колишнім секретарем єпархіального управління. Протистояння закінчилося звільненням останнього з посади 13 травня 2008 року.
22 липня 2008 року, указом Президента України Віктора Ющенка, Михаїла (Зінкевича) було нагороджено Орденом «За заслуги» III ступеня з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі, а наприкінці того ж року обрано тимчасовим членом Священного Синоду УПЦ КП на 2009 рік.
Михаїл зарекомендував себе дуже енергійним та в дечому навіть жорстким, у позитивному значенні цього слова, керівником. Під його орудою Волинська єпархія стала однією з найбільших та найпотужніших у структурі УПЦ КП. Авторитет та впливовість Владики Михаїла дозволяли йому підтримувати певним чином інші єпархії, де справи йшли гірше, ніж у нього. За часів його управління, окрім значної кількості невеликих храмів, було відкрито жіночий монастир Святого Василія Великого в Луцьку, чоловічий Свято-Успенський монастир у Соколі, Свято-Покровський жіночий монастир у Тростянці, а духовна семінарія отримала статус богословської академії.
2009 року Михаїл (Зінкевич) здобув мирську вищу освіту, закінчивши Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка.
23 січня 2012 року Указом Святійшого Патріарха Філарета архієпископа Михаїла, а також ще чотирьох ієрархів, було возведено у сан Митрополита.
23 жовтня 2014 року Владика Михаїл отримав ступінь доктора філософії у галузі богослів'я за напрямком «Церковна історія». Звання Митрополиту Луцькому і Волинському присвоїли в Ужгородській українській богословській академії імені Святих Кирила і Мефодія. Цей випадок став першим і останнім присвоєнням наукового ступеня архієрею Київського Патріархату навчальним закладом УПЦ МП. Під час урочистої частини, яка відбулася у Соборі Святої Трійці, Високопреосвященний зазначив, що сприймає це як крок до утворення єдиної помісної церкви, однак вже за два місяці академію незаконно ліквідували через тривалу та послідовну політику українізації з боку керівника УУБА архімандрита Віктора (Бедя).
Незважаючи на доволі різкі публічні виступи, Владика Михаїл завжди був прибічником діалогу з представниками інших релігійних напрямків, тож не дивно, що він провадив активну діяльність у складі Волинської ради церков, яка об'єднала під одним дахом сімох представників різних конфесій. ВРЦ неодноразово зверталася до Сейму Республіки Польща щодо вирішення питання Волинської трагедії без звинувачень і навішування ярликів, адже розбратом двох дружніх країн могла скористатися третя сторона. Окрім того, Рада зверталася до вірян Російської Федерації з закликом припинити кровопролиття на сході України та влаштовувала різноманітні благодійні заходи.
15 грудня 2015 року митрополита Михаїла було призначено тимчасовим членом Священного Синоду на 2016 рік. За підсумками року Владика потрапив до переліку 10-ти найвпливовіших мешканців Луцька, складеного виданням «Район. Луцьк». Журналісти відзначили талант священнослужителя домовлятися з міськими й обласними чиновниками та вміння залагоджувати конфліктні ситуації.
У квітні 2016 року Митрополиту Михаїлу було довірено доставити до України Благодатний вогонь з Єрусалима, а протягом наступних років він був координатором акції передачі Благодатного вогню у міжнародному аеропорті «Бориспіль».
25 червня 2016 року указом Президента України Петра Порошенка митрополита Михаїла було нагороджено орденом «За заслуги» II ступеня, а у жовтні того ж року відзначено Грамотою Верховної Ради України.
23 січня 2017 року Священний синод УПЦ КП ухвалив рішення відділити чверть парафій та священнослужителів Волинської єпархії задля утворення нової Володимир-Волинської єпархії УПЦ КП, яку очолив єпископ Матфей (Шевчук). Митрополит Михаїл жорстко розкритикував подібне рішення, назвавши його невиправданим, та зазначив, що подібні дії лише послабляють Київський Патріархат. Після розділення єпархій під керівництвом Михаїла залишилося 258 парафій, об'єднаних у 21 деканат (благочиння), 3 монастирі, 257 священнослужителів та 2 братства.
25 травня 2018 року голова Волинської ОДА Олександр Савченко підписав розпорядження про зарахування Митрополита Михаїла до нового складу колегії, що утворюється очільником області задля узгодженого розгляду питань, які належать до компетенції ОДА. Михаїл (Зінкевич) став першим представником релігійної організації, що був удостоєний такого знаку уваги.
Участь у процесі створення ПЦУ Будучи одним з найбільш патріотично налаштованих архієреїв УПЦ КП, Митрополит Михаїл завжди виступав на підтримку створення єдиної помісної церкви, зазначаючи, що це консолідує людей в середині країни. На його думку, наявність в Україні єдиної церкви, як морального авторитета, цілком могла б запобігти поширенню конфлікта на сході, або ж хоча би пригальмувати його розвиток. За словами Михаїла різниці в богословських, догматичних та інших релігійних питаннях між Київським та Московським патріархатом немає. Є лише різниця в позиціях: Київський патріархат стоїть на державницьких позиціях, а московський — на імперських.
Навесні 2018 року, після звернення Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія І щодо надання українській церкві Томосу, Митрополит Михаїл закликав волинських архієреїв, священників і парафіян УПЦ МП підтримати процес визнання автокефалії Української Церкви:
Згодом Михаїл ще не раз звертався до кліриків Московського патріархату, зазначаючи, що їм не варто боятися об'єднання та втрати свого положення, адже статус кожного єпископа і священика в єдиній помісній Церкві залишиться незмінним, так само, як і мовні та обрядові традиції, притаманні окремим парафіям.
Напередодні Великодня Владика Михаїл провів у луцькому кафедральному соборі Святої Трійці Божественну Літургію зі спеціальними молитовними проханнями та молебень за об'єднання усіх православних українців в одній Церкві. Після цього на Театральному майдані міста відбувся організований ним флешмоб на підтримку визнання української автокефалії, у якому взяли участь декан собору протоієрей Микола Нецькар, представники УАПЦ та парафіяни. По завершенню виступів учасники спільно виконали духовний гімн України «Боже, великий, єдиний».
Під час підготовки до Об'єднавчого собору Української православної церкви, митрополит Луцький і Волинський називався серед основних претендентів на престол у разі відмови Філарета очолити незалежну українську церкву, хоча сам він уникав прямої відповіді на питання чи має намір боротися за посаду Предстоятеля:
13 грудня 2018 року Українська православна церква Київського патріархату провела Архиєрейський собор, на якому обговорили процедуру обрання предстоятеля Православної церкви в Україні, пропозиції до проекту статуту, створеного Синодом Вселенського патріархату, та визначилися з кандидатурою на посаду Голови помісної Церкви в Україні. За інформацією «Української правди» на соборі зібрались близько 40 архієреїв, які шляхом відкритого голосування підтримали кандидатуру митрополита Епіфанія (Думенка), що отримав майже 30 голосів. 12 архієреїв підтримали митрополита Луцького і Волинського Михаїла.