Сено́ї — одна з груп корінного населення Західної (Півострівної) Малайзії. Мешкають у тропічних лісах гір і передгір'їв Центрального хребта півострова Малакка, переважно в межах штатів Перак, Келантан і Паханг.
Слово «сеной» місцевими мовами означає «людина» . У минулому до сеноїв застосовувався термін «сакаї», але він був відкинутий як зневажливий.
Оранг-аслі
Уряд Малайзії зараховує корінне населення Півострівної Малайзії до категорії «оранг-аслі» (корінні жителі). Це 18 офіційно визнаних племен, що перебувають під опікою Департаменту в справах аборигенів (, JAKOA). Вони поділені на 3 групи: семанги (негритоси), сеної та протомалайці, по 6 племен у кожній. Такий поділ є умовним і заснований, у першу чергу, на зручності здійснення державою адміністративних функцій. Терміни «семанги», «сеної» та «протомалайці» не стосуються конкретних етнічних груп або їх етнічної самосвідомості. Для оранг-аслі вони мають зовнішнє походження. Кожне з племен є цілком самостійним і не асоціює себе з будь-якою ширшою категорією населення.
Тричленний поділ оранг-аслі був розроблений британськими колонізаторами на самому початку XX століття за європейськими расовими концепціями. Зважаючи на те, що три зазначені групи відрізняються за мовою, зовнішністю (расовими ознаками) та характером традиційної економіки, негритоси (короткі, темні, кучеряві) розглядалися як найпримітивніша раса, сеної (вищі, зі світлішою шкірою, хвилястим чорним волоссям) — як просунутіші, а аборигенні малайці (високі, світлошкірі, з прямим волоссям) сприймалися майже на рівних з мусульманами-малайцями. Згодом расистські концепції були відкинуті, а категорії «семанги», «сеної» та «протомалайці» (малайських термін, що замінив «аборигенні малайці») стали маркерами різних моделей культурних традицій, специфічних соціально-господарських комплексів. Сенойська модель, зокрема, передбачає існування автономних громад населення, діяльність яких заснована на підсічно-вогневому землеробстві, що в невеликих масштабах поєднується із торгівлею та мисливством. У цьому плані вони протистоять семангам (мисливцям-збирачам) та протомалайцям (осілим землеробам).
Племена сеноїв Сеної є найбільшою групою оранг-аслі, їх доля становить близько 54 відсотків загальної чисельності оранг-аслі. До групи сеноїв зараховують 6 племен: чевонги (), махмерійці (), джагути (), семакберійці (), семаї () і темьяри (). За походженням до них близькі семелаї (), одне з племен протомалайців. Є ще одна невелика племінна група, темоки (), яка припинила своє офіційне існування в 1980-ті роки, коли департамент-попередник JAKOA включив їх до складу семелаїв.
Критерії, які використовуються для визначення людей як сеноїв, є непослідовними. Зазвичай до цієї групи зараховують племена, які говорять центральноаслійськими мовами й займаються підсічно-вогневим землеробством. Цим критеріям відповідають семаї та темьяри, два найбільші сенойські народи. Але до складу сеноїв включають також чевонгів, що розмовляють мовою північноаслійської групи, джагутів, мова яких займає окреме місце серед аслійських мов, та семакберійців, носіїв південноаслійської мови. В культурному плані до сеноїв належать також семелаї та темоки, яких офіційно включають до складу протомалайців. У той же час махмерійці, що за офіційною класифікацією зараховуються до сеноїв, займаються землеробством і рибальством і в культурному плані стоять ближче до малайців. Три останні народи говорять південноаслійськими мовами.
Чевонги (Chewong, Ceq Wong, Che’ Wong, Ceʔ Wɔŋ, Siwang) — негритоси, що напівосіло живуть у трьох-чотирьох селах на південних схилах гори Бенум () у віддалених районах західного Пахангу (округи Рауб та Темерлох). Етнологічна класифікація чевонгів завжди була проблематичною. Назва «чевонг» є спотворенням імені малайського працівника Департаменту полювання Siwang bin Ahmat періоду до Другої світової війни, котре британський єгер неправильно зрозумів як назву етнічної групи. У традиційному господарстві чевонгів переважало збиральництво. Мова належить до північної групи аслійських мов, вона є спорідненою з мовами семангів.
Темьяри (Temiar, північні сакаї, Temer, Təmεr, Ple) — другий за чисельністю сенойський народ. Вони розселені на 5200 км² джунглів по обидва боки Центрального хребта, населяють південний Келантан і північно-східний Перак. Як правило, живуть у верхів'ях річок, у найвищих і найізольованіших регіонах. У периферійних районах своєї етнічної території підтримують інтенсивні контакти із сусідніми народами. Основними традиційними заняттями є підсічно-вогневе землеробство та торгівля.
Семаї (Semai, центральні сакаї, Səmay, Səmey) є найбільшим підрозділом не лише сеноїв, а й усіх оранг-аслі. Живуть на південь від темьярів, окремими групами, також по обох схилах Центрального хребта в південному Пераці, північно-західному Паханзі та в сусідніх районах Селангору. Основними традиційними заняттями є підсічно-вогневе землеробство та торгівля, займаються також вирощуванням товарних культур, працюють по найму. Проживають у різних умовах, від гірських джунглів до міських смуг. Семаї ніколи не мали сильного відчуття спільної ідентичності. Гірські семаї називають своїх низинних родичів «малайцями», а ті, в свою чергу, називають горян «темьярами».
Джагути (Jah Hut, Jah Hět, Jah Hət) локалізуються в округах Темерлох і Джерантут, на східних схилах гори Бенум у центральному Паханзі, це східні сусіди чевонгів. Традиційне заняття: підсічно-вогневе землеробство.
Семакберійці (Semaq Beri, Səmaʔ Bərēh, Semoq Beri) — жителі внутрішніх районів Пахангу (округи Джерантут, Маран, Куантан) і Тренгану (округи Улу-Тренгану, Кемаман). Назву семак-бері від британських колоніальних адміністраторів спочатку отримала одна з місцевих груп, згодом ця назва поширилась на весь народ. Їхньою мовою вона означає «лісові люди». Традиційними заняттями народу були підсічно-вогневе землеробство, мисливство та збиральництво. Поділяються на осілі групи на півдні та групи колишніх мисливців-збирачів, що в минулому кочували на значній території навколо озера Бера () в Паханзі, а також в Тренгану й Келантані. Багато інших оранг-аслі сприймають семакберійців як семелаїв.
Семелаї (Semelai, Səməlay) локалізуються в центральному Паханзі, зокрема в районі озера Бера, річок Бера, Теріанг, Пая-Бесар і Пая-Бадак. Живуть також на кордоні Пахангу з Негері-Сембіланом (на річках Сертінг та Луй, у низинах на північ від Сегамату до південного берега річки Паханг) і по інший бік кордону між цими штатами. Офіційно зараховуються до числа аборигенних малайців. Збиральництво не входило до їхнього традиційного господарського комплексу. Крім заняття підсічно-вогневим землеробством, рибалять в озерах, працюють по найму.
Темоки (Temoq, Təmɔʔ) — маловідома група, яка зараз не є офіційно визнаною JAKOA, хоча в минулому входила до його переліку племен. Зараховуються до числа семелаїв, їх західних сусідів. Живуть у штаті Паханг, на річці Джерам на північний схід від озера Бера. Традиційно кочували й час від часу займалися землеробством.
Махмерійці (Mah Meri, Hmaʔ MərĪh, застаріла назва: бесісі, Besisi, Btsisi’, Ma’ Betise’, Hma’ Btsisi’) живуть у прибережних районах штату Селангор. Крім землеробства, займаються рибальством. Серед усіх сенойських народів махмерійці найбільше зазнали малайського впливу. Проте, вони бояться жити в міських районах, і їхня прихильність до власних традиційних земель, як і раніше, залишається дуже сильною.
У минулому мабуть існували й інші сенойські племена. У верхній течії річки Клау на захід від гори Бенум згадуються таємничі Beri Nyeg або Jo-ben, що говорили мовою, досить тісно пов'язаною з чевонг. Повідомлялося також про плем'я Jah Chong, яке могло говорити діалектом, що сильно відрізняється від джагут. Декілька діалектів, пов'язаних із бесісі (мах-мері) існувало в районі Куала-Лумпуру. Можливо, існували й інші племена, що говорили південно-аслійськими мовами й жили на територіях, які нині населяють темуани та джакуни, носії австронезійських мов.
Урядові програми розвитку спрямовані на швидке розчищення лісів, що займають гірські схили. В результаті сучасні території розселення сеноїв стають все більш обмеженими.
Чисельність Наявні дані про чисельність окремих племен сеноїв є такими: Рік 1960 1965 1969 1974 1980 1996 2000* 2003* 2010 Семаї 11 609 12 748 15 506 16 497 17 789 26 049 34 248 43 892 49 697 Темьяри 8 945 9 325 9 929 10 586 12 365 15 122 17 706 25 725 30 118 Джагути 1 703 1 893 2 103 2 280 2 442 3 193 2 594 5 104 4 191 Чевонги 182 268 272 215 203 403 234 664 818 Махмерійці 1 898 1 212 1 198 1 356 1 389 2 185 3 503 2 986 2 120 Семакберійці 1 230 1 418 1 406 1 699 1 746 2 488 2 348 3 545 3 413 Семелаї 3 238 1 391 2 391 2 874** 3 096** 4 103** 5 026** 6 418** 9 228** Темоки 51 52 100 ** ** ** ** ** ** Разом 28 856 28 307 32 905 35 507 39 030 53 543 65 659 88 334 99 585 Примітки: * дані 2000 і 2003 років не включають осіб, що проживають за межами призначених для оранг-аслі населених пунктів і центрів; ** темоки включені до складу семелаїв.
Наведені дані походять з різних джерел, отже, не завжди послідовні. Цифри JAKOA, наприклад, не враховують оранг-аслі, що живуть у містах і не потрапляють під юрисдикцію JAKOA. Розбіжності при підрахунку семаїв та темьярів іноді становлять 10-11 %. Значна кількість оранг-аслі зараз живе в міських районах, і їх кількість можна тільки вгадувати, оскільки вони не записуються окремо від малайців. Однак це не означає, що вони асимілювалися в малайській громаді.
Розподіл сенойських народів за штатами (JHEOA, 1996, перепис): Перак Келантан Тренгану Паханг Селангор Негері-Сембілан Малакка Джохор Всього Семаї 16 299 91 9 040 619 26 049 Темьяри 8 779 5 994 116 227 6 15 122 Джагути 3 150 38 5 3 193 Чевонги 4 381 12 6 403 Махмерійці 2 162 12 7 4 2 185 Семакберійці 451 2 037 2 488 Семелаї 2 491 135 1 460 6 11 4 103 Разом 25 082 6 085 451 17 215 3 193 1 483 13 21 53 543
Мова Мови сеноїв належать до аслійської гілки австроазійської сім'ї. Вони є спорідненими з мон-кхмерськими мовами, поширеними на території М'янми, Таїланду, Лаосу, Камбоджі, В'єтнаму, а також на Нікобарських островах, що належать Індії. Аслійські мови є складовою південних мон-кхмерських мов, разом із монською і, можливо, нікобарськими мовами. Найближчою до них вважається монська мова.
Аслійські мови поділяються на чотири підгрупи: північну, центральну, джагут та південну. Серед сеноїв є носії усіх чотирьох підгруп. Два найбільших народи, семаї та темьяри, розмовляють мовами центральноаслійської підгрупи, з якою зазвичай асоціюються сеної. Мову джагут раніше також включали до складу центральноаслійських мов, але нові історико-фонологічні дослідження засвідчили її окрему позицію . Мова чевонг належить до північноаслійської підгрупи, хоча й сильно відрізняється від решти мов цієї підгрупи, якими говорять семанги. Мови семак-бері, семелай, темок і махмері належать до південноаслійської підгрупи.
Попри очевидні спільні риси між аслійськими мовами, факт їх спільного походження від однієї прамови не є твердо встановленим.
Семайська, найбільша із сенойських мов, поділяється на понад сорок досить відмінних діалектів, хоча традиційно розглядаються лише два основних (західний, або низинний, та східний, або гірський), і не всі з них є взаємно зрозумілими. Кожен діалект певною мірою функціює сам по собі. Дуже високий рівень діалектного поділу перешкоджає збереженню мови в цілому.
Темьярська мова, навпаки, має порівняно однорідний характер, її місцеві варіації є взаємно зрозумілими й сприймаються лише як акценти. Спостерігається стандартизація й територіальне розширення цієї мови. Особливістю темьярської мови також є те, що вона виконує роль своєрідного буфера між іншими аслійськими мовами та малайською мовою. З одного боку, це значно збільшило темьярський словник, створюючи високий рівень синонімії, а з іншого, сприяло поширенню темьярської мови серед сусідніх племен оранг-аслі. Вона стала чимось на зразок лінгва франка серед північних і центральних груп оранг-аслі.