Про однойменний грузинський радянський фільм див. Два життя (фільм, 1966)

«Два життя» () — радянський фільм-драма 1961 року, знятий на Кіностудії ім. М. Горького.

Сюжет Початок 1960-х років. До французького порту заходить радянський круїзний лайнер. Троє чоловіків сходять на берег і заходять у невеликий ресторанчик. Один із них, Семен Востриков, уже літній чоловік, розповідає своїм молодим супутникам історію його участі в революційних подіях 1917 року.

На самому початку кінострічки Семен Востриков бере участь у подіях Лютневої революції 1917 року в Петрограді. Він, відмінний стрілець, убиває полковника, командира частини, в якій він служить, коли той віддає наказ відкрити вогонь по повстанцям. В ході тих же подій капітан Нащокін відчуває всю глибину краху Російської Імперії, якій він служив, і всього свого життя.

Період між двома революціями для Вострикова невідривно пов'язаний із його взаємовідносинами із сім'єю князів Нащокіних, в чиє коло він, молодий тоді без роду без племені солдат, потрапив волею випадку. Необачно закохавшись у вродливу, але безсердечно-холодну Ірину Нащокіну, він опиняється в центрі невеликої змови, організованої братом Ірини, зарозумілим офіцером Сергієм, з метою посміятися зі «санкюлотів», що увірували на хвилі змін в країні в рівність.

Породжений злим розіграшем і насмішкою конфлікт посилився тим, що Нащокін і Востриков опинилися по різні боки барикад і в політичному протиборстві прихильників буржуазії, до яких приєднався Нащокін, і борців за справу робітників і селян, більшовиків, чиї ідеали розділяє Востриков.

Безліч фатальних випадків, великих і дрібних подій приведуть до розв'язки внутрішнього протистояння Вострикова і Нащокіна, що збіглося з днем ​​штурму Зимового палацу в жовтні 1917 року.

У фільмі присутні і другорядні персонажі зі своїми сюжетними лініями. Розповідаючи свою історію, постарілий Семен занадто занурений у спогади, щоби зрозуміти, що літній офіціант, який обслуговує його столик — все той же Сергій Нащокін. Колись зарозумілий і багатий, опинившись в еміграції, Нащокін змушений тепер прислуговувати людині, яку колись принизив, згораючи від страху, що той може його впізнати, як колись він «прислужував» йому в насмішку в 1917 році. Коли Семен і його супутники пішли, Сергій побачив на їхньому столику «забутий» Семеном срібний портсигар, яким колись запустив в обличчя «хама», який посмів колись полюбити його сестру і зізнатися їй у цьому відкрито. У фіналі фільму Семен Востріков одягнений в галіфе з червоними генеральськими лампасами (точно такими ж, як у царській армії), він — генерал-лейтенант Радянської армії.

У ролях

Микола Рибников — Семен Востриков В'ячеслав Тихонов — Сергій Нащокін Олена Гоголєва — Нащокін Елла Нечаєва — Нюша Маргарита Володіна — Ірина Олександрівна Оболенська (Нащокіна) Алла Ларіонова — Ніна Євген Шутов — Іван Востриков Лев Поляков — Микола Ігнатьєв Володимир Колчин — Микола II Олексій Савостьянов — Михайло Володимирович Родзянко Станіслав Чекан — Петренко Володимир Дружников — Кирило Бороздін Лев Свердлін — професор Бороздін Леонід Куравльов — Митяй Сергій Гурзо — Філька Василь Ліванов — співрозмовник Лев Круглий — співрозмовник-журналіст Георгій Юматов — «Граф» Муза Крепкогорська — Фрося Євген Моргунов — Красавін Микола Хрящиков — поліцмейстер (немає в титрах) Володимир Гусєв — швець (немає в титрах) Галина Кравченко — Вирубова (немає в титрах) Клавдія Козльонкова — швачка (немає в титрах) Зінаїда Сорочинська — швачка Тамара Яренко — медсестра Роза Свердлова — городянка Людмила Семенова — городянка Михайло Васильєв — солдат (немає в титрах) Костянтин Барташевич — Костянтин Михайлович, ад'ютант Половцева (немає в титрах) Геннадій Болотов — епізод ''

Знімальна група Автор сценарію: Олексій Каплер Режисер: Леонід Луков Оператор: Михайло Кириллов Художник: Петро Пашкевич Композитор: Джон Тер-Татевосян

Посилання