Мандрівні́ сюже́ти (або блука́ючі сюжети, ) — фольклорні та літературні запозичення мотивів у міфах, казках, піснях, пам'ятках писемності, які переходять від одного народу до іншого під час контактів між ними і змінюють свій художній образ залежно від нового середовища, але залишаючи основу твору. Термін виник серед представників порівняльно-історичної школи через заперечення поглядів міфологічної школи, дослідження якої спрямовані на пошук так званого «праміфу», як джерела. «Мандрівний сюжет» є центральним поняттям міграційної школи, хоча застосовується не лише її представниками.
Походження терміна
Дослідження мандрівних сюжетів започатковано німецьким філологом і санскритологом Теодором Бенфеєм, перекладачем із санскриту на німецьку мову «Самаведи» та «Панчатантри». Його порівняльно-історичне дослідження найдавнішої зі збережених збірок індійських байок «Панчатантра» довело подібність наративів народів індоєвропейської мовної сім'ї. Бенфей встановив схожість фабул родинного, родового життя, історій взаємин вождя та племені (народу), завойовників і завойованих, багатих і бідних тощо.
З другої половини XIX століття це поняття використовували в своїх роботах велика кількість етнографів і літературознавців, яких прийнято називати представниками так званої «міграційної школи» чи «школи запозичення» (також відомої як «теорія мандрівних сюжетів», « школа» або «індійська теорія» від ). Серед них: німецькі дослідники , Мюллер, (автор праці «Джерела Декамерону»), і чеський дослідник Полівка (обоє автори «Нотатки до дитячих і родинних казок братів Грімм»), французький дослідник (автор «Народні казки Лорені»), шотландський дослідник (автор «Народні казки та вигадки, їх вандрівки та переміни»), італійські дослідники (автор «Попередники Данте») і (разом з попереднім — автор 8-томної праці «Розповіді та історії італійського народу») тощо. Методологічну основу цієї школи дали праці , Міллера, Стасова. Типологічна подібність між ними, зафіксована шляхом детермінованих порівняльно-історичних зіставлень, спонукала до висновку про взаємовпливи культур, фольклору та літератур під час переселень народів.
Міграційна школа в її первинному вигляді вважається неактуальною. Критики цієї теорії звинувачували її представників в надмірній впливології та відкиданні самобутності міфу та фольклору будь-якого етносу. Засновник міграційної школи Бенфей розглядав Індію, як єдиний центр, звідки усі фольклорні сюжети розійшлися світом і вважав, що переважна більшість народних казок походить з буддизму. Попри відкидання теорії мандрівних сюжетів Бенфея його новаторська концепція виявилися цінним внеском у порівняльне літературознавство.
Див. також Міграційна школа
Примітки
Джерела
Додаткова література