«Петро I допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» () — картина російського художника Миколи Ге (1831—1894), написана в 1871 році. Вона є частиною зборів Державної Третьяковської галереї ( 2630). Розмір картини — .

Картина була написана художником Ге для 1-ї виставки Товариства пересувних художніх виставок («передвижників»), відкриття якої відбулось у Петербурзі в листопаді 1871 року. Зокрема, актуальність обраної художником теми була пов'язана з наближенням в той час 200-річного ювілею Петра I (1672—1725). Ще до виставки картина була куплена у автора Павлом Третьяковим.

Микола Ге написав кілька авторських повторень картини, одне з яких було придбане Олександром II — в даний час картина належить колекції Державного Російського музею.

Історія До початку 1870 року Микола Ге повернувся в Росію з Італії, де він жив і працював у 1857—1863 та 1864—1869 роках. Остаточний переїзд відбувся в травні 1870 року, коли він разом з сім'єю оселився на Васильєвському острові в Санкт-Петербурзі. У цей період Ге зблизився з прогресивними художниками і письменниками, став одним із засновників Товариства пересувних художніх виставок (ТПХВ). У його творчості стали з'являтися сюжети, пов'язані з російською історією XVIII—XIX століть. Одним з перших творів на цю тему і стала картина «Петро I і царевич Олексій» — сюжет, пов'язаний з Петром I, був актуальний в зв'язку з наближенням 200-ї річниці з дня його народження.

Сам Ге так писав про це у своїх спогадах: У міру того як Ге працював над картиною, він вивчав історичні документи, пов'язані з діяльністю Петра I. Мабуть, він обговорював їх зі своїми друзями і знайомими — зокрема, з істориком і публіцистом Миколою Костомаровим. В результаті початкове ідеалізування особистості Петра I змінилося більш реалістичною оцінкою, пов'язаною з розумінням жорстокості і страждань, якими були оплачені успіхи перетворень петровської епохи. Сам Микола Ге так описував цю ситуацію: Микола Ге готував картину «Петро I допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» для 1-ї виставки Товариства пересувних художніх виставок («передвижників»), відкриття якої кілька разів відкладалося, але врешті-решт відбулося в Петербурзі в листопаді 1871 року. Павло Третьяков купив картину прямо з майстерні художника, незадовго до початку виставки — це полотно стало першою картиною Ге, придбаною Третьяковим для своєї колекції.

Під час виставки картина сподобалася імператору Олександру II, який теж висловив бажання її купити — при цьому ніхто не наважився повідомити йому про те, що картина вже продана. Щоб вирішити цю проблему, Ге попросили написати для Третьякова авторську копію, а оригінал віддати Олександру II. Проте, художник заявив, що без згоди Павла Михайловича він цього робити не буде, і в результаті оригінал був відданий Третьякову, а для Олександра II було написано авторське повторення, яке згодом перейшло в колекцію Російського музею.

Сюжет і опис На картині в інтер'єрі петергофского палацу Монплезир зображені Петро I і його син Олексій Петрович. Петро I сидить праворуч від столу в кріслі, обробленому червоним Оксамитом, а зліва від столу стоїть царевич Олексій. На полотні представлене психологічне трактування історичної драми. Царевич Олексій, незадоволений жорстким і деспотичним стилем, в якому проводилися реформи Петра I, втік до Західної Європи, але був звідти повернутий і звинувачений в підготовці захоплення влади в Росії. З відома його батька, Петра I, Олексій Петрович був арештований у Петропавлівській фортеці, де помер від тортур 26 червня 1718 року.

Незважаючи на зовнішній спокій Петра I і царевича Олексія, їх внутрішній стан повний переживань і душевної напруги. Мабуть, між ними сталося бурхливе обговорення, в результаті якого Петро I ще більш упевнився в зраді сина, що підтверджується розкладеними на столі документами (один із паперів упав на підлогу). Перш ніж винести вирок, Петро I вдивляється в обличчя сина, все ще сподіваючись побачити в ньому ознаки каяття. Олексій же під пильним поглядом батька опустив очі — впевнений в тому, що Петро I не зважиться засудити до смерті власного сина, він мовчить і не просить прощення.

Світлотіньове рішення композиції підкреслює різницю між персонажами. За словами мистецтвознавиці Тетяни Карпової, фігура царевича Олексія освітлена більш блідим, «немов місячним, мертвотним світлом», яке в цій ситуації символізує те, що «він вже більше належить царству тіней, ніж реальному життю з його пристрастями і фарбами». У той же час, особа Петра I навпаки, «енергійно виліплене контрастною світлотінню». Кут столу і звисаюча з нього червоно-чорна скатертина («кольору жалоби») як би розділяє батька і сина та віщуює трагічну розв'язку цієї драми. Чергування чорних і білих плиток підлоги має кілька тлумачень — «і вираз духу регулярності Петровської епохи, і чорне та біле в характерах Петра і царевича, і шахівниця, на якій розігрується фінал партії, програної Олексієм».

В історичних документах немає свідоцтв того, що Петро I коли-небудь допитував царевича Олексія в палаці Монплезир, який до 1718 року ще не був повністю добудований — навпаки, є твердження, що «насправді це відбувалося не в Монплезирі». Також вважають, що навряд чи Петро I допитував царевича сам на сам. Хоча Ге, мабуть, знав про це, тим не менш, він вирішив зобразити на картині тільки Петра і Олексія, щоб мати можливість зосередитися на психології їхніх переживань.

Зображений на картині момент болісного пошуку рішення свідчить про те, що Ге хотів показати Петра I не катом, а батьком, який переступає через свої особисті пристрасті заради інтересів держави. Мистецтвознавиця Алла Верещагіна відзначала, що «вперше в російському історичному живописі були створені типові, чужі ідеалізаційні образи реальних історичних діячів», оскільки «психологізм зумовив справжній історизм твору».

Ескізи і повторення картини

У Третьяковській галереї також знаходиться однойменний ескіз цієї картини (1870, полотно, олія, , Ж-593), який був придбаний у спадкоємців в 1970 році. Існує кілька повноформатних однойменних авторських повторень картини. Одне з них знаходиться в Державному Російському музеї (1872, полотно, олія, , Ж-4142), куди воно надійшло в 1897 році з Ермітажу. Інше повторення, також датоване 1872 роком, знаходиться в Державному музеї мистецтв Узбекистану в Ташкенті. Воно надійшло туди з колекції великого князя Миколи Костянтиновича (за деякими відомостями, раніше це полотно було в колекції його батька, великого князя Костянтина Миколайовича). Крім цього, недатоване авторське повторення знаходиться в Державному музеї образотворчих мистецтв Туркменістану в Ашгабаті.

Відомі також і зменшені авторські повторення цього полотна. Одне з них, датоване 1874 роком, знаходиться в Рибінському державному історико-архітектурному і художньому музеї-заповіднику (полотно, олія, , Ж-211). Інше зменшене повторення, також датоване 1874 роком, належить колекції Новгородського державного об'єднаного музею-заповідника. Ще одне зменшене повторення, датоване 1878 роком, знаходиться в приватній колекції в Києві.

Відгуки та критика В оглядовій статті «Перша російська пересувна художня виставка», опублікованій в журналі «Вітчизняні записки», письменник і критик Михайло Салтиков-Щедрін приділив велику увагу картині Ге. Зокрема, він писав:

Помічаючи, що, «очевидно, особистість Петра надзвичайно симпатична пану Ге», Салтиков-Щедрін і зі свого боку дає високу оцінку ролі Петра I в російській історії і його моральним якостям. Він позитивно оцінює петровські реформи, вважаючи, що наступні невдачі деяких з них сталися не з вини Петра, «а тому, що продовжувачі його справи підтримували тільки букву реформ і зовсім забули розум їх». Тому в зображеному на картині конфлікті симпатії Салтикова-Щедріна повністю на боці Петра, який побоювався, що царевич Олексій, зійшовши на престол як його спадкоємець, зруйнує багато з того, що було їм створено. За словами Салтикова-Щедріна, «фігура Петра представляється сповненою тієї світлої краси, яку дає людині тільки безсумнівно прекрасний внутрішній світ», в той час як для царевича Олексія побачення з батьком теж «було багатим моральних тривог, але ці тривоги іншої, безсумнівно низинної властивості».

Статтю про 1-у пересувну виставку опублікував і художній критик Володимир Стасов, який також розглядав картину Ге як один з кращих представлених творів. Зокрема, він писав: При цьому, на відміну від Салтикова-Щедріна, Стасов більш критично ставився до особистості Петра I, вважаючи його тираном і деспотом, а царевича Олексія — жертвою, і саме з цієї точки зору він критикував композицію картини Ге.

Мистецтвознавець , що досліджувала творчість Ге, писала, що ця картина — «одне з найбільш яскравих свідчень зближення мистецтва Ге з мистецтвом його співтоваришів-передвижників», оскільки при оцінці історичних діячів «його цікавлять перш за все внутрішні, психологічні мотиви вчинків», і їм «керує потреба оцінювати людей і події в їх моральному сенсі».

Примітки

Література Баева В. Николай Николаевич Ге. — Москва: Директмедиа Паблишинг и Комсомольская правда, 2010. — 48 с. — (Великие художники, том 35). — ISBN 978-5-7475-0012-9. Верещагина А. Г. Николай Николаевич Ге. — Ленинград: Художник РСФСР, 1988. — 184 с. — (Русские живописцы XIX века). Зограф Н. Ю. Николай Ге. — Москва: Изобразительное искусство, 1974. — 168 с. — (Мастера мирового искусства). Карпова Т. Л. Николай Ге. — Москва: Белый город, 2002. — 64 с. — (Мастера живописи). — ISBN 5-7793-0291-X. Салтыков-Щедрин М. Е. Первая русская передвижная художественная выставка. // В книге: Собрание сочинений в 20 томах, том 9. — Москва: Художественная литература, 1970. — С. 225—233. Стасов В. В. Избранное: живопись, скульптура, графика. — Искусство, 1950. — Т. 1 — Русское искусство. — С. 53. Государственная Третьяковская галерея — каталог собрания / Я. В. Брук, Л. И. Иовлева. — Москва: Красная площадь, 2001. — Т. 4: Живопись второй половины XIX века, книга 1, А—М. — 528 с. — ISBN 5-900743-56-X. Государственный Русский музей — Живопись, XVIII — начало XX века (каталог). — Ленинград: Аврора и Искусство, 1980. — 448 с. Николай Николаевич Ге: письма, статьи, критика, воспоминания современников / Н. Ю. Зограф. — Москва: Искусство, 1978. — 399 с.