Єрсіка (, , , ) — село в Єрсіцькій волості Ліванського краю Латвії, історичний центр середньовічного Герсіцького князівства.
Історія Археологічні розкопки показують, що Герсіцьке городище виникло вже в X столітті, коли були проведені роботи із зміни рельєфу його гори. В XI столітті в Герсіке зводиться земляне укріплення і будується дерев'яна фортеця. На замковому городищі виявлені залишки майстерень ремісників та інші дерев'яні споруди. За археологічними даними посад Герсіке був заселений з XI століття. З цього ж часу недалеко від міста з'являється і могильник, з латгальськими і слов'янськими похованнями (він функціонував в XI—XIII століттях). На городищі, посаді і могильнику виявлено православні хрести.
Ще до 1015 року Герсіке разом з прилеглою до нього долиною Західної Двіни, входив до складу Київської Русі, а після посилення феодальної роздробленості Герсіке і його округа підпорядковувалися Полоцькому князівству. Так тривало аж до німецького нашестя 1201—1226 років.
Герсіцьке князівство Взагалі вже до кінця XII століття підвладний Полоцьку Герсіке був не просто укріпленим замком, а важливим торгово-ремісничим містом з багатьма будинками і православними храмами. Його багатством згодом захоплювалися хрестоносці. Згідно з розповіддю Генріха Леттського в «Хроніці Лівонії», у Герсіке правив і володів навколишніми землями князь Всеволод (Віссевалд, rex Wissewalde de Gercike) як васал Рогволода, князя Володимира Полоцького (Валдемар, близько 1184—1216).
Документи початку XIII століття — акт про капітуляцію Герсіке (LGU. 1908. № 2) договір 1211 року про розділ і договір 1213 року про обмін земель з німцями — дають відомості про склад Герсіцького князівства і його межі. До складу князівства входили замки Аутіне, Цесвайне, Алене, Цердене, Негесте, Марція, Лепене, Асоте і Беберніне. При цьому особливе значення на заході Герсіцького князівства мав Аутіне де правив старійшина Варідот. Аутіне згадується в хроніці і в документах під назвою «замок» або «місто» і мало велику територію. У той же час Цесвайне, Негесте, Марція, Алене, у джерелах об'єднувалися під одним загальною назвою «Летте».
Таким чином, на початку XIII століття Герсіцьке князівство включало в свої володіння басейни Західної Двіни і Гауї, включаючи всю Лотигольску землю, і контролювало важливу сухопутну дорогу Рига — Псков. Однак залежність різних замків, поселень, земель і громад від Герсіке була неоднаковою. У повному підпорядкуванні знаходилися землі на схід від річки Айвіексте, суміжні з самим Герсіцьким, Асотський, Лепенський, Бебернінський округи. У документі 1211 року саме тільки про них говориться як про володіння герсіцького князя.
Джерела «Latgales Vēstnesis», 21.05.1937, F. Kemps «Gersikas karaļa vaļsts» (iespiests no 1943. gada manuskripta). Jasmuiža, 1992. 3. u. c. lpp.; «Dzeive», 1964. g. nr. 64; 15., 28. u. c. lpp.; 4 lpp. utt.