Дзвіниця (Осіч) — мурована надбрамна дзвіниця Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря у селі Вербівка (Осіч) Ніжинського району Чернігівської області, пам'ятка архітектури національного значення.
Охор. № 250059 (Постанова КМУ від 3.09.2024 р. № 1015).
Входить до складу Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
Опис Висота цієї цегляної вежоподібної будови - 31,05 м. Репрезентує традиційний тип дзвіниці — «восьмерик на четверику». В основі композиції — ярусна будівля.
Четверик (основа споруди) розмірами 8,8×8,8 м має два поверхи. У нижньому поверсі знаходиться проїзд.
Грані восьмерика прорізані високими арковими отворами для дзвонів, які розташовані за напрямами світу. Скромне декоративне оформлення восьмериків протиставлене насиченому оздобленню основи дзвіниці -четверика. Арка для проїзду облямована лопатками з архівольтом кулеподібного обрису. Вище у два яруси розташовані плоскі аркові ніші, розділені півколонками, як на фасадах соборів Крупицько-Батуринського та Густинського монастирів.
Завершують дзвіницю трикутні фронтони, восьмигранний підбанник з круглими вікнами та цибулиноподібна баня з ліхтариком.
Із східного і західного боку дзвіницю фланкували одноповерхові корпуси, що не збереглися.
Пам'ятку добре видно з обох берегів і заплави річки Сейм. Її високий об'єм розташований у перспективі двох шляхів, що ведуть до монастиря.
Історія
Дзвіниця входить до комплексу Батуринського Миколо–Крупицького монастиря, розташованого на правому березі річки Сейм, на території села Вербівка (Обмачівська сільська рада) поблизу Батурина.
За монастирською легендою, Свято–Миколаївський Крупицький Батуринський монастир заснований ще в ХІ столітті на території нинішніх селищ Осіч (скит) та Вербівка Бахмацького району Чернігівської області.
Спочатку дзвіниця була дерев'яною — як і всі монастирські будівлі. Вона зображена на малюнку Батуринського Крупицького Святомиколаївського монастиря невідомого автора кінця XVII — початку XVIII ст., вміщеному на титульній сторінці монастирського синодика. У той час оборонними спорудами монастиря була дерев'яна огорожа на стовпах із трьома кутовими вежами, винесеними за лінію монастирської стіни для можливості ведення фронтального вогню. Оборонними вузлами були дві брами: парадна з двоповерховим надбрамним корпусом з боку Сейму та північна — у нижньому ярусі двоповерхової дзвіниці, яка знаходилася у створі північного відрізку огорожі.
Будівництво нової кам'яної дзвіниці на місці старої дерев'яної велося у 1823—1825 роках. за ігумена Гервасія (1806—1831). Її звели у два яруси.
Ігумен Августин (1853—1870) вирішив було добудувати дзвіницю, але з'ясувалося, що в якості матеріалів для її побудови були використані залишки Меншиківського погрому 1708 року. При цьому використовувався глиняний, а не вапняний розчин. Тому дзвіницю розібрали до основи і збудували нову. На ній було встановлено 7 дзвонів, один з яких — вагою в 100 пудів.Историко-статистическое описание Черниговской епархіи. Кн. 3 : Мужескіе монастыри. Чернигов: Губернская типографія, 1873. С. 280.
Період занепаду дзвіниці розпочався після закриття монастиря (1922). За свідченнями місцевих жителів, в 1935—1936 рр. із споруди було скинуто дзвони.Кіяшко Л. Матеріали до історії Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря впродовж першої половини ХХ ст. // Ніжинська старовина: зб. наук. праць. Вип. 22 (25). Ніжин–Київ, 2016. С. 80. Із роками втрачено дах, тинькування, розписи та частину архітектурних деталей і декору.
30 травня 2000 р. монастир було відновлено. Він отримав назву Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир УПЦ МП.
У 2005—2006 рр. здійснено реставраційні заходи — встановлено покриття куполів, відновлено архітектурно-декоративні елементи та тинькування фасадів третього ярусу дзвіниці.
<small>Реставрований ярус.<small>Дзвонище.<small>Дзвіниця в риштуванні.<small>Загальний вигляд монастиря. </center>
Ди. також
Собор святого Миколая Келії Спасо-Преображенська церква
Примітки
Джерела
http://itinery.com.ua/object/view/svyato-nikolaevskiy-zhenskiy-monastyr-baturin