Афінська моровиця (часто неправильно Афінська чумаПоняття «Plague» в історії означало не стільки чуму, скільки моровицю, мор — будь-яку тяжку епідемію з великою кількістю смертей, , ) — велика епідемія (моровиця) невиясненої етіології, яка спустошила місто-державу Афіни в Стародавній Греції на другий рік Пелопоннеської війни (430 рік до н. е.). Епідемія вбила, за приблизними оцінками, від 75 000 до 100 000 людей, і, як вважають, вона увійшла до Афін через Пірей, порт міста Афін та єдине джерело постачання продовольством. На значній частині східного Середземномор'я також спостерігався спалах цього захворювання, хоча і з меншим впливом. Моровиця мала серйозні наслідки для суспільства Афін, що призвело до серйозного недотримання законів та релігійної віри, у відповідь закони стали жорсткішими, внаслідок чого страждали негромадяни Афін, які претендували на афінське життя. Вона мала серйозний вплив на наслідки війни. Моровиця повернулася ще двічі: в 429 р. до н. е. і взимку 427/426 р. до н. е. За причину епідемії було запропоновано близько 30 збудниківManolis J. Papagrigorakis, Christos Yapijakis, Philippos N. Synodinos, «Typhoid Fever Epidemic in Ancient Athens» / Didier Raoult, Michel Drancourt, Paleomicrobiology: Past Human Infections, Springer Science & Business Media, 2008 pp. 161—173. . Але жоден з підозрюваних збудників не спричинює наразі хворобу, яка б підходила під описи сучасників цієї моровиці.
Перед епідемією Спарта та її союзники, за винятком Коринфа, були майже виключно сухопутними державами, здатними виставляти великі сухопутні армії, які були майже непереможними. В умовах поєднаного походу на Афіни Спарти та її союзників, що почався в 431 року до н. е., афіняни під керівництвом Перикла проводили тактику відступу у межі міських стін Афін, маючи морське верховенство Афін. Переважаючий на морі флот Афін попереджав несподівані рухи військ Спарти, не давав ефективно доставляти припаси морем. Але ця стратегія також зчинила масову міграцію з сільської місцевості Аттики до Афін, яке вже було дуже населеним, що призвело до перенаселення та дефіциту ресурсів.
Епідемія У своїй «Історії Пелопоннеської війни» історик Фукідід, який жив в Афінах, сам заразився, перехворів і вижив, описав епідемію. Він наголосив, що вона почалася з Ефіопії та далі охопила Єгипет та Лівію і вже звідти попрямувала в грецький світ та поширилася широко в усьому Середземномор'ю. Моровиця була настільки жорсткою і смертельною, що ніхто не міг згадати подібне, а лікарі, що не розуміли її природу, не тільки були безпорадними, але й самі померли найшвидше, маючи найбільше контактів з хворими. Біженці від Пелопоннеської війни сховалися за Афінські довгі стіни, збільшивши населення як Афін, так і порту Пірея. Населення таким чином збільшилося втричі, підвищивши шанс зараження разом із поганою гігієною. У переповнених Афінах від хвороби загинула, за оцінками, чверть населення.
Побачивши велику кількість похоронних вогнищ в Афінах спартанці відкликали свої війська, не бажаючи ризикувати через контакт із хворим ворогом. В Афінах загинуло багато піхотинців та досвідчених моряків. Після смерті Перикла Афіни очолювала послідовність лідерів, яких Фукідід описав як некомпетентних або слабких. За словами Фукідіда, до 415 року до н. е. Афіни не відновились достатньо.
Наслідки епідемії були жахливими. Фукідід описує повне зникнення суспільної моралі за часів епідемії: «…катастрофа була настільки великою, що люди, не знаючи, що буде з ними, стали байдужими до кожного правила релігії чи закону». Він стверджував, що афіняни перестали боятися закону, оскільки відчували, що вже живуть під смертним вироком. Так само вони почали витрачати гроші без розбору. Багато хто вважав, що не проживуть досить довго, щоб насолодитися плодами мудрих інвестицій, тоді як деякі з бідних несподівано заможніли, успадкувавши майно своїх померлих багатих родичів. Також деякі люди відмовилися вести себе почесно, оскільки більшість не сподівалися прожити досить довго, щоб насолоджуватися гарною репутацією.
Ще однією причиною відсутності гідної поведінки була сама заразна хвороба. Ті, хто контактував із захворілих, були найбільш уразливими до хвороби. Це означало, що багато людей померли наодинці, оскільки ніхто не був готовий ризикувати доглядати за ними. Мертвих звалювали один на одного, залишали гнити або засовували в братські могили. Іноді люди, що перевозили мертвих, натрапляють на вже палаючий похоронний пірс (стопку дров), скидали туди нове тіло та йшли геть. Інші привласнювали підготовлені пірси, щоб мати достатньо палива, аби створити власну. Ті, кому пощастило пережити чуму, виробили імунітет і тому стали основними доглядачами тих, хто згодом захворів.
Моровиця також викликала релігійну невизначеність та сумніви. Оскільки хвороба вражала побожність людини до богів, люди відчували себе покинутими богами і, здавалося, не мали користі їх поклонятися. Самі храми були місцями великих страждань, оскільки біженці з афінської сільської місцевості були змушені знаходити житло в храмах. Незабаром священні будівлі наповнилися мертвими та помираючими. Афіняни вказали на чуму як на доказ того, що боги віддали перевагу Спарті, і це було підтримано оракулом, що сам Аполлон (бог хвороб та медицини) бився за Спарту, якщо вони билися з усіх сил. Попередній оракул попереджав, що «настане війна Спартанська і принесе з собою мор».
Прояви хвороби Фукідід перехворів на хворобу під час Афінської моровиці, тому він чітко знав її ознаки і міг спостерігати їх у оточуючих людей. Вибір слів Фукідіда відображає його знайомство з медичними термінами, які використовували лікарі Стародавньої Греції для опису різних хвороб. Фукідід ретельно вибирав слова і не включав ознаки, яких не було, і не виключав важливих проявів, що були присутні. Слово «висип» у давньогрецькій мові тлумачилось багатьма способами і варіювалося від пухирів до виразок тощо. Фукідід був обмежений описовими термінами, що використовуються в давньогрецькій медицині, і застосовував їх якомога точніше як історик, пильний спостерігач та одночасно жертва хвороби. З цих причин ключові ознаки хвороби в Афінах Фукідід не опустив, і кожна істотна ознака була описана в найкращій на той час термінології. Деякі терміни досі є відкритими для тлумачення, зокрема «жовта жовтяниця».
Щоб інфекційне захворювання вважалося вірогідною причиною чуми в Афінах, воно повинно було існувати на той час. Важко знайти палеопатологічні докази інфекційних захворювань, які є гострими та грізними і не залишають відчутних змін в органах, які б збереглися з часом. Зміни кісток і шкіри — це дві системи органів, які, ймовірно, мають зберегтися впродовж століть. Збудник Афінського мору швидко вбивав, уражаючи всі вікові групи. Передбачувано, що мало або взагалі ніяких фізичних доказів не вдалося зберегтися, що дало б підказки про причину чуми. Лише з описів античних лікарів можна зробити висновок про наявність різних захворювань у давнину. Інфекційні діареї та дизентерія, які описано стародавніми авторами, означають, що черевний тиф був ендемічною проблемою у стародавньому світі. Так само малярія існувала в Стародавній Греції. Натуральна віспа та кір, ймовірно, існували ще в античності, але точні описи цих інфекцій з'явилися в медичній літературі пізніших епох.
За словами Фукідіда, Афінська моровиця починалася з ураження голови, а звідти поширювалася на решту тіла. Він також докладно описав симптоми, які пережили жертва чуми: Хвороба починалася з уражень голови, з'являлося відчуття жару, прояви хвороби надалі наче опускалися по тілу донизу. Гарячка не була надмірною, при цьому шкіра не була сильно гарячою на дотик. Але всередині тіла відчуття жару було настільки інтенсивним, що хворі не могли терпіти навіть найлегших обгортань тканиною чи носіння білизни. Вони часто пересувалися голими, і занурення в холодну воду приносило найбільше полегшення. Шкіра не була жовтою, але почервонілою. Почервоніння і печіння очей. Біль у горлі, криваво-червоний язик і слизова глотки, кровотеча з рота та неприємний запах звідти. Чхання. Захриплість і втрата голосу. Сильний кашель. Блювання. Гнійники і виразки на тілі. Надзвичайна спрага. Безсоння. Водяниста діарея. Зневоднення. По видужанню проявлялися судоми кінцівок, відчувалося оніміння статевих органів, кінчиків пальців рук і ніг, і багато хто вижив, втративши їх, інші — з втратою зору. Деякі видужували із цілковитою і негайною втратою пам'яті, не в змозі пригадати власних імен чи впізнати своїх близьких.
Гіпотези про причину моровиці Історики давно намагаються ідентифікувати хворобу. Причиною відсутності загального консенсусу щодо причини моровиці є відсутність остаточного мікробіологічного доказу, палеопатологічних доказів та різниця у науковій точці зору. Захворювання традиційно вважається спалахом чуми, яка відбувалася у різних її клінічних формах (бубонна, легенева, кишкова), але оцінка повідомлених Фукідідом симптомів та епідеміологічних особливостей змусили науковців висувати альтернативні пояснення. До них належать черевний тиф, епідемічний висипний тиф, натуральна віспа, грип, кір тощо шоку. На основі описової подібності з епідеміями в Африці XX—XXI століть, а також того факту, що сама афінська моровиця вочевидь походила з Африки (як це зафіксував Фукідід), не виключається можливість хвороби, яку спричинює вірус Ебола або якась інша африканська вірусна геморагічна гарячка. Усі ці інфекційні захворювання є високозаразними та потенційно летальними.
Зважаючи на можливість того, що моровицю могла спричинити відома нині хвороба, симптоми якої з часів Фукідіда змінилися, або цю епідемію спричинила така хвороб, яка більше не існує, як це найімовірніше сталося з англійською пітницею, природа афінської моровиці може ніколи не бути встановлена. Крім того, скупчення людей через приплив біженців до міста, призвело до недостатнього запасу їжі та води, ймовірного збільшення кількості комах, вошей, пацюків та відходів. Ці умови сприяли тому, що моровиця з високою часткою ймовірності була спричинена не однією епідемічною хворобою, а одночасним поширенням кількох.
Черевний тиф Немає підстав сумніватися, що черевний тиф існував у Стародавній Греції. Черевний тиф для сталої передачі вимагає фекального забруднення води та їжі з подальшим зараженням людей. Висип, описаний Фукідідом, не має схожості на розеольозні висипання при черевному тифі. Більше десятка ознак, описаних Фукідідом, несумісні з діагнозом черевного тифу навіть якщо довільно підходити до інтерпретаційного коливання. Смерть від черевного тифу відбувається через 2 — 3 тижні від початку хвороби і виникає через перфорацію кишечника з розвитком перитоніту або через кишкову кровотечу. Смерть від черевного тифу зазвичай настає, що значно пізніше часу, коли жертви Афін помирали за інфекційної хвороби. Тифозна гарячка не надає хорошого імунітету до наступних нападів, про що є свідчив Фукідід. Хоча черевний тиф час від часу смертельний при ускладненні перитонітом або кишковим крововиливом, важко уявити черевний тиф, що за короткий термін вбив чверть населення. Черевний тиф, як правило, має підгострий перебіг від початку, і пацієнти залишаються абсолютно здоровими до остаточної гибелі, що прямо суперечить тому, що Фукідід описував у жертв чуми. Черевний тиф — найбільш малоймовірне пояснення причини виникнення мору в Афінах.
Знахідка останків Міртіди призвела до того, що деякі науковці зробили висновок, що причиною епідемії був черевний тиф. У рештках її зубів методом суїцидальної полімеразної ланцюгової реакції було знайдено ДНК тифозної сальмонели. 2010 року в Інтернеті навіть стартував проект «Myrtis», на якому розміщено звернення Міртіди 15 мовами, в якому вона закликає світ об'єднати зусилля у боротьбі із черевним тифом та не допустити нові смерті, які можна і треба відвернути.