Травма спинного мозку — це пошкодження спинного мозкуГоловацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини. У трьох томах. Том 2. — 2007. — Нова книга. — 456 с. — підручник, що рекомендований МОН та МОЗ України для Вищих медичних навчальних закладів України найвищих рівнів акредитації Анатомія мозку внаслідок зовнішнього механічного впливу, що викликає тимчасові або постійні зміни його функцій: втрату рухової функції та м'язової активності, порушення чутливості або вегетативних функцій в частинах тіла, що інервуються (функціонально обслуговуються) спинним мозком, зазвичай, нижче рівня травми. Травма може виникнути на будь-якому рівні спинного мозку і може викликати повне пошкодження, та цілковиту втрату відчуттів і функцій м'язів; або неповне, коли ще деякі нервові сигнали здатні пройти повз травмовану ділянку спинного мозку. Залежно від локалізації та тяжкості пошкодження симптоми різняться, від затерплості до паралічу та нетримання сечі. Довгострокові результати також варіантні — від повного одужання до постійної тетраплегії (квадриплегії) або параплегії. Ускладнення можуть включати атрофію м'язів, пролежні, інфекції та проблеми з диханням через параліч чи парез дихальної мускулатури.
У більшості випадків пошкодження спинного мозку є наслідком фізичної травми, наприклад, автомобільної аварії, вогнепального поранення, падіння або спортивної травми, але воно може бути й наслідком немеханічних причин, таких як зараження, недостатнє кровопостачання та пухлини. Трохи більше половини травм припадають на шийний відділ хребта, тоді як 15 % — на кожен з відділів, а саме: грудний, межу між грудним та поперековим, та окремо поперековий відділ хребта. Діагностика, як правило, ґрунтується на неврологічному обстеженні та медичній візуалізації.
Профілактика та лікування
Профілактичні заходи щодо травм спинного мозку включають:
індивідуальні заходи, такі як використання техніки безпеки, суспільні заходи, такі як правила безпеки в спорті та дорожньому русі, та вдосконалення обладнання.
Лікування травми спинного мозку починається з імобілізації (обмеження рухів хребта) та підтримки адекватного артеріального тиску. Кортикостероїди згідно з останніми дослідженнями, з точки зору доказової медицини, не виявились корисними. Інші методи лікування залежать від місця та ступеню травми та коливаються від постільного режиму до оперативного втручання. У багатьох випадках травми спинного мозку потребують тривалої фізичної реабілітації та ерготерапії, особливо у випадках, коли внаслідок пошкоджень різко знижується якість життя й неможлива звична щоденна активність.
Кількість травмованих осіб є досить високою навіть у розвинених країнах. Наприклад, у США щороку травмує спинний мозок близько 12 000 осіб. Найбільш ураженою групою є молоді чоловіки. З середини 20 століття досягнуто великого прогресу в лікуванні спинальних травм. Сучасні інноваційні підходи включають імплантацію стовбурових клітин, спеціальні матеріали для підтримки тканин, епідуральну стимуляцію спинного мозку та роботизовані екзоскелети.
Класифікація Наслідки травми залежать від рівня ураження, що відповідає сегментам хребта (ліворуч). Адже існують дерматоми — ділянки шкіри, які передають сенсорну інформацію (сигнали від чутливих рецепторів) до спинного мозку через конкретний спинномозковий нерв (праворуч). Спинальні нерви виходять зі спинного мозку між кожною парою хребців. Пошкодження спинного мозку може бути травматичним або нетравматичним, і може бути розділене на три типи, залежно від причини:
дія механічних сил, дія токсичних агентів ішемічне пошкодження (через відсутність нормального кровообігу).
Пошкодження також можна розділити на первинні та вторинні: при первинному пошкодженні загибель клітин настає негайно, а біохімічні реакції, які ініціюються первинним пошкодженням, спричиняють подальше ураження тканин. Ці шляхи вторинної травми включають каскадні ішемічні порушення, запалення, набряк, апоптоз клітин та дисбаланс нейромедіаторів. Вони можуть відбуватися протягом декількох хвилин або тижнів після травми.
На рівні кожного хребця спинномозкові нерви відгалужуються з обох боків спинного мозку і виходять між парою хребців, щоб іннервувати (обслуговувати) конкретну частину тіла. Ділянка шкіри, іннервована специфічним спинальним нервом, називається дерматомом, а група м'язів, іннервована одним спінальним нервом, називається міотомом. Частина спинного мозку, яка була пошкоджена, відповідає спинним нервам цього рівня й нижче.
Відповідно до рівня ураження травми поділяють на
шийні (С1 — С8), грудні (Т1 — Т12), поперекові (L1 — L5), та крижові (S1 — S5).
Рівнем травми вважають найнижчий рівень повного відчуття та довільної м'язової активності. Параплегія (параліч ніг) виникає при грудних, поперекових або крижових травмах, а тетраплегія — при пошкодженні шийного відділу.
Спинномозкові травми також класифікуються за ступенем порушення. Міжнародні стандарти неврологічної класифікації травм спинного мозку (ISNCSCI), опубліковані Американською асоціацією травм хребта (ASIA), широко використовуються для документування сенсорних та рухових порушень після травм спинного мозку. Вони ґрунтуються на неврологічних реакціях, дослідженні тактильної (дотик) та больової (укол голкою) чутливості, перевірених у кожному дерматомі, та сили м'язів відповідних міотомів.
Сила м'язів оцінюється за шкалою 0–5 відповідно до таблиці праворуч, а відчуття оцінюються за шкалою від 0 до 2:
0 — немає відчуття, 1 — змінене або зменшене відчуття, 2 — повне відчуття.
Кожна сторона тіла оцінюється незалежно. Сила м'язівРівень Рівень Функція м'язів Рівень Опис 0 Немає скорочення м'язів А Повне пошкодження. Жодна рухова або сенсорна функція не зберігається в крижових сегментах S4 або S5. 1 Посмикування (мерехтіння) м'язів (фасцікуляції) Б Сенсорне неповне. Сенсорна (на відміну від моторної) функція, зберігається нижче рівня травми, включаючи крижові сегменти. 2 Повний діапазон руху, якщо сила тяжіння усунена (скомпенсована) С Неповне ураження моторної функції. Рухова функція зберігається нижче рівня травми, і більше половини випробовуваних м'язів нижче рівня травми мають м'язову силу менше 3 балів (див. Оцінки м'язової сили ліворуч). 3 Повний діапазон руху проти сили тяжіння D Неповне ураження моторної функції. Рухова функція зберігається нижче рівня травми, і принаймні половина ключових м'язів нижче рівня неврологічного рівня має м'язову силу 3 і більше балів 4 Повний діапазон руху проти опору Е Нормальний. На момент огляду немає ні моторного ні сенсорного дефіциту, але дефіцит існував раніше. 5 Нормальна міцність
Повні та неповні травми + Рівень травми та повнота глибини пошкоджень Повна Неповна Тетраплегія 18,3 % 34,1 % Параплегія 23,0 % 18,5 % При повній травмі хребта втрачаються всі функції нижче травмованої ділянки, незалежно від того, розірваний спинний мозок чи ні. Неповна травма спинного мозку передбачає збереження рухової або сенсорної функції нижче рівня травми спинного мозку. Щоби травма була розцінена як неповна, необхідне хоча б часткове збереження чутливості й довільного руху в ділянках, що інервуються, S4-S5,, наприклад, довільне скорочення зовнішнього анального сфінктерa. Нерви в цій області з'єднані з найнижчою областю спинного мозку, і збереження відчуття та функціонування в цих частинах тіла свідчить про те, що спинний мозок лише частково пошкоджений. Неповна травма за визначенням включає феномен, відомий в англомовних країнах як Sacral sparing (буквально, «крижової збереженості» або «сакральної ощадності»): певна ступінь відчуття зберігається в крижових дерматомах, навіть якщо відчуття погіршені в інших, більш високих дерматомах нижче рівня ураження. Це пояснюється тим, що крижові спинальні шляхи більш глибоко залягають у середині спинного мозку й тому часто залишаються неушкодженими при травмі.
Травма спинного мозку без рентгенографічних феноменів Про травму спинного мозку без рентгенографічної патології говорять, коли в є факт травми в анамнезі, але на рентгенограмах дані за травму хребта відсутні. Травма хребта — це пошкодження, при якому виникає перелом хребців, або нестабільність зв'язок у хребті; при цьому не обов'язково буде травма спинного мозку. На даний час ознаки травми можуть виявлятися на магнітно-резонансній томографії (МРТ). Але сам цей термін був введений до широкого використання МРТв клінічній практиці.
Синдром центромедулярного ураження
Синдром центромедулярного ураження майже завжди є наслідком пошкодження шийного відділу спинного мозку й характеризується слабкістю в руках з відносною збереженістю ніг і пошкодженням чутливості в ділянках, що інервуються крижовими сегментами. Втрачається відчуття болю, температури, легкого дотику та тиску нижче рівня травми. Спинальні провідні шляхи, які обслуговують руки, більше уражені через центральне розташування їх у спинному мозку, в той час як кортикоспінальні волокна (шляхи від кори lat. cortex), призначені для ніг, збережені через своє зовнішнє розташування. Найбільш поширений із неповних синдромів спинальної травми, синдром центромедулярного ураження, як правило, є наслідком гіперекстензії шиї (через запрокидування голови) у людей похилого віку зі стенозом хребта. У молодших людей він навпаки, частіш є результатом згинання шиї. Найпоширеніші причини — падіння та ДТП; однак інші можливі причини включають спинальний стеноз та пошкодження спинного мозку пухлиною чи килою міжхребцевого диску.
Синдром переднього рогу Внаслідок пошкодження мозку або зменшення кровопостачання передньою спинномозковою артерією може виникати синдром переднього рогу. Він зазвичай викликаний переломами, вивихами хребців або килою диску. Нижче рівня травми втрачаються, рухові функції, больові та температурні відчуття, а відчуття дотику та пропріоцепції (почуття положення в просторі) залишаються неушкодженими. Ці відмінності пояснюються відносним розташуванням спинальних трактів, що відповідають кожен за свій тип функції.
Синдром Брауна-Секара Синдром Браун-Секара (Brown-Séquard syndrome рос — см Броун-Секара) виникає, коли спинний мозок з одного боку травмований набагато більше, ніж з іншого. Насправді рідко коли спинний мозок може бути дійсно чітко наполовину пошкоджений (перетнутий з однієї сторони), натомість часткові ураження через проникаючі рани (наприклад, вогнепальні чи ножові), або переломи хребців та пухлини досить поширені. На іпсилатеральній (на тій самій) стороні від травми організм втрачає рухову функцію, пропріоцепцію, вібраційні та тактильні відчуття вібрації й дотику. На контралатеральній (протилежній від травми стороні) спостерігається втрата болю та температурних відчуттів.
Синдром заднього канатика Синдром заднього канатика, при якому уражаються лише дорсальні канатики спинного мозку, зазвичай спостерігається у випадках хронічної мієлопатії, але може виникати і при інфаркті задньої спинномозкової артерії. Цей рідкісний синдром викликає втрату пропріоцепції та відчуття вібрації нижче рівня травми тоді як рухова функція та відчуття болю, температури та дотику залишаються неушкодженими. Найчастіше, пошкодження задніх канатиків є наслідком таких станів, як захворювання або дефіцит вітамінів, а не травми. При tabes dorsalis (спинна сухотка) ураження задньої частини спинного мозку, спричинене сифілісом, призводить до втрати дотику та пропріоцептивного відчуття.
Синдроми медулярного конуса та кінського хвоста Синдром медулярного конуса (conus medullaris) виникає при травмі конусоподібного нижнього краю спинного мозку, розташованого приблизно між T12 і L2 хребців у дорослих. Цей регіон містить спинальні сегменти S4 — S5, які відповідають за роботу кишки, сечового міхура та деяких статевих функцій, тому, відповідно, вони можуть бути порушені при цьому типі травми. Крім того, чутливість та ахілів рефлекс можуть також зникати чи погіршуватися. Причини виникнення синдрому медулярного конуса включають пухлини, механічну травму та ішемію.