Ця стаття присвячена історії Грецької діаспори від XIV до XIX століть.
Грецька торговельна діаспора — термін, яким позначають грецьку діаспору в період бурхливої еміграції греків з батьківщини від XIV до XIX століть, коли представників усіх соціальних верств, що виїжджали з Греції, ставали переважно купцями чи власниками магазинів.
У країні розселення грецька діаспора характеризувалася такою постійною ознакою, як активність у торговельній та культурно-просвітницькій діяльності. Сприятливі умови для здійснення торговельних операцій (природні підприємницькі здібності греків та різні привілеї з боку іноземних урядів) стимулювали накопичення капіталів, сприяли заснуванню торговельних домів та розквіту грецьких громад. Фінансові можливості грецьких комерсантів створили основу для культурно-просвітницької та благодійної діяльності.
Протягом розглянутого періоду грецька діаспора відігравала важливу роль у формуванні національної самосвідомості та самоідентифікації греків. Греки діаспори не тільки виступали за збереження своєї національної культури, традицій і самосвідомості в рамках грецьких громад, але й передавали значні суми грошей на поширення освіти в Греції. Тільки так — своїми власними капіталами греки могли надати допомогу своїм співвітчизникам, що залишалися під владою турків. Таким чином, завдяки активній економічній і суспільній діяльності греків — членів торгових громад грецька діаспора відчувала себе органічною частиною єдиної нації.
Початки і загальна характеристика грецької діаспори
Грецька еміграція на Захід почалася ще до 1453 року — року падіння Константинополя, а саме в останньому десятилітті XIV століття, коли загроза нападу турків-османів на Візантію ставала все реальнішою. В десятиліття до й після 1453 року рух переселення набув таких розмірів, що перебування греків поза межами свого етнічного середовища стали називати діаспорою. Еміграція продовжувалася протягом усього періоду турецького панування. Колонії, засновані греками-переселенцями в Західній і Центральній Європі, складалися з представників усіх соціальних верств — інтелігенції, дипломатів, видавців, купців, ремісників, артистів, священників, найманих робітників й солдат. Проте, попри такий різноманітний професійний склад, на новому місці всі вони ставали купцями чи власниками магазинів. Головною причиною створення нових колоній, що виникли наприкінці XVIII — на початку XIX століть, стала торгівля; еміграція на цьому етапі носила здебільшого комерційний характер. У результаті на початку XIX століття грецькі торговельні колонії існували в країнах Західної та Центральної Європи, на півночі Балкан і в Південній Росії — теперішній Україні. Греки дісталися до Єгипту, Індії та навіть Америки. Ці колонії одержали розвиток після Грецької революції 1821 року.
Перебуваючи в чужій країні, грецькі переселенці, як правило, не припиняли контакту зі своїми співвітчизниками, селилися компактно й об'єднувалися в громади подібно самокерованим громадам у самій Греції зі своїми храмами, священиками, школами, лікарнями, друкарнями. Громади мали статут, за яким визначалися права й обов'язки їхніх членів, наприклад, перераховувати певні суми грошей на підтримку церкви, школи, лікарні тощо. Ці гроші надходили у вигляді податку на ввезені товари чи товари, що вивозились грецькими торговцями. Об'єднання в громади було дуже важливим явищем в історії греків діаспори, оскільки вони навчалися самоврядуванню й самостійному прийняттю рішень, ці організаційні центри пізніше виявилися корисними під час підготовки Грецької революції 1821 року, а також дозволили зберегти своє етнічне середовище й грецька релігію. Єдине, що об'єднувало усіх колоністів, — любов до їх першої батьківщини й освіти.
Найчисленнішими були грецькі торговельні колонії в Нідерландах, Австрійській імперії й Італії. Переселенці відкривали комерційні підприємства і, використовуючи місцеві можливості, здійснювали велику частину зовнішньої торгівлі тих країн, що прийняли їх: наприклад, у Венеції з давньою процвітаючою грецькою колонією чи в Амстердамі, де в 1730 році грекам, євреям і вірменам були надані такі ж торговельні привілеї, як і голландським підданим. З цього часу іноземні купці замінили голландців у торгівлі Леванта, й Амстердам став основною базою грецьких купців у Західній Європі. Саме ці колонії відіграли найважливішу роль у розвитку національної свідомості греків.
Грецька діаспора в країнах Західної Європи 18-19 століть
Нідерланди
На початку XIX століття у Нідерландах постійно проживало майже 100 грецьких купців. Серед них відомі своєю просвітницькою і благодійною діяльністю Іоанніс Прінгос, Дімітріос Халкургідіс і Дімітріос Папатанасіу. Згідно з «Амстердамським літописом» у 1755 році, грецької церкви в цьому місті не було. Для відправлення релігійних обрядів запрошувалися священики з Ізміра, всі витрати з їх проживання в Амстердамі брали на себе місцеві торговці. Пізніше тут було побудовано невеликий православний храм.
Окремо слід згадати про культурно-просвітницьку діяльність самого автора «Амстердамського літопису» Іоанніса Прінгоса. 1740 року молодим він виїхав із Загори до Ізміра, а звідти в 1755 році — до Амстердама, де займався торгівлею. Купець із Загори піклувався про кожного грека-колоніста, про процвітання його малої батьківщини, про розвиток освіти серед грецької молоді. Іоанніс Прінгос купував велику кількість книг, складав їх у шухляди; з огляду на труднощі сполучення в той час, він вантажив їх на судна, що вирушали до Леванта, й через Ізмір надсилав до Загори, де була заснована бібліотека. У супровідному листі від 1762 року він зазначав:
Італія
Ще в середині століття поселення грецьких купців існували в містах Італії: Венеції, Анконі, Ліворно. У XVIII столітті багато греків-купців оселилися в Неаполітанському королівстві. За свідченням Г. Л. Арша, загальна кількість греків, які проживали в XVIII столітті в італійських містах, становила майже 7 тисяч осіб. У другій половині XVIII століття Венеція втратила свою економічну й політичну могутність, проте не перестала бути великим освітнім центром греків, і в XIX столітті багаті торговці продовжували підтримувати грецьку громаду і сприяти культурному й національному відродженню греків.
Грецькі друкарні Глікіса, Саросу, Феодосіу й італійця Антонія Вортолі постачали головним чином релігійну, а також філософську, художню, історичну літературу й інші видання греків Османської імперії і закордонних колоній. Ці видання, що значною мірою вплинули на самосвідомість греків, збагатили грецькі й іноземні бібліотеки, а також церкви і монастирі. У Венеції вперше були опубліковані грецькою мовою повне зібрання творів Платона й Біблії. У другій половині XVIII століття тільки в друкарні Глікіса було випущено близько 400 видань. За період з 1802 по 1820 років вийшли ще 453 нові книги.
Кошти на видання книг Глікіса й інших друкарень надходили від грецьких громад. Громада грецьких купців Ліворно покрила видатки на друкування «Короткої історії Греції» (1807) Грігоріоса Паліурітіса. 90 видань Глікіса профінансували янінські купці-брати Анастасіос, Ніколаос, Зоіс та Михайло Зосімас.
На кошти грецької громади Венеції відкривалися школи, 1665 року заснований вищий навчальний заклад — гімназія Флангініано, що проіснувала до 1795 року. Багатий купець родом з Керкіри Фома Флангініс залишив за заповітом значну суму грошей на заснування гімназії, що відіграла важливу роль у розвитку новогрецької освіти. З інших греків Венеції, що жертвували великі суми грошей на розвиток освіти, нам відомий Еммануїл Глізуніос, що передав 1.000 дукатів на заснування школи на Хіосі; Манос Гіонмас з Яніни, що побудував вищу духовну семінарію в Яніні; Спірідон Різос, що заснував на свої кошти школу в селі Лаку північного Епіра. Грецька громада Венеції надавала матеріальну підтримку не тільки новим школам, але й тим, що вже існували в Греції.
До сфери діяльності грецької громади Венеції входило також відкриття лікарні й притулку для бідних, заснування бібліотеки і музею. Багаті купці давали придане бідним дівчатам на весілля.
Торговельна колонія греків Ліворно створилася пізніше, ніж у Венеції, і була нечисленною. Проте її члени — багаті грецькі судновласники і купці — в будь-який спосіб допомагали нації. На їхні кошти була побудована лікарня Святого Антонія, притулок для бідних і в 1760 р. собор Святої Трійці. Щоб утримувати собор і тільки-но відкриту школу, 11 грудня 1764 року грецькі купці Ліворно Хрістос Боніс, Іоанніс Бецос, Іоанніс Вретос, Хрістодулос Костакіс, Георгіос Ламбру, Евангелос Адамопулос, Спірідон Захаріу й Іоанніс Захаріу домовилися між собою перераховувати громаді мито, що становило четверту частину вартості товарів, ввезених ними з Леванта. У 1775 році міською радою Ліворно ухвалений Статут грецької громади, що надавав грекам ряд привілеїв і право мати свої органи управління. 7-й розділ Статуту визначав фінансові питання громади. Товари, ввезені з Леванта, обкладалися митом: 0,25% від їхньої загальної вартості, а ті, що вивозились, — 0,125% (після прийняття Статуту це правило стало офіційним). Митом також обкладалися поштучно всі транзитні товари, а з кожного грецького судна стягувався щорічний внесок 1 чекіні (венеціанська монета XVIII століття).
1788 року грецька громада Ліворно виплачувала стипендії бідним студентам із Греції для навчання медицини, математики, мистецтва в європейських університетах. Остання стипендія була видана в 1822 р., після цього громада передавала гроші на витрати Грецької революції 1821 р. 1804 року в Ліворно грецькою громадою була заснована школа Елліномусіо, що проіснувала до 1837 року. Рішення про відкриття школи було прийнято ще в 1775 році. На її будівництво членами громади було пожертвувано 62 чекіні. Керуючими цією школою були купці Михайло Зосімас і Панайотіс Палліс.
Окремо відзначимо внесок купців Зосімадів (часто їх називають Зосіми чи Зосима) родом з Яніни в культурне відродження нації. Зосімадів було шість братів (Анастасіос, Зоіс, Феодосіос, Іоанніс, Ніколаос і Михайло). Феодосіос, Ніколаос і Михайло оселилися в Ліворно, а троє інших — спочатку в Ніжині. Ці два грецьких центри стали опорними пунктами їхніх торговельних операцій. Торговельний дім Зосімадів процвітав, проте в 1793 р. після смерті одного з братів (Феодосіоса) фірма майже цілком припинила свою комерційну діяльність і до 1842 року, коли вмер останній Зосімас, брати передавали величезні суми грошей на добродійність і поширення освіти. Зосімадіси відкривали школи, притулки для бідних, лікарні, допомагали студентам отримувати освіту, підтримували різні видавницькі проєкти (найбільший з них — «Грецька бібліотека» — історична серія, що видавалася з 1804 по 1814 р. у Парижі з ініціативи грецького просвітителя Адамантіоса Кораіса). Також Зосімадіси надавали матеріальну допомогу й російським науковим товариствам і навчальним закладам. Діяльність братів Зосімадіс була високо оцінена грецьким і російським урядами. В Історичному архіві Міністерства закордонних справ Греції зберігається документ, у якому «Грецьке королівство висловлює подяку пану Ніколаосу Зосімаду з міста Ніжина (Україна) за надсилання книг у дарунок нації».
Австрійська імперія
У першій половині XVIII століття велика кількість греків з Македонії прибула в австрійські володіння. Місцеві влади надали переселенцям безліч привілеїв, що сприяло активізації комерційної діяльності греків. Вони не тільки здійснювали зовнішню торгівлю Австрії з Османською імперією, але разом із сербами, вірменами і євреями контролювали внутрішню торгівлю Угорщини, Воєводини, Хорватії, Славонії і частини Трансильванії та Моравії. Стурбована цим, австрійська влада видала ряд декретів, за якими роздрібна торгівля в австрійських володіннях дозволялася тільки габсбурзьким підданим. Тому греки приймали австрійське підданство, що надавало їм право вільно торгувати з Османською імперією. На початку XIX століття число греків в Австрійській імперії досягло 90 тисяч осіб. Серед них переважали багаті купці і банкіри з щорічним доходом 150.000 голландських флоринів.