Вульва

Ву́льва або зовнішні жіночі геніталії () — зовнішні статеві органи жінок і самиць декотрих видів тварин, що охоплюють: лобок, великі й малі статеві губи, голівку та каптур клітора, уретру, вагінальний отвір із гіменом, промежину, а також залози, такі як бартолінові, та судини. Вагіна не є частиною вульви, вона належить до внутрішніх геніталій. Клітор — внутрішній орган, лише його голівка та каптур виходять у вульву.

Малі статеві губи й гімен присутні не в усіх видів тварин, що мають вульву. Часто вульвою називають зовнішні статеві органи самиць декотрих видів тварин лише в межах великих статевих губ, тобто без лобка й промежини.

Етимологія

Слово «вульва» є науково-медичним терміном, запозиченим з латини. Vulva (також раніша форма «volva») у латині утворене від дієслова volvere — «обгортати», «повертати», «перевертати» (пор. «вольвокс», «револьвер»), а також «обдумувати», «обмірковувати». Буквально — «обгортка», «обкладинка». Дієслово volvere походить від праіндоєвропейського кореня *wel- зі значенням «повертати», «обертати»vulva // Online Etymology Dictionnary . Також вульву часто неправильно називають вагіною, поширюючи на неї латинську назву.

У латинській лайці вульву (а також вагіну) називали cunnuscunnus // Charlton T. Lewis, Charles Short, A Latin Dictionary (слово чоловічого роду, відома також форма жіночого роду — cunna). Воно уживалося в непристойних написах (графіті) і «пріапеях» (соромітних віршах). Щодо походження цього слова висувалося кілька версій. Похідними від нього є непристойні назви жіночого статевого органа в багатьох романських мовах: , , , гал. cona, , сард. cunnu, староіт. cunna (у калабрійських говірках слова cunnu and cunna означають «дурень» і «дурна» відповідно). Від цього слова походить і термін «кунілінгус».

У західній культурній традиції все, що пов'язане з сексуальними практиками, вважалося соромітним, непристойним, навіть гріховним і брудним. Отже, розмовні відповідники терміну «вульва» у європейських мовах носять досить непристойний відтінок і тому часто вживаються в лайливих висловах.

Так, поряд із медичним терміном «вульва», в українській мові поширені такі обсценізми, як «пизда» (загальнослов'янське), «кунка», «манда», «кицька» (можливо, калька з або , як і ), «жоломіґа», «курка», «потка» (у говірках Прикарпаття), «вістє», «стулень». У літературі для позначення як вульви, так і жіночих геніталій в цілому, колись широко уживалося слово «лоно» (воно також могло означати й жіночі груди). У ненормативній англійській на позначення вульви існують слова pussy, kitty, cunt або fanny; а також чимало менш відомихwww.thesaurus.com .

Питомо українська назва вульви та вагіни — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Це слово відоме всім слов'янським мовам: , , , , (пристойний відповідник для вульви — stidnica/стидница), . Також запозичене до румунської мови (pizda/pizdă)pizda // www.engyes.com. Загальнослов'янське «пизда» споріднене з (також peža, пристойний відповідник — maksts), (значення аналогічні слов'янським), дав.-прус. peisda («сідниці»)peisda // wordsense.eu. Уживане зараз щодо жіночих геніталій, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка» (пор. англійське сленгове fanny у британському варіанті означає «вульва», в американському — «сідниці»). Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Еріком П. Гемпом у 1968 році, походить через прабалтослов'янське *pīˀsdāˀ від (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять»Mallory, J. P.; Adams, D. Q., editors (1997) Encyclopedia of Indo-European culture, London, Chicago: Fitzroy Dearborn Publishers, page 507Hamp, Eric P. 1968, Albanian pidh: Slavic peizd'ā́, International Journal of Slavic Linguistics and Poetics 11, 25–26Kortlandt, Frederik (September 14-22 1988), Remarks on Winter's law (PDF), Studies in Slavic and General Linguistics: Dutch Contributions to the 10th International Congress of Slavists (Sofia) 11: 387—396Dybo, Vladimir (2002), Balto-Slavic Accentology And Winter's Law (PDF), Studia Linguarum (Moscow: RSUH Publishers) 3: 295—515.

Слово «кунка» теж має праслов'янське походження: вважають спорідненим з («сором»), виводячи їх від . Можливо, таке ж походження мають («побоюватися») та okuňavy («невпевнений», «несміливий»). Менш ймовірні порівняння з («куниця») і кунное («посаг»), а також з , («коханка», «наложниця»).

Західноукраїнське «вістє», певно, за походженням пов'язане зі словами «устя» й «увійти».

«Потка» (також «путка»), можливо, походить від праслов. *putja («курка») — пор. «путь-путь» — вигук для підкликання курчат; того ж походження й народна назва чоловічого статевого органа — «пуцька» («поцька»).

Слово «дзю́ндзя» в етимологічному відношенні неясне, припускається звуконаслідувальне походження (укр. дзюндзі,  — «мочитися»). Слово дзюндзик означало «розпусник», а дзюнька — «повія».

Ще одне, жартівливе позначення вульви — «жоломіґа», засвідчене в Прикарпатті, походить від назви музичного інструмента жоломіґи (жоломії), яка за походженням є полонізмом (< szalamaja).

Зовнішній вигляд

Сучасна культура, зокрема внаслідок впливу порноіндустрії, сповідує досить жорсткий канон «красивого» вигляду вульви, котрий часто асоціюється з анатомічною нормою (симетрична вульва рівномірного тілесного кольору з прихованими короткими малими статевими губами й невеликою голівкою клітора у худорлявих молодих жінок європеоїдної раси, повністю позбавлена волосся).

Попри це, зовнішній вигляд вульви, розміри й форма її елементів є індивідуальними для кожної жінки й можуть суттєво варіюватися за:

аногенітальною відстанню (розташуванням ближче до лобка чи до ануса); забарвленням, пов'язаним із загальною пігментацією тіла (від блідо-рожевого до темно-коричневого); формою та розмірами окремих частин (голівка клітора й статеві губи можуть сильно видаватися назовні, мати різні форми).

Залежно від цих ознак знову-таки з'явились типології вульв, частіше за все порнографічного характеру. Проте будь-яке поєднання елементів і характеристик вульви, котре не заважає здоров'ю та сексуальному життю жінки, є варіантом норми.

Волосся вульви

У статевозрілих жінок вульва вкрита лобковим волоссям з горизонтальною верхньою межею. Початок оволосіння зовнішніх статевих органів є ознакою початку статевого дозрівання, пов'язаний із початком функціонування яєчників: виробленням ними статевих гормонів, а саме естрогенів. У 10-11 років починається ріст пушкового волосся, у 13-14 років волосся стає жорсткішим і густішим. У деяких випадках волосся виступає за зону бікіні. Після менопаузи оволосіння лобка зменшується у зв'язку зі зниженням рівня естрогенів.

Звичай видаляти волосся на вульві з'явився у стародавніх Єгипті й Греції серед жінок у проституції: вони голили його з гігієнічних міркувань і як відзнаку професії. У мусульманських країнах видалення волосся як під пахвами, так і на лобку й промежині, приписане релігійними звичаями. У західних країнах це стало звичаєм лише між 1915-1945 роками, а широкої популярності набуло тільки у 1980-х — завдяки тому, що порнографія, де виголені статеві органи були нормою, широко розповсюдилася серед населення; а також через поширення відкритих бікіні у 1970-80-х. Відтоді видалення лобкового волосся стало нормою для багатьох жінок. Волосся може видалятися як повністю, так і частково; у вигляді фігурної стрижки (інтимна зачіска) і вбирання прикрасами (бікіні-дизайн). Застосовують різні методи: депіляцію (гоління або хімічне зведення видимої частини волосся) й епіляцію (видалення волосся разом із волосяними цибулинами): пінцетну (рідко), воскову, шугаринг, лазерну та електроепіляцію.

Прикраси

Окрім інтимних стрижок та бікіні-дизайну, існують інші способи прикрашання вульви. Так, татуювання лобка відоме як «інтимне тату».

У деяких народів Південно-Східної Азії, від Індії до Індонезії, здавна існує традиція робити пірсинг на статевих органах. Так, пірсинг статевого члена згадується в Камасутрі у ІІ ст. За останніх часів пірсинг геніталій поширився у західних країнах, як серед чоловіків, так і серед жінок. Мотивом до носіння прикрас слугує, крім естетичного бажання, поширена думка, що вони додатково стимулюватимуть ерогенну зону.

Пірсинг роблять на різних частинах вульви: лобку, каптурі клітора, великих і малих статевих губах, переддвер'ї вагіни. Налічують до десятка різновидів жіночого генітального пірсингу: пірсинг голівки, каптура, тіла клітора (пірсинг «Ізабелла»), статевих губ, пірсинг «трикутник», «фуршет», пірсинги «Нефертіті», «Кристина» й «Принцеса Альбертина».

Опис

Лобок Лобок () — ділянка нижньої частини черевної стінки, розташована у вигляді трикутника між двома пахвинними складками. Інші назви — «лоно», «Венерин горбок» (). Завдяки підшкірній жировій клітковині, яка інтенсивно розвивається в період статевого дозрівання, лобок виступає у вигляді підвищення. У зрілих жінок він вкритий коротким волоссям, із горизонтальною верхньою межею (оволосіння за жіночим типом).

Ріст волосся вгору по середній лінії живота до пупка є оволосінням за чоловічим типом. У дівчаток до пубертатного періоду оволосіння на лобку відсутнє; після менопаузи воно значно рідшає у зв'язку з гормональними змінами.

Великі статеві губи Великі статеві губи () — дві поздовжні шкіряні складки зі сполучною тканиною та жировою основою, які зливаються на лобку й перед промежиною, утворюючи передню () та задню () злуки (спайки). Задня злука називається вуздечкою статевих губ. Внутрішня поверхня великих статевих губ, яка містить сальні та потові залози, вкрита шкірою, що має характер слизової оболонки.

Бартолінові залози У нижній третині великих статевих губ розташовані парні бартолінові залози (), які під час сексуального збудження виробляють секрет лужної реакції, що зволожує вагінальний отвір. Бартолінові залози альвеолярно-трубчасті, їхні вивідні протоки відкриваються в борозенці між малими статевими губами та гіменом. Під шкірою верхньої межі великих статевих губ закінчується кругла зв'язка матки.

Малі статеві губи

Малі статеві губи () або «німфи» () представлені двома шкірними складками, розміщеними паралельно й досередини від великих статевих губ. Передній край кожної з малих губ роздвоюється на дві менші складки: верхні з'єднуються за голівкою клітора, утворюючи його каптур (); а нижні з'єднується між собою й нижньою частиною голівки, утворюючи вуздечку клітора (). Між голівкою клітора та його каптуром знаходиться кліторальна борозна ().

Ззаду малі статеві губи зливаються з великими у вуздечку статевих губ. Розтягаючи статеві губи й напружуючи вуздечку, попереду неї можна побачити човноподібну заглибину (). Малі статеві губи у зрілих жінок містять велику кількість сальних залоз, у дівчат на внутрішній поверхні малих губ сальні залози відсутні. У товщі малих статевих губ проходять численні судини, гладком'язові волокна, нервові закінчення, як у типових еректильних структурах.

Голівка клітора

Клітор () — жіночий статевий орган, більша частина якого знаходиться в глибині тіла, а назовні виступає тільки голівка (), розташована в передній спайці малих статевих губ. Голівка клітора оточена виростками малих статевих губ, які формують каптур клітора () та вуздечку клітора (frenulum clitoridis). Ззовні клітор вкритий ніжною шкірою з великою кількістю сальних залоз, що виділяють смегму. Клітор гомологічний пенісу: теж містить печеристі тіла, здатні до ерекції, має вдвічі більшу за пеніс кількість нервових закінчень і забезпечує оргазм.

Уретра Сечівник () у жінок 3-4 см завдовжки, дві третини його розташовані безпосередньо над передньою вагінальною стінкою. Він має внутрішній та зовнішній сфінктери. По його латеральній стінці розташовані парауретральні залози, секрет яких слугує для зволоження сечівника. Їхні протоки відкриваються поблизу отвору сечівника: уретри, яка знаходиться на 2-3 см нижче клітора.

Гімен