Срі́бна Бі́блія або Срі́бний ко́декс () — готичний новозавітний рукопис, виданий у VI столітті та написаний срібним чорнилом на пергаменті, просоченому фіолетовим кольором, один з рукописів Великих кодексів Біблійних, містить текст чотирьох Євангелій готською мовою. Для видання кодексу був використаний переклад єпископа Ульфіли. Зберігається рукопис в бібліотеці Уппсальський університет, і одна сторінка — в Шпаєрі.

Відома історія кодексу починається з XVI століття, але його більш рання історія та місце походження є предметом міркувань та спекуляцій, а при спробі відтворити ранню історію кодексу було створено кілька гіпотез.

Це найдавніший германський текст і один з найцінніших рукописів у світі. У 2011 році він був внесений до списку об'єктів спадщини документальної програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Кодекс цитується в критичних виданнях новозавітного тексту. Критичними виданнями називають спроби відтворити оригінальний текст Біблії. Тексти цього кодексу друкувалися багато разів, деякі видання призначалися для філологів, інші — для текстових критиків, треті — для палеографів.

Опис

Спочатку в кодексі було 336 пергаментних сторінок, з яких до наших днів збереглися лише 188. Цей пергамент мав форму прямокутного листа, розміри якого — 25 на 19,5 сантиметрів , виняток — сторінка, знайдена в Шпаєрі, яка на 2 сантиметри ширша. Пергамент дуже тонкий і тому довго вважалося, що для цього використовувалась шкіра молодих або навіть ненароджених телят, але останні дослідження показують, що це, можливо, шкіра новонароджених козенят. Текст написаний срібними і золотими літерами на просоченому фіолетовим кольором пергаменті. Фіолетовий колір одержували, зазвичай, з морських молюсків або з рослинних барвників. Букви мають настільки регулярне й геометричне написання, що є гіпотеза, що вони були відбиті шрифтом. В деяких місцях на полях подаються текстові варіанти інших рукописів, а срібло вже потемніло і окислилось на даний час. У тексті Євангелія від Івана та Марка було використано більше срібла, ніж в Євангеліях від Матвія та Луки. Це срібло також має інше походження.

Тексти Євангелій розташовані відповідно до західного порядку: від Матвія, Івана, Луки, Марка, а також розділені відповідно до розділів Аммонія (немає посилання на канони Євсевія). У нижній частині сторінок на полях розміщена Гармонія чотирьох Євангелій, що являє собою паралельні стовпці з чотирьох Євангелій, складені в чотири колонки. Гармонію прикрашають арки та колони, що нагадують арки та колони Теодорицької базиліки Сант-Аполлінаре Нуово в Равенні.

Кодекс містить такі уривки:

Євангеліє від Матвія: 5:15-48; 6:1-32; 7:12-29; 8:1-34; 9:1-38; 10:1, 23-42; 11:1-25; 26:70-75; 27:1-19, 42-66. Євангеліє від Івана: 5:45–47; 6:1-71; 7:1-53; 8:12-59; 9:1-41; 10:1-42; 11:1-47; 12:1-49; 13:11-38; 14:1-31; 15:1-27; 16:1-33; 27:1-26; 28:1-40; 29:1-13. Євангеліє від Луки: 1:1-80; 2:2-52; 3:1-38; 4:1-44; 5:1-39; 6:1-49; 7:1-50; 8:1-56; 9:1-62; 10:1-30; 14:9-35; 15:1-32; 16:1-24; 17:3-37; 18:1-43; 19:1-48; 20:1-47. Євангеліє від Марка: 1:1-45; 2:1-28; 3:1-35; 4:1-41; 5:1-5, 5-43; 6:1-56; 7:1-37; 8:1-38; 9:1-50; 10:1-52; 11:1-33; 12:1-38; 13:16-29; 14:4-72; 15:1-47; 16:1-12 (+ 16:13-20).

Усі дослідники цього твору погоджуються, що цей кодекс по суті представляє собою візантійську текстову традицію . Відповідає текстовій родині, представленій грецькими новозавітними рукописами E, F, G і H, S, U, V (тобто сімейством E, назва родини походить від сигли, що означає провідний представник родини, ним є Базельський кодекс). У ньому є окремі частини західного типу текстуMetzger, Bruce Manning (1977). The Early Versions of the New Testament (en). Oxford: Clarendon Press. с. 385. ISBN 0-19-826170-5.. Фрідріхсен Джордж Вашингтон Солсбері проаналізував 157 варіантів Євангелія від Луки, і лише 16 з них відповідали стандартному візантійському тексту, 68 відповідали довізантійським типам тексту, 32 варіанти не залежали від будь-якого з основних текстів, але знайшли підтвердження, зокрема, у новозавітніх кодексах. Фрідріхсен також подає, як приклад варіантів зі слабким підтвердженням в грецьких рукописах, текст Євангелія від Івана 16:21 та від Луки 5:28; 18:7; 19:22, але ці варіанти не цитуються в критичних виданнях Грецького Нового ЗавітуMetzger, Bruce Manning (1977). The Early Versions of the New Testament (en). Oxford: Clarendon Press. с. 389. ISBN 0-19-826170-5..

Кодекс містить більш змістовне закінчення Євангелія від Марка, але не містить тексту перикопи «Христос та грішниця».

Срібна Біблія — найважливіше джерело готської мови та неоціненна допомога для лінгвістів, які вивчають історію германських мовOla Wikander: I döda språks sällskap. (sv), Wahlström och Widstrand, 2006, s. 216. ISBN 978-91-46-21656-8.. Вона є одним з найцінніших рукописів у світі, а також вважається найціннішим рукописом, що зберігається у Швеції.

Кодекс цитується у наукових виданнях грецького тексту Нового Завіту. Видання «Nestle-Alanda» цитує його через посередництво другого видання Вільгельма Стрейтберга «Die gotische Bibel». А у критичному апараті він позначений за допомогою сигли got або goth.

Історія

Відома історія кодексу Срібна Біблія не згадується в жодних каталогах чи списках книг протягом більше тисячі років своєї історії, бо документована історія Срібного кодексу починається з 16 століття.

Кодекс був відкритий в середині XVI століття в монастирі бенедиктинців у Вердені (сьогодні південний район Ессену), тоді було виявлено 187 сторінок. Тоді секретар кардинала Гранвелля Антоній Морайон побачив рукопис у бібліотеці монастиря і переписав молитву Господню та деякі інші частини, які згодом були опубліковані, як і інші вірші . Перші опубліковані згадки про кодекс датуються 1569 роком. Йоганнес Горопій Беканус у своєму творі «Origines Antwerpianae» переписав Господню молитву та уривки з Євангелія від Марка. Наступні перикопи виходять після 1597 року, їх автором є голландець Бонавентура Вулканій, в публікації якого вперше було використано назву «Срібна». Вулканій опублікував Ave Maria (Лк 1:28-42), Молитву Господню (Мт 6:9-13), Магніфікат (Лк 1:46-55) і Пісню Симеона (Лк 2:29-32). У 1602 році голландський епіграфіст Янус Грутер у своїй праці «Inscriptiones antique» послався на думку Арнольда Меркатора, сина видатного картографа Герхарда Меркатора, що у Вердені існує кодекс із текстом чотирьох Євангелій, написаний золотом та сріблом приблизно на 1000 років раніше.

Імператор Рудольф II, який захоплювався предметами мистецтва та рукописами, заволодів рукописом ще до виходу публікації Грутера і перевіз його до Празького замку. В останній рік Тридцятилітньої війни шведи захопили Градчани та багато цінних скарбів, зокрема і Срібну Біблію, яку перевезли до Стокгольму як військову здобич. Кодекс став власністю шведської королеви Христини І, яка зреклася престолу в 1654 році, забрала свої улюблені рукописи і поїхала до Італії. Срібна Біблія залишилася в Швеції, оскільки правитель не цікавився готською мовою і недооцінював рукопис. Після від'їзду королеви фінансовий стан держави був дуже поганим, Христина І залишила після себе багато боргів, які були погашені цінностями із королівського маєтку. Одним із кредиторів був голландський бібліотекар королеви Ісаак Воссій. Йому заплатили рукописами, в тому числі був і Срібний кодекс, який він взяв до Нідерландів. Дядько Воссія, Франциск Юній, був філологом старогерманських мов і у 1665 році опублікував для широкого загалу текст кодексу.

Однак Воссій більше цікавився грецькими рукописами, ніж «варварськими», і вирішив продати його. У 1662 році шведський аристократ Магнус Габріель Де ла Гарді придбав кодекс у Воссія за 500 ріксдалерів. Під час угоди конкурентом була королева Кристина І, яка намагалася придбати кодекс через посередника, бажаючи експортувати його до Риму. Під час зворотної подорожі до Швеції корабель з кодексом на борту зазнав корабельної катастрофи поруч з одним з островів в затоці Зейдерзее. Результатом цієї події ледь не стало те, що Срібна Біблія могла назавжди бути втраченою, якби її не вклали в герметичну дубову скриню. У вересні 1662 року кодекс був доправлений до Гетеборга на іншому кораблі. Граф Де Ла Гарді обрамив обкладинку рукопису у срібну оправу та у 1669 році передав її до бібліотеки Університету Уппсали, де вона і зберігається.

Після 1670 року невідомий фальсифікатор підчистив декілька літер у тексті та перезаписав нові (сріблом), внісши таким чином поправки до рукопису. Ці виправлення були спрямовані на підтримку теорії професора Улофа Рудбека про те, що Швеція — це колиска європейської цивілізації. Невідомо, хто зробив підробку.

У період з 1821 по 1834 рік було викрадено десять сторінок із текстом Євангелія від Марка. А у 1834 році, коли німецький учений Август Юлій Льобего співставляв та аналізував форми тексту Срібного кодексу у різних його збережених зв'язках у рамках текстової критики для публікації готичної Біблії, то і було виявлено нестачу цих сторінок. Бібліотека зберігала цей факт у таємниці протягом наступних кількох років. Але, коли Андерс Уппстрем, шведський філолог, почав готувати власне видання кодексу, то відсутність цих сторінок його особливо дратувала і факт викрадення став відомий у Швеції. Підозри про крадіжку впали на одного з британських вчених і це викликало відразу до всіх британських вчених, які приїжджали до Швеції. За місяць до смерті злодія у 1857 році Уппстрем оголосив, що втрачені сторінки рукопису були знайдені, а Самуель Прідо Трегелле, британський бібліотекар, текстовий критик і теолог, заявив, що всю цю історію з викраденням вигадав сам Уппстрем.

5 квітня 1995 року під час експозиції кодексу в Кароліні Редівіві була викрадена одна сторінка. Через місяць злодії сховали свою здобич у комірку для зберігання на Центральному вокзалі Стокгольма та повідомили поліцію. Цю сторінку було вилучено та відновлено у складі кодексу 5 травня 1995 року . Після цієї події приміщення, де знаходиться виставка рукопису, було перебудовано задля запобігання можливого наступного нападу злочинців.

Навесні 1998 року рукопис був підданий радіовуглецевому аналізу, який підтвердив, що він був створений у VI столітті, тому останньою найімовірнішою датою його написання є середина VI століття.

У 2010 році кодекс був повністю відцифрований . Того ж року він був номінований до пам'яток Програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу». У обґрунтуванні значущості витвору мистецтва зазначається, що рукопис є не лише найважливішим свідком перекладу Ульфіли, а й містить найдовший збережений текст готською мовою і, крім архітектурних пам'яток північної Італії, є найвідомішою матеріальною пам'яткою готичної культури. У 2011 році кодекс був внесений ЮНЕСКО до списку об'єктів документальної спадщини «Пам'ять світу». Щороку експозицію Срібного кодексу переглядають понад сто тисяч людей.

Сторінка зі Шпаєра

Остання сторінка кодексу, номер 336, була знайдена в жовтні 1970 року в Шпаєрі Францом Хаффнером, та мала назву «Фрагмент зі Шпаєра» або «Сторінка Хаффнера». Це аркуш оригінального кодексу, що містить останні вірші Євангелія від Марка (Мк 16:12-20). Відкриття було зроблене Хаффнером у забутому сховищі мощей у соборі в Шпаєрі. Відтепер кодекс налічує 188 сторінок, але 148 сторінок все ще відсутні. Невідомо, куди зникла решта сторінок кодексу. Можливо, їх від'єднали від кодексу ще в Італії та використовували для інших цілей (як і інші готичні рукописи), а можливо, деякі сторінки були втрачені у Вердені назавжди, адже монастир, у якому зберігалася частина сторінок рукопису, був двічі знищений вогнем — у XII та XIII століттях.