Палацовий міст () — розвідний міст через річку Неву (Велику Неву) у Санкт-Петербурзі. Він з'єднує центральну частину міста (Адміралтейський острів) та Васильєвський острів.
Довжина моста складає 250 м (255 м), ширина — 27,7 м. Складається із п'яти прольотів. Розведений центральний двокрилий проліт Палацового мосту є одним із символів міста.
Як і будь-який інший міст на Неві (окрім Великого Обухівського мосту), він розводиться вночі, що фактично унеможливлює автомобільне та пішохідне сполучення між центром міста та Васильєвським островом.
Розташування Міст з'єднує Палацовий проїзд, Палацову і Адміралтейську набережні з Біржовою площею та Університетською набережною. Вище за течією знаходиться Троїцький міст, нижче — Благовіщенський.
Найближча станція метро — «Адміралтейська».
Назва Назва мосту відома з 1851 року і дана йому за Зимовим палацом, що знаходиться поруч, та Палацовій набережній. У 1911 році міська дума пропонувала дати мосту назву Міст 19 лютого 1861 року, проте це рішення не було затверджене.
Після Жовтневої революції з приходом нової влади у жовтні 1918 року міст було перейменовано на Республіканський. 13 січня 1944 року мостові повернули назву Палацовий.
Історія
Плашкоутний міст
Питання про спорудження плашкоутного мосту через Неву на трасі, що з'єднує Адміралтейський острів з Васильєвським біля Зимового палацу, ймовірно, обговорювалося в уряді ще наприкінці 1820–1830-х рр.
У 1853 році Микола І попри заборону Петра І на спорудження мостів через Неву задовольнив прохання представників купецтва про переміщення до Зимового палацу для прямого і постійного зв'язку із та іншими закладами Торгового порту. Проект встановлення мосту на новій трасі розробив інженер І. К. Герард. До реалізації було прийнято варіант мосту з дерев'яними береговими опорами та такими ж самими перилами. На мості були встановлені чавунні художнього лиття торшери з ліхтарями, що являли собою стержні з розвитими базами на п'єдесталах, увінчані ліхтарями у вигляді зрізаних шестигранних пірамід. Пролітні споруди являли собою підкісні конструкції. До складу нового мосту увійшли 4 плашкоути зі старого Ісаакіївського. На здійснення проєкту було витрачено більше трьох років. Переміщення Ісаакіївського мосту було завершено лише 10 грудня 1856 року. Під час льодоходу та льодоставу міст розводився.
У 1877 році мостом прокладено лінію конки. У 1878 році на мості вперше у Петербурзі у вигляді експерименту було випробовано електричне освітлення. Для цього на Васильєвському острові було встановлено паровий котел та електромагнітну машину, від якої струм по дротах подавався на 8 ліхтарів зі свічками П. М. Яблочкова. Протягом 10 днів міст освітлювався всю ніч. З початком льодоходу ліхтарі було перенесено на Олександринську площу (нині ).
У 1886 році два середніх суднохідних прольоти були розширені до 11,6 м та підняті до 4,7 м для пропуску барок. У 1890 році було виправлено верхню споруду мосту.
У 1896 році наплавний Палацовий міст був перенесений униз за течією на 53,25 м у те місце, де пізніше був споруджений постійний міст. Переніс був пов'язаний із рішенням створити озеленений майданчик перед західним фасадом Зимового палацу. Роботи з наведення плашкоутного мосту, початі взимку 1896 року, були завершені 23 грудня 1897 року. В урочистій обстановці міст був освячений та відкритий для руху транспортів і пішоходів.
21 квітня 1899 року декілька плашкоутів мосту затонули. Ремонт мосту тривав до 13 травня того ж року:21 квітня, о 9½ годин ранку, в пазах плашкоутів № 11 и 12 Палацового мосту утворилося протікання, після чого їзда мостом була припинена і почали відкачувати воду із згаданих плашкоутів; втім, незважаючи на прийняті міри, через ¼ години плашкоут № 11 затонув, від чого довелось закрити і пішохідний по мосту рух; для урятування ж інших плашкоутів, що тонули, було викликано пароплави з водовідливними помпами, але всі зусилля виявилися безуспішними: о 1½ год. дня плашкоути № 9, 10, 11, 12, 13 і 14 затонули. Палацовий міст із води був піднятий, і лише 13 травня відновлено по ньому екіпажний та пішохідний рух.У 1911 році, після початку спорудження постійного мосту, наплавний міст був перенесений до Сенатської площі, де знаходився до 1916 року — поки не згорів від іскри буксиру, що проходив Невою. +Палацовий міст на початку XX століття
Постійний міст У 1882 році громадські організації та численні домовласники звернулися до Міської управи з проханням замінити Палацовий плашкоутний міст на постійний. Винятково відповідальне у містобудівному відношенні положення мосту, складні гідрогеологічні умови мостового переходу та вимоги судоплавства створювали складний комплекс проблем, вирішення яких викликало великі труднощі.
Комісія Товариства громадянських інженерів, якій було доручено відкоригувати розроблені Петербурзькою управою умови конкурсу, зазначала, що «найближчою задачею конкурентів має бути створення витвору мистецтва, достойного обстановки, що оточує його, та значення цього пункту російської столиці, при умові раціональної з усякого погляду конструкції». У квітні 1901 року оголошено конкурс на спорудження одразу двох постійних мостів: Палацового та . До конкурсної комісії суддів-експертів увійшли провідні інженери-мостовики: М. А. Белелюбський, С. К. Куницький, Г. М. Соловйов, М. М. Митинський, В. Є. Тимонов. Академію мистецтв представляв професор архітектури А. Н. Померанцев.
На конкурс надійшло 27 ескізних проєктів Палацового мосту і один позаконкурсний проєкт архітектора О. І. Ковшерова, проте жоден із них не був прийнятий комісією. Конкурс було продовжено до травня 1904 року. Було представлено ще 19 проєктів, але при цьому у нових варіантах були враховані зауваження експертів — відмова від пролітних споруд з їздою понизу та розміщення розвідного прольоту посередині річки. Найбільш вдалим був визнаний проєкт (за проєктом якого будувався ) — симетричний п'ятипролітний міст з розвідним прольотом, розташованим посередині річки. Бокові прольоти перекривалися фермами консольно-балочного типу з криволінійними обрисами нижніх поясів. Втім, Російсько-японська війна, революція 1905 року та наступні події спричинили перерву в проєктуванні Палацового мосту.
У квітні 1908 року обговорювалося питання про трасу мосту. Для нового мосту пропонувалася траса Ісаакіївського наплавного мосту, проти арки будівлі Адміралтейства; проти витоку Зимової канавки (попередньо помістивши її у підземну трубу) із в'їздом на міст під аркою Ермітажного театру; по осі Мошкова провулка тощо. Втім, реальних результатів це обговорення не дало.
До весни 1908 року комісія експертів розробила нові «технічні умови для створення проєкту постійного Палацового мосту». Істотна відмінність нових «Технічних умов…», затверджених міською думою 24 вересня 1908 року, від програми конкурсу 1901 року полягала передусім у тому, що в них чітко вказувалося розміщення розвідного прольоту у «середній частині річки» і ширина його встановлювалася не менше 42,67 м (в конкурсній програмі 1901 року розміщення розвідної частини не лімітувалося, а ширина вимагалася усього 32 м). По-друге, вимога, щоб міст відповідав «красі будівель, розташованих поблизу», істотно коригувалася тим, що вибір конструктивного рішення обмежувався: «Міст має бути з їздою по верху» (у конкурсній програмі 1901 року вказувалося, що «система мосту представляється на розсуд проєктувальників»).
На конкурс надійшло 9 проєктів, які надали правління товариств Коломенського, Путиловських, Сормовських заводів; архітектор Імператорського двору О. М. Бенуа, у співпраці з архітектором М. М. Перетятковичем (від Санкт-Петербурзького металічного заводу); Товариство «Батіньйоль».
Кращими були визнані проєкт Товариства «Батіньйоль» і проєкт Товариства Коломенських заводів, складений провідним петербурзьким інженером А. П. Пшеницьким. Член комісії експертів, професор Академії мистецтв архітектор О. Н. Померанцев писав про проєкт Пшеницького: «Загальне враження всієї лінії мосту спокійне. Архітектурна обробка устоїв мосту проста, серйозна та хороша».
До спорудження був прийнятий варіант Товариства Коломенських заводів. Архітектурне оформлення за розпорядженням президента Академії мистецтв було доручено архітектору Р. Ф. Мельцеру. Він розробив дуже пишне і помпезне оформлення: поручні складного малюнку з «чеканними двосторонніми прикрасами з товстого листового заліза», декоративні карнизи з «картушами, виконаними із товстого заліза», вісім ліхтарів з викованим із заліза декором тощо. На широких опорах розвідного прольоту мали бути встановлені чотири великі ліхтарі-маяки висотою 14 сажнів, що включали в себе підйомні машини для людей та балкони навколо ліхтарів. Основа ліхтарів прикрашалася складною скульптурою, орнаментами, картушами, імператорськими орлами.
5 лютого 1911 року було підписано договір з Товариством Коломенських заводів, згідно із яким споруда мосту та її випробування мали бути закінчені до 15 листопада 1913 року. При цьому було обумовлено, що всі роботи мають виконуватися із вітчизняного матеріалу російськими робітниками та інженерами.
Незважаючи на «найвище затвердження» проєкту дискусії з приводу архітектурного оформлення мосту продовжувалися. Експертна комісія відкидала великі ліхтарі-вежі, що пропонувалися для биків розвідного прольоту. Архітектор О. Е. Жибер висловлював побоювання, що задумані вежі, «утворюючи нову архітектурну масу серед вільного до цього часу простору над річкою, який обумовлює спокійно-величний вигляд гранітних набережних у зв'язку з навколишньою архітектурною обстановкою», можуть тим самим шкідливо на неї вплинути. На думку О. І. фон Гогена, такі вежі «через їх незвичайну колосальність, значно вищі за всі навколишні будівлі, не виключаючи і Зимового палацу» виявляться «неспіврозмірно великими та виходячими з масштабів всіх інших частин та навколишніх споруд». Також було зазначено, що ліхтарі (вісім невисоких і чотири «колосальних») створювали вкрай нерівномірне освітлення мосту. Після численних обговорень було узгоджено варіант встановлення на биках розвідного прольоту ліхтарів збільшеного розміру без скульптурного оздоблення. Цей варіант був схвалений Експертною комісією, а згодом 29 грудня 1915 року отримав «найвище затвердження».
Спорудження мосту почалось наприкінці 1911 року. Литі чавунні арки, виготовлені Коломенським заводом, прибували по воді і встановлювалися на місці. Дві ферми були зібрані безпосередньо на встановленому прольоті і змонтовані краном.
Встановленого терміну закінчення побудови мосту (листопад 1913 року) дотриматися було неможливо із ряду причин (пізніший початок робіт, затримка у поставці металу для арок і ускладнення із доставкою готових арок, затягнуте вирішення архітектурних питань). У 1914—1916 роках пристань з левами була переміщена з трасування мосту на вісь східного павільйону Головного адміралтейства. 17 квітня 1914 року під час повені була пошкоджена одна з опор, що споруджувалися. Початок Першої світової війни взагалі загальмував будівництво; лише наприкінці 1916 року була готова уся інженерна конструкція мосту.