Миха́йло Миха́йлович Гануше́вський (5 грудня 1880, село Суховоля, нині Городоцького району Львівської області — 9 лютого 1962, Івано-Франківськ) — український греко-католицький священник, громадський і кооперативний діяч, політик, посол до Сейму Другої Речі Посполитої від Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Належав до покоління духовенства, яке поєднувало душпастирську працю з активною участю в національному, освітньому та господарському житті Галичини першої половини ХХ століття.
Був активним організатором українського кооперативного та просвітянського руху, долучався до розбудови мережі українських економічних і культурних інституцій, сприяв зміцненню суспільної самоорганізації українців у міжвоєнній Польщі. Як парламентар від УНДО представляв інтереси українського населення в польському Сеймі, виступаючи на захист його політичних, освітніх і церковних прав.
У роки Другої світової війни та після її завершення зазнав переслідувань з боку нацистського та радянського режимів. Після сталінських репресій був реабілітований. Постать Ганушевського належить до числа діячів, які поєднали служіння Церкві з тривалою громадсько-політичною діяльністю та працею для розвитку українського суспільства в Галичині.
Життєпис
Здобув шкільну освіту в Львівській академічній гімназії, де був активним членом різних гуртків студентської молоді. У канікулярний період проводив культурно-освітню роботу в рідному та сусідніх селах. Після закінчення гімназії студіював теологію, одночасно вивчав філософію і право у Львівському університеті, брав участь у студентській акції за відкриття українського університету 1901 року. Через це зазнав гонінь місцевої влади, змушений був покинути Львів і далі навчатися у Віденському університеті.
Коли М. Ганушевський закінчив студії, митрополит Андрей Шептицький 1905 року висвятив його на священника і призначив своїм капеланом. Через рік з дозволу митрополита отримав парафію в Гошеві на Долинщині. Працюючи в релігійній сфері, отець М. Ганушевський одночасно докладає багато зусиль і до розвитку кооперативного і просвітянського руху. У Долині й навколишніх селах, якими він опікувався, заснували українські кооперативи, читальні «Просвіти», а при церквах — «Братства тверезості».
1911 року стає парохом с. Микуличина Надвірнянського повіту. До його парафії належали також села Татарів, Ямна і Поляниця-Поповічівська, де побудував велику церкву, з престолом й іконостасом із кедрового дерева.
Від 1913 року — у с. Дорі та Яремчі, де пробув до 1927 року як надвірнянський декан. У листопаді 1918 року організував там «Гуцульську сотню», проводив мобілізацію до лав УГА, часто виїздив до Станіславова (нині Івано-Франківськ), де брав участь у важливих засіданнях. Саме за це польські власті його затримували в 1919 і 1921 роках, однак після доброї оборони українських адвокатів звільняли.
У 1927 року отець М. Ганушевський став парохом сіл Угорники і Микитинці, що в околицях Станиславова, де виконував обов'язки декана, радника і референта єпископської консисторії. У 1928—1930 роках обирався послом Польського сейму (як представник УНДО).
На початку Другої світової війни перебрався з родиною на Лемківщину. Там разом з іншими просвітянськими діячами провів у Сяноці реорганізацію Лемківського кооперативного союзу, що давав багато користі населенню Лемківщини і забезпечував працею молодь, яка туди емігрувала зі Східної Галичини.
У 1941 році гестапо заарештувало отця Михайла і кинуло його до краківської тюрми за допомогу українському підпіллю. За сприяння українських адвокатів через кілька місяців він був звільнений з ув'язнення і повернувся з родиною до Угорників.
У березні 1950 року його як греко-католицького священника, разом із дружиною і молодшими дочками, сталінський тоталітарний режим заслав до Хабаровського краю. Хворий, але незламний духом він повернувся на рідну землю 1956 року.
Помер о. М. Ганушевський 9 лютого 1962 року. Похований на кладовищі в Угорниках.
Родина Разом з дружиною Іриною з Горникевичів (1888—1986) виховав дев'ятеро дітей: Мирона (1906—1990), Теофіля (1908—1941), Марію (1909—2007), Богдана (1912—2001), Степана (1917—1996), Тараса (1919—1998), Ірину (нар. 1921), Марту (нар. 1926), Оксану (нар. 1928).
Примітки
Література — Т. 1. — С. 354.
Посилання
Делятинський Руслан. Становище та діяльність духовенства Станиславівської єпархії УГКЦ в 1919—1920 рр. Пласт у Станиславові й околиці