Майкл Шон О'Ко́лен (, в варіанті — Майкл «Майк» Джон Ко́ллінз ; , біля , графство Корк, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії — , , графство Корк, Ірландська Республіка) — ірландський військовий, державний і політичний діяч, лідер ірландського національно-визвольного руху, керівник тимчасового уряду Ірландської Вільної держави та командир-шеф , міністр фінансів і , член , генерал і керівник військової розвідки Ірландської республіканської армії, член партії Шинн Фейн.
За своє коротке життя Майкл О'Колен встиг стати учасником Великоднього повстання, як один із захисників поштампів, також узяв участь у Війні за незалежність Ірландії, яка, зокрема, завершилася й завдяки Майклу. Він був один з учасників ірландської делегації під час перемовин щодо Англо-ірландського договору зі створення Ірландської Вільної держави. Однак, через суперечки щодо цього договору між прихильниками О'Колена і противниками, зокрема, керівництвом Ірландської Республіканської Армії, Еймоном де Валера та Кахалом Бру розпочалася Громадянська війна, у якій О'Колен загинув у віці 31 рік.
Життєпис
Перші роки
Майкл Шон О'Колен народився 16 жовтня 1890 рокуУ більшості джерел вказано саме дата 16 жовтня, але на надгробку написано 12 жовтня. у маленькому ірландському містечку Семс Кросс біля міста на заході графства Корк, Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії. Він був третім сином й наймолодшою дитиною у сім'ї. Його батько, якого також звали Майкл, у молодості був одним із представників руху феніанців, але через деякий час покинув рух і зайнявся фермерством. О'Колену-старшому було 59 років, коли він одружився з 23-річною Меріен О'Брайан.
Юнак виріс у дусі ірландського націоналізму. У п'ятирічному віці, у 1895 році Майкл пішов у початкову школу «Lisavaird National School». Хлопець проводив багато часу у кузні «Santry», яка знаходилася біля початкової школи, де Майк вчився. Там власник кузні, Джеймс Сентрі, розповідав хлопцю історії про боротьбу ірландського народу за незалежність. Також вчитель школи, Деніс Лайонс, який був членом (), також зіграв значну роль у патріотичному вихованні О'Колена.
З роками брати та сестри Майкла покинули батьківський будинок. У тому числі й його сестра, Ганна, яка поїхала у Лондон і влаштувалася працювати у поштовому відділені (). Майк у той же час переїхав жити до своєї сестри Маргарет і її чоловіка й продовжував навчання, як хотіла його мати, Меріен. По завершенню школи, у свої 15 років, Майкл, як і багато ірландців того часу поїхав у Лондон, де провів наступні дев'ять з половиною років свого життя.
Як стверджують деякі дослідники біографії Майка, хлопець поселився у своєї сестри Ганни на Нетервуд Роад, 5 у (за іншими даними — Джоан). Хоч, інші біографи вважають, що Ганна та Майкл жили за різними адресами у Західному Лондоні, а на Нетервуд Роад майбутній ірландський лідер поселився 1914 року. У столиці О'Колен вчився у Королівському коледжі Лондону (). Через рік, О'Колен-старший помер, коли його сину було 16 років. У лютому 1906 року О'Колен склав іспит на цивільну службу і був зарахований співробітником у поштову відділення Трастового ощадного банку у липні того ж року. У банку та інших приватних фінансових інститутах О'Колен працював до початку 1910 року. Згодом, один з найближчих знайомих Майка згодом згадував:
У столиці імперії ірландець приєднався до місцевого відділення Гельської атлетичної асоціації () задля того, щоб згодом вступити у націоналістичну таємну спілку — Ірландське Республіканське Братство. Вже через деякий час один з членів ІРБ, , представив 19-річного Майка Братству. А у листопаді 1909 року Майк склав присягу члена Братства.
Великоднє повстання Через кілька років О'Колен продовжував підніматися кар'єрною драбиною й у 1915 році влаштувався працювати у лондонському офісі банку . У січні наступного, 1916 року, хлопець покинув банківську справу та повернувся на батьківщину. Після чого О'Колен приєднався до ще однієї організації місцевих націоналістів — «Ірландські добровольці» (), якою на той час керував .
У 1916 році на Великдень з 24 по 30 квітня в Ірландії, що тоді була провінцією Великої Британії відбулося, так зване, «Великоднє повстання» (). Майк, як гарний організатор служби розвідки, користувався повагою серед республіканців і згодом був призначений фінансовим радником , який був батьком одного з керівників повстання — Джозефа Планкетта, чиїм ад'ютантом згодом було призначено О'Колена. Під час повстання Майкл разом з Патріком Генрі Мак Пірсом й іншими повстанцями знаходився у будівлі дублінського . Однак, повстання зазнало програшу й усі його керівники підпали під смертну кару британської влади
Майка заарештували та помістили у валлійський (), який знаходився у . Але вже у грудні того ж року ірландський революціонер підпав під загальну амністію. Повернувшись в Ірландію, Майк став членом Верховної Ради Ірландського Республіканського Братства. У лютому 1917 року, О'Колен став секретарем ірландської «Національної асоціації допомоги», яка була заснована спеціально для допомоги затриманим й убитим революціонерам Великоднього повстання.
Дойл Ерен
У травні 1918 року відбулася акція , яка мала за мету захоплення британської адміністрації Дублінського замку. Через цю акцію з боку англійців підвищилася кількість арештів, але Майку вдалося вислизнути. У 1918–1919 роках ірландські республіканці під керівництвом О'Колена налагодили створення підпільної газети, а також розбудову розвідувальної мережі та систему контрабанди зброї. Але тиск з боку офіційної влади Великої Британії продовжувався. Так, у жовтні 1918 року британський уряд оголосив про намір введення військового обов'язку в Ірландії.
У грудні 1918 року відбулися у нижню палату британського парламенту — Палату громад () у деяких районах Ірландії. Одним з представників партії Шинн Фейн (), що виграла вибори у більшості округів став й Майкл О'Колен. Однак, ірландці відмовилися ставати членами Британського парламенту, заснувавши у той же час, у грудні 1918 року свій законодавчий орган у Дубліні «Дойл Ерен» () і 21 січня 1919 року ().
О'Колен став першим , а після організації втечі з тюрми вибраного президента Еймона де Валера О'Колен був призначений міністром фінансів.
Війна за незалежність У день створення Дойл Ерену, 21 січня, двоє поліцейських загинули у засідці у графстві Тіпперері від рук місцевих ірландських добровольців. Цей факт став однією причин початку Війни за незалежність Ірландії. У лютому того ж року О'Колен допоміг де Валері звільнитися з (). Під часів війни разом з іншим членом Ірландської республіканської армії, Кахалом Бру, Майкл організовував повстанські акції, які були справжніми бойовими операціями. Напади відбувалися на по всій країні. З 1919 року Майкла було оголошено у розшук британською владою. За нього, живого чи мертвого, британським урядом було призначено винагороду 10 тисяч фунтів стерлінгів, що дорівнює близько 2,5 мільйонів сучасних доларів США. Член республіканської армії був присутній на похованні своїх друзів, , і , у кафедральному соборі й, навіть, був серед тих, хто ніс домовину. Потім він відкрито з'явився на цвинтарі і поклав вінки на могили.
До листопада наступного, 1920 року, партизанська війна все більш загострилася. Так, у в'язниці через голодування помер , а ще одного з республіканців . У квітні того ж року на малій батьківщині О'Колена під командуванням лейтенанта Персиваля британцями було спалено будинок ірландського лідера.
У Дубліні ірландці зосередили увагу на знищенні ключової ланки . Майкл підібрав групу людей, відому під назвою «Бригада», для ліквідації членів підрозділу «G» (), завданням якого був збір інформації для Британського керівництва. 21 листопада 1920 року члени «Бригади» О'Колена, зайшовши в один із готелів Дубліна, вбили чотирнадцять людей, включаючи одинадцятьох офіцерів британської розвідки, а також поранили ще декількох. У відповідь британські сили відкрили вогонь по мирних глядачах на стадіоні Кроук Парк. Цей день отримав назву Кривава неділя ().
Англо-ірландський договір
У грудні 1920 року де Валера повернувся після 18-ти місячної поїздки у Сполучені Штати Америки. Він пропонував запровадити перемир'я між воюючими сторонами, але О'Колен був проти завершення партизанської війни. З січня по червень 1921 року війна тривала майже без змін. У цей час британська влада ввела комендантську годину в усіх ключових ірландських населених пунктах, а потім ввела воєнний стан. Війна тривала вже не один рік, тому між ірландською владою, яку очолював О'Колен і британською армією велися переговори про припинення вогню і впровадження мирного договору. 11 липня 1921 року між воюючими сторонами було досягнуто перемир'я, а вже 14 вересня О'Колен разом із віце-президентом Артуром Ґріффітом поїхали до Лондона для проведення мирних переговорів з британською владою. 10 жовтня офіційну ірландську делегацію було прийнято Прем'єр-міністром Великої Британії, Девідом Ллойдом Джорджем.
6 грудня 1921 року ірландська делегація, включаючи Майкла О'Колена, підписала Англо-ірландський договір. Як зазначають деякі історики, О'Колен розумів, що частина угоди щодо відділення Північної Ірландії не буде сприйнята на його батьківщині добре, тому підписуючи документ сказав: «Я щойно підписав свій смертний вирок». Відповідно до підписаної угоди шість графств Ольстера, зокрема Антрім, Арма, Даун, Лондондеррі, Тайрон і Фермана, залишалися під владою Великої Британії. Однак, на Півдні Ірландії було створено автономію, так звану, Ірландську Вільну державу (, ), що формально залишалася у складі Британській Співдружності зі статусом домініону. Таке вирішення ситуації було сприйнято, як необхідний, але тимчасовий компроміс, який не прийняли радикальніші політики.
У середині січня 1922 року було передано у володіння ірландського воєначальника Дублінський замок, після чого було створено тимчасовий уряд в Ірландії. Ця угода розділила Шинн Фейн, та ірландський парламент, «Ерахтас» (). О'Колену, все ж вдалося вмовити членів парламенту у необхідності документа і вони ратифікували угоду у січні того ж року. Після численних дебатів 1922 року, парламент ратифікував цю угоду перевагою лише у 7 голосів. Пізніше договір було підтримано на всенародному референдумі. 14 січня вони ж призначили Тимчасовий уряд, а О'Колена було призначено .
Громадянська війна та загибель <small>Поховання Майкла О'Колена. На нижньомуфото Шон О'Колен біля труни свого брата. Однак, більшість керівників Ірландської Республіканської Армії негативно сприйняли цю угоду про перемир'я. До супротивників угоди приєдналися Еймон де Валера, Кахал Бру та кілька інших членів вищого керівництва визвольного руху. Діяльність нового уряду, очолюваного О'Коленом, підривалася противниками прем'єр-міністра. А у 1922 році розпочалася громадянська війна між противниками та прихильниками угоди. Зокрема, противники договору під час Битви за Дублін захопили Будівлю чотирьох судів. Після цього О'Колену довелося прийняти на себе командування . Однак, лідери ірландської революції намагалися залагодити конфлікт. Так, 29 квітня, відбулася конференція, де узяли участь, окрім О'Колена, також Ґріффіт, де Валера та Бруха, але ця ініціатива не завершилася успішно.