Луї Поль Боон (; 15 березня 1912, Ольст — 10 травня 1979, Ерембодегем) — бельгійський письменник романів, поезії, еротичної прози, журналістських колонок та художньої критики. Мова його творів - фламандська. Він також був художником. Найбільш відомий романами «Моя маленька війна» (1947), диптихом «Капеллекенсбан» (1953) / «Літо в Тер-Мюрені» (1956), «Менует» (1955) та «Пітер Данс» (1971). Лауреат національних і міжнародних літературних премій.

Життєпис

Дитинство та молодість

Лодевейк Пауль Ольбрехт Боон народився в 1912 році в місті Алст (Бельгія). Він був старшим сином у робітничій родині. Хоча під час Першої світової війни він був ще дитиною, у його автобіографічній праці були спогади про німецького солдата, який стріляв у полонених. Щоб працювати маляром автомобілів у батька, Боон покинув школу у віці 16 років. Його виключили зі школи за зберігання заборонених книг. Вечорами та у вихідні він вивчав мистецтво в Академії образотворчих мистецтв, проте невдовзі був змушений залишити навчання через брак коштів. У 1936 році він одружився з Жаннеке Де Вольф. Три роки потому в них народився син Йо.

Друга світова війна У вересні 1939 року Боона мобілізували й направили на службу до міст Гоїк і Тессендерло. Із початком Другої світової війни у травні 1940 року його перевели до Велдвезельта для оборони каналу Альберта. Проте вже першого дня він потрапив у полон і після кількох тижнів у таборі для військовополонених його відпустили додому. Його досвід війни, передусім окупації став темою четвертої книги Боона — «Моя маленька війна» (1947).

Після написання неопублікованого роману офіційний дебют Боона відбувся у 1942 році з виходом твору «Передмістя росте» (De voorstad groeit). За рекомендацією Віллема Елсхота книга була відзначена премією Лео Кріна (Leo J. Krynprijs). Його наступний роман, «Абель Голартс» (1944, не перекладався), був частково заснований на біографії Вінсента ван Гога.

Після Другої світової війни Боон почав працювати журналістом у комуністичних щоденних виданнях De Rode Vaan (1945–1946), Front (1946–1947) та De Vlaamse Gids (1948). Разом із Морісом Роггеманом він також створював комікс «Пролет’є та Фантаст» (Proleetje & Fantast) для De Rode Vaan, до якого писав сценарії. Згодом він почав дописувати до газети Vooruit, що дозволило йому утвердитися як незалежний автор (фрилансер). У наступні роки Боон продовжував поєднувати роботу в пресі з літературною творчістю, а згодом додав до своїх занять ще й живопис та скульптуру. Його літературний доробок охоплює широкий спектр жанрів: від малої прози та великих експериментальних романів до авторських журналів, документально-історичних творів, поезії, еротики та казок.

Популярність на батьківщині Боон отримав лише після того, як його книги вийшли в сусідніх більш терпимих Нідерландах. В решті Європі про нього дізналися після публікації німецьких перекладів романів «Вулиця Капеллекенс» (1953) і «Літо в Тер-Мюрен» (1956). З цього моменту Боона почали розглядати як імовірного кандидата на Нобелівську премію з літератури, але престижну нагороду йому так і не довелося отримати.

Боон помер у своєму будинку в Ерембодегемі в 1979 році у віці 67 років.

«Моя маленька війна» Досвід часів Другої світової війни та окупації став центральною темою четвертої книги Боона — «Моя маленька війна» (1947; англійський переклад Пола Вінсента вийшов у 2010 році у видавництві Dalkey Archive Press). Саме з цією працею Боон уперше заявив про себе як про визначного новатора романного жанру. Замість єдиної сюжетної лінії «Моя маленька війна» містить понад тридцять вільно взаємопов'язаних розділів, кожен із яких є самостійною історією.

Більшість оповідань описують злидні та труднощі життя в умовах окупації — наприклад, пошуки їжі чи палива для обігріву оселі; деякі присвячені занепаду сексуальної моралі, а інші висвітлюють безпосередні воєнні події, як-от бомбардування. Проте наскрізна структура твору, хоч і ретельно завуальована, перетворює його на цілісне полотно. Оповідання переплітаються з численними жорсткими фрагментами про інциденти періоду окупації, не менш жорстокі: зґвалтування, крадіжки, зраду та приниження. Боон визнавав, що джерелом натхнення для цього літературного прийому стали роботи Джона Дос Пассоса.

У цій книзі термін «ворог» аж ніяк не стосується виключно німців, попри те, що одна з історій розповідає про вбивство єврейської дівчинки, а інша — про поневіряння в’язня концтабору. Ризик бути пограбованим чи втратити гроші або вірність чоловіка чи дружини через дії сусідів тут не менший, а то й більший, ніж через дії німецьких загарбників.

«Капеллекенсбан» У 1953 році він опублікував твір, який сьогодні вважається його найбільшим шедевром — «Капеллекенсбан» (De Kapellekensbaan), роботу над якою він розпочав ще у 1943 році. Сліпуча композиція роману поєднує в собі кілька сюжетних ліній, зокрема майже постмодерністську, де письменник та його друзі обговорюють подальший розвиток оповіді. Інша лінія є розлогою переробкою найвідомішого класичного середньовічного твору нідерландською мовою — історії XII століття про лиса Ренара. У розлогому романі Боона 1956 року «Літо в Тер-Мюрені» (Zomer te Ter-muren) є кілька відсилань до «Капеллекенсбану», і цей твір продовжує оповідь там, де зупинився попередній роман.

Спадщина Літературна спадщина Боона вражає своєю багатогранністю: вона охоплює все — від журналістських матеріалів про бельгійську політику й суспільство до еротичних новел. У таких історичних романах, як «Банда Яна де Ліхте», «Син Яна де Ліхте», «Чорна рука» та «Данс», він змалював гніт робітничого класу у Фландрії XVIII століття; а у своєму суперечливому «Гезенбоку» (Geuzenboek) описав іспанське панування в Нідерландах у XVI столітті. Майже вся творчість Боона пронизана його глибокою відданістю ідеям соціалізму. В експериментальних модерністських творах, як-от «Забута вулиця» (Vergeten straat), Боон проєктував ідеальне суспільство, але водночас ділився сумнівами щодо того, чи здатна людська природа взагалі досягти утопії.

Нобелівська премія Вважалося, що наприкінці 1970-х років Боон увійшов до короткого списку претендентів на Нобелівську премію з літератури; він навіть отримав запрошення до шведського посольства — ймовірно, для того, щоб почути звістку про присудження йому нагороди. Однак за день до призначеної зустрічі він помер від серцевого нападу за своїм робочим столом. Лише невелика частина його доробку перекладена англійською мовою, проте романи «Капеллекенсбан» та «Літо в Тер-Мюрені» доступні у видавництві Dalkey Archive Press під назвами Chapel Road та Summer in Termuren, а переклад «Мого маленького воєнного часу» (Mijn kleine oorlog), виконаний Полом Вінсентом, побачив світ у тому ж видавництві у 2009 році.

Див. також

Фламандська література

Примітки

Посилання