Іслам в Албанії (1913—1944) характеризувався зростаючою секуляризацією албанського суспільства, яка почалася з незалежності Албанії в 1912 році, впливаючи на албанське національне пробудження. У міжвоєнний період виникли нові місцеві мусульманські установи, такі як Мусульманська громада Албанії, яка розірвала зв'язки з Османським халіфатом і зосередила увагу на локалізації ісламу в Албанії. Албанська держава також відіграла значну роль у цьому процесі через втручання у релігійні справи та тиск на різноманітні інституції, підштовхуючи їх на прийняття реформ. Наприклад, жінкам було заборонено носити одяг, що закриває їхнє обличчя, і це пояснювалося необхідністю модернізації Албанії. Ці події спричинили напругу в мусульманському суспільстві між консерваторами та тими, хто вважав себе прогресистами, що спричинило дискусії та роздуми щодо майбутньої ролі ісламу в Албанії та албанській ідентичності. У міжвоєнну епоху в Албанії набув поширення суфізм, різні течії здобували нових прихильників, найбільша, бекташіанство, досягає розквіту.

Балканські війни та незалежність (1912–13) Напередодні Балканських воєн, зважаючи на албанські повстання 1908 та 1912 років, османи не були впевнені, чи зможуть албанці-мусульмани захищати суверенітет держави, якщо вибухне війна з її православними балканськими сусідами. У жовтні 1912 р. болгарські, чорногорські, сербські та грецькі війська розпочали бойові дії з османами та вступили в райони, населені албанцями-мусульманами, які, крім деяких дезертирів через військові невдачі, перейшли на бік османів і в основному поводилися добре. Зрозумівши, що крах османського правління через військову поразку на Балканах неминучий, албанці під проводом Ісмаїла Кемалі оголосили незалежність від Османської імперії 28 листопада 1912 року у Вльорі. Основна мотивація до незалежності полягала в тому, щоб не допустити анексії земель албанців Грецією та Сербією, тоді як османський уряд молодотурків почував себе зрадженим цими діями, оскільки він вважав албанців спорідненим мусульманським народом... Із Великих держав Італія та Австро-Угорщина підтримали незалежність Албанії через побоювання, що Сербія з албанським узбережжям буде суперницькою силою в Адріатичному морі, особливо під впливом з боку своєї союзниці Росії.......

Деякі великі держави негативно реагували на ідеї про включення до складу Албанії інших османських земель, населених албанцями, не лише через геополітичні інтереси, але і через побоювання, що вона буде єдиною державою у Європі з домінантним мусульманським населенням.. Російсько-французькі пропозиції базувалися на баченні усіченої албанської держави, що складалась із земель центральної Албанії з переважно мусульманським населенням. Ці пропозиції також підтримували Сербія та Греція, які вважали, що тільки мусульмани можуть бути албанцями.. «Benckendorff, on the other hand, proposed only a truncated coastal strip to form a central Muslim dominated Albania, in accordance with the common view amongst Slavs, and also Greeks, that only Muslims could be considered Albanian (and not even Muslims necessarily).» Під час Балканських воєн (1912–13) серед православного населення на півдні Албанії виник рух за Північний Епір. Вони закликали до об'єднання з Грецією, а також виступали проти життя в Албанії під керівництвом албанців-мусульман.. «The political thinking of the Orthodox Albanians was divided into two categories. Those who lived in Albania were dominated by Greek influence. The majority of them- especially the notables-desired union with Greece. The Orthodox Christians in general had an intense hated of Ottoman rule. Although this feeling was shared by their co-religionists who lived in the colonies abroad, their political thinking was different.»."It is true that most of its inhabitants, though not all, spoke Albanian rather than Greek as their first language at home, and it is clear that it was the factor which principally influenced the Boundary Commission. On the other hand Greeks naturally made much of this fact, and it is true that in Northern Epirus loyalty to an Albania with a variety of Muslim leaders competing in anarchy cannot have been strong.". На півдні Албанії почалися бої між грецькими нерегулярними військами і албанськими мусульманами, які виступали проти цього руху.. «When the Greek army withdrew from Northern Epirot territories in accordance with the ruling of the Powers, a fierce struggle broke out between Muslim Albanians and Greek irregulars.» У період між 1912–13 та 1916 рр. Деякі райони південної Албанії тимчасово перебували під грецькою військовою адміністрацією, а мусульмани в цих районах підпадали під дію грецького законодавства.."Parts of Southern Albania today (Northern Epirus and Korytsa/Korcë) were under temporary Greek military administration in 1913—1914 and 1916 where Greek law on Muslims was also applicable". Наприклад, в 1913 році грецька адміністрація призначила муфтій в населених пунктах Пермет, Лібохова, Гірокастра, Дельвіни, Лесковік, Фрашер і Тепелєна, і всі отримували зарплату від уряду..

Перша світова війна (1914—1918) Після визнання незалежності Албанії та її тимчасових кордонів у 1913 р. Великі держави відправили до країни християнського німецького принца Вільгельма Відського в 1914 році. Через занепокоєння з приводу християнського монарха, в центральній Албанії спалахнуло невдале мусульманське повстання (1914 р.), яке прагнуло відновити османське правління, тоді як північна та південна Албанія віддалилися від цих подій... Під час першої світової війни північна, центральна та південно-центральна Албанія потрапили під австро-угорську окупацію. Результати перепису 1916-18, проведеного австро-угорською владою, показали, що мусульмани в регіонах Дібер, Люма і Гора складають більше 80 % населення. У західній частині регіону Шкодер та в горах на схід від озера були райони, що містили велике мусульманське населення. У центральній Албанії, в області від Мата до гирла річки Шкумбіні та Каваї, що охоплювала райони Тирани, Пекіна, Каваї та Ельбасану, населення було переважно мусульманським. У місті Берат мусульмани складали більшість населення з православною меншиною, тоді як на південь від Ельбасану мусульмани були відносною більшістю і жили поряд зі значним православним населенням. У регіоні Грамш мусульманами були всі, за винятком двох людей, а на півдні Пекіна були присутні лише мусульмани. Мусульмани також були більшістю населення в регіоні Малакастра, поряд з невеликою православною меншиною.. Досвід Першої світової війни, занепокоєння щодо розподілу та втрати влади змусили албанське населення підтримувати албанський націоналізм та територіальну цілісність Албанії.. У більшості албанців-сунітів і бекташів з'явилося розуміння того, що релігійні розбіжності потрібно відставити в бік для національної згуртованості. Відмова від панмусульманських зв'язків за кордоном розглядалася як забезпечення міжнародної підтримки незалежності, проте частина мусульманського албанського духовенства була проти відмови від зв'язків із мусульманським світом.. «Most Muslims and Bektashis understood that religious differences had to be played down in the name of common ethnicity and that pan-Islamic ideas had to be rejected and fought, even if some so-called 'fanatical' (Sunni) Muslim leaders in Shkoder and elsewhere preferred solidarity with the rest of the Islamic world. Such an attitude was not conducive to Albanian independence to which the international situation was favourable in 1912 and even after World War I.»

Міжвоєнний період (1919—1939) Через неоднорідний релігійний склад країни, політичне керівництво Албанії ніколи не запроваджувало офіційної релігії.. На той час албанці-мусульмани складали близько 70 % від 800 000 населення, а Албанія була єдиною мусульманською країною в Європі. У колишніх османських районах Корчі та Гірокастра, що знаходяться на півдні Албанії, частка мусульманського населення зросла в 1923 р. до 109 000 в порівнянні з 114 000 православних, а в 1927 р. було вже 116 000 мусульман і 112 000 православних.."In den südlichen Landesteilen hielten sich Muslime und Orthodoxe stets in etwa die Waage: So standen sich zB 1908 in den Bezirken (damals türkischen Sandschaks) Korca und Gjirokastro 95.000 Muslime und 128.000 Orthodoxe gegenüber, während 1923 das Verhältnis 109.000 zu 114.000 und 1927 116.000 zu 112.000 betrug. [In the southern parts of the country, Muslims and Orthodox were broadly always balanced: Thus, for example in 1908 were in the districts (then Turkish Sanjaks) Korçë and Gjirokastër 95,000 Muslims and in contrast to 128,000 Orthodox, while in 1923 the ratio of 109,000 to 114,000 and 1927 116,000 to 112,000 it had amounted too.]" Югославія та Греція в 1920-х роках офіційно стверджували, що Албанія відтворювала політику Туреччини і була ворожою до православних, греків та інших, і що мусульманська більшість переслідувала їх. Албанія спростовувала ці заяви про мусульмансько-християнський конфлікт і пояснювала напругу на Півдні з рухом за незалежну албанську православну церкву і його противниками, які хотіли залишитися під Патріархатом.. «A cornerstone of Greek policy, an approach also employed by the Yugoslavs, was to encourage religious differences in Albania and stress that Albania was a little 'Turkey' hostile to Orthodox Greeks. To popularize the idea of two Albanian states, one Moslem, the other Christian, throughout the early 1920s Greece continually complained that Albania's majority Moslem population was actively persecuting the Orthodox minority. Albania denied this, stressed its well— documented legacy of religious tolerance, and added that while there was tension in the southern perimeter of the country, it was not between Muslims and Christians, but rather a rift had emerged because of the movement to create an autocephalous Albanian Orthodox Church and some citizens wished to remain under the Patriarchate.» Православні албанці взяли на себе задачу здійснити багато державних реформ, що було неможливо в Османській імперії через їхній статус, бажаючи віддалити Албанію від її османської мусульманської спадщини.. «The Orthodox Albanians carried out the most energetic reforms. They wanted to move Albania away from its Muslim, Turkish past in which the Christians were the peasants and constituted the underclass.»

Розрив з Османським халіфатом і початок реформ

З 1920 по 1925 рр. Була призначена чотиричленна управлінська регентська рада з представниками чотирьох релігійних конфесій (сунітська, бекташі, католицька, православна).. Албанські секуляристські еліти підштовхували до реформи ісламу, оскільки процес ісламських релігійних інституцій був націоналізований, а держава все більше нав'язувала їм свою волю. На першому Ісламському національному конгресі (1923 р.) критерієм для присутніх делегатів, було те, що бути священнослужителем неважливо, натомість віддавали перевагу патріотам з ліберальним світоглядом, а також делегатам, які обиралися державою.. На з'їзді були присутні представники уряду. Після урядової програми реформ албанський ісламський конгрес у Тирані вирішив обміркувати та реформувати деякі традиційні ісламські практики, прийняті в османський період, з обґрунтуванням, що це дасть можливість албанському суспільству процвітати. Конгрес ухвалив рішення про розрив з Османським халіфатом та встановлення місцевих мусульманських структур, лояльних до Албанії, постановив заборону на полігамію (більшість мусульманського албанського населення була моногамною) та обов'язкове носіння хіджабу жінками на публіці.. Також була реалізована нова форма молитви (стоячи замість традиційного ритуалу саляту).Albania dispatch , Time magazine, April 14, 1923 Як і на з'їзді, поведінка мусульманських священнослужителів у міжвоєнний період контролювалася державою, яка часом їх призначала та звільняла з посади за бажанням.

Втручання держави, реформи та напруженість