Перемиська греко-католицька семінарія — греко-католицька семінарія, заснована 2 жовтня 1845 року єпископом Іваном Снігурським у Перемишлі для навчання священників Перемиської греко-католицької єпархії. Сьогодні це вищий навчальний заклад, який готує священників для Перемисько-Варшавської митрополії УГКЦ.

Історія Вперше семінарія існувала в 1770—1792 роках (за іншими даними — у 1772-83 рр.). Вона містилася у двох невеликих будинках на вул. Добромильській (тепер Словацького): в одному жили двоє професорів, а в іншому відбувалися заняття. Семінаристи проживали на приватних квартирах у місті та підтримували себе за власний кошт. Викладачами в цей період були, серед інших Яків Лапчинський та Гнат Вітошинський.

Після ліквідації семінарії Йосифом ІІ кандидати до духовного стану від греко-католицької Перемишльської єпархії навчалися у греко-католицькій семінарії у Львові.

Семінарія була заснована вдруге у 1845 році. Це часткове відновлення добився перемиський єпископ Іван Снігурський: тут розміщувалися студенти-богослови, які завершували четвертий курс навчання. Перші три роки студії відбувалися у Львові.

У 1910 році, за ініціативою єпископа Костянтина Чеховича розпочалось будівництво нової споруди за проектом львівського архітектора Івана Левинського будівельною компанією «Майснер і Дамашко» (Meisner i Damaszko). Роботи тривали два роки і з 1912 семінарія почала функціонувати у цьому приміщенні. Вона побудована в неокласичному стилі, має план у формі літери «Два Т» (подвійну Т-подібну форму), з прилеглою каплицею у формі грецького хреста, що прилягає до задньої частини (на сході).https://odtur.pl/atrakcje/przemysl-budynek-dawnego-greckokatolickiego-seminarium-duchownego-31073.html

Під час Першої світової війни використовувалась як військовий госпіталь. Була серйозно пошкоджена. Каплиця була частково зруйнована вибухом у 1915 році та відбудована в 1918 році.

У 1916—1918 роках відреставрована.

Лише у 1921–1939 та 1942–1944 роках семінарія в Перемишлі знову почала повноцінно функціонувати. 13 грудня 1921 року в Перемишлі єпископ Йосафат Коциловський благословив відкриття греко-католицької духовної семінарії.

За цей час до навчальної програми було додано п'ятий курс навчання; кількість студентів зросла до понад 150, а персонал – до 12 осіб (1937); студенти організували релігійні товариства, кооператив та академічне товариство, яке у 1937 році видало ювілейний альманах для студентів-богословів єпархії. Протягом останнього десятиліття існування семінарії ректором був І. Кузич, а помічником ректора — В. Голинський.

Після виселення українського населення до СРСР у жовтні 1945 р. передана Державному казначейству ПНР. Спочатку, в приміщенні розміщувався педагогічний технікум (педагогічний коледж, Studium Nauczycielskie), з 1979 року — Друга загальна середня школа та шкільний гуртожиток (II Liceum Ogólnokształcące i bursa).

У 1962—1964 роках каплиця була розділена залізобетонним перекриттям (стелею) і поділена два поверхи. Перший поверх призначений для спортивного залу та гардеробної, а другий — хол (актова зала).

У 1992 році будівлю повернуто греко-католицький митрополії (Kurii Metropolitalnej obrządku greckokatolickiego). Протягом кількох років тут була резиденція (штаб-квартира) курії, Архиєпархіальної бібліотеки єпископа Костянтина Чеховича та Перемисько-Варшавське архиєпархіального видавництва та інших церковних установ, які пізніше були перенесені до єпископських Палат.

У 1997 році каплицю було відреставровано, знято перегородку та знову пристосовано для релігійних цілей. В цьому ж році комплекс приміщень був переданий повністю у власність УГКЦ.

Зараз семінарія використовується для навчання студентів (семінаристів). Також в ній (вул. Баштова, 13) знаходиться адміністрація Перемисько-Варшавської митрополії, архиєпархіальна бібліотека ім. Костянтина Чеховича та Перемисько-Варшавське архиєпархіальне видавництво. Деякі приміщення здаються в оренду світським організаціям.

Будівля оточена кам'яною та цегляною стіною з двома вхідними воротами та одним головним входом. У задній частині будівлі розташований сад.

Ректори 1845 — Тома Полянський 1845—1847 — Андрій Петрасевич 1847—1850 — Айтал Вітошинський 1850—1857 — Григорій Гинилевич 1857—1868 — Антін Юзичинський 1868—1869 — Володислав Добрянський 1869—1883 — Іван Ільницький 1883—1884 — Юліян Куїловський 1884—1888 — Мирон Подолинський 1888—1890 — Костянтин Чехович 1890—1898 — Іван Войтович 1898—1918 — Михайло Мриць 1918—1926 — Григорій Лакота 1926—1929 — Василь Панило 1929—1935 — Володимир Ґмитрасевич 1935—1945 — Іван Кузич (з перервою в 1939—1941 роках, коли семінарія була закрита радянською владою) Відомі випускники Опарівський Василь — священик УГКЦ, капелан Восьмої Самбірської бригада УГА. о. Михайло Вербицький (1850) — священик УГКЦ, автор музики до Державного Гімну "Ще не вмерла Україна".

Джерела Андрохович А. Львівське «Studium ruthenum» // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1921. — Т. 131. — С. 123—195.

Dmytro Błażejowśkyj, "Istorycznyj szematyzm Peremyskoji Eparchiji z wkluczennjam Apostolśkoji Administratury Łemkiwszczyny (1828-1939)", Lwów 1995, ISBN 5-7745-0672-X. Енциклопедія українознавства, Львів, 1993, т. 5, ст. 1993. Будинок Перемиської духовної семінарії (польською).