Цариця Анна ОлексіївнаПомилковий варіант — Іванівна, при народженні Колтовська (в чернецтві Дарія; бл. 1554/1556 — , Тихвін, Новгородська губернія, Московське царство) — четверта дружина Івана Грозного, з якою він одружився навесні 1572 року з дозволу духовенства (шлюб тривав менше півроку). Згодом черниця («черниця-цариця») Тихвинського Введенського монастиря, де її шанували місцевоДария // Православная энциклопедия, т. 14, с. 199—201..
Біографія Дочка дворянина Олексія Гнатовича Горяїнова Колтовського. Рік її народження невідомий. Вказується (можливо помилково), що рано осиротівши, вона виховувалася в родині князя Андрія Курбського.
Колтовські, згідно «Православної енциклопедії», були служивими землевласниками. Її батько і брат Григорій у другій половині XVI століття значаться сусідськими дітьми боярськими по Коломні, причому у Дворовій зошити вказується, що батько помер у полоні. Григорій у 1562 році називається серед поручителів за боярина І. Д. Більського, а в 1571 році він поручився за князя І. Ф. МстиславськогоАнтонов А. В. Поручные записи 1527—1571 гг. // РД. 2004. Вып. 10. — С. 15, 16, 19, 68, 73, 76.. До моменту весілля Анни її брат та інші родичі, мабуть, займали незначні придворні посади. Це підтверджує також посланець у Москві фон Бухау, називаючи Григорія «придворним царя».
Заручини
Була обрана на тому ж огляді наречених (1571 р.), що і третя дружина царя, Марфа Собакіна, і була покликана після раптової смерті останньої. Це був другий огляд, влаштований царем, овдовілим вже два роки. Інша учасниця — Євдокія Сабурова, була віддана в дружини царевичу Івану. На нього за переписом дворянських «дівок» в 1570 році було зібрано близько 2 тисяч дівчат, з яких було відібрано 24 спочатку, потім 12 дівчат.
У записках німців Йоганна Таубе та Елерта Крузе збереглися відомості про цю процедуру. Коли привозили дівчат на оглядини, цар «входив у кімнату <…> кланявся їм, розмовляв з ними трохи, оглядав і прощався з ними». За свідченням німців, останню дюжину дівчат оглядали вже оголеними. При цьому був присутній лікар-англієць Елізеус Бомеліус, випускник Кембриджу, який приїхав на службу в Московське царство, причому «лікар мав оглянути їх сечу в склянці»Панова Т. Та самая царская невеста // Наука и жизнь.
Марфа вінчалася 28 жовтня вже хворою і померла 13 листопада (через два тижні). Анна, яке «посіла друге місце» на цьому огляді, стала наступною нареченоюХмыров М. Алфавитно-справочный перечень государей русских и замечательнейших особ их крови . Це був четвертий шлюб Івана, що канонічним правом не дозволялося. Цар скористався кончиною митрополита Кирила в лютому 1572 року (новий митрополит Антоній був поставлений лише у травні) і скликав у Москві собор. Карамзін пише, що на соборі переміг новгородський архієпископ Леонід — «користолюбець і угодник мирської влади».
На ньому Іван клявся духовенству, що через хворобу нареченої Марфи і її раптової смерті вона не встигла стати йому дружиною — темні сили диявольські «воздвиже ближніх багатьох людей враждовати на царицю нашу, ще в дівчатах сушу… і тако їй отруту злий учиниша».«Злі люди чарами винищили першу дружину мою, Анастасію, — писав у своєму зверненні цар. — Друга, Княжна Черкаська, також була отруєна, і в муках, в терзаннях відійшла до Господа. Я чекав чимало часу і зважився на третій шлюб, частково потреби тілесної, почасти для моїх дітей, які ще не досягли досконалого віку: юність їх подобалася мені залишити світ; а жити в світі без дружини спокусливо. Благословенний Митрополитом Кирилом, я довго шукав собі нареченої, відчував, нарешті, обрав; але заздрість, ворожнеча погубили Марту, тільки ім'ям Царицю: ще в наречених вона втратила здоров'я і через два тижні подружжя померла дівою. У відчаї, в смутку я хотів присвятити себе житію Чернечому; але, бачачи знову жалюгідну младость синів і Держава в лихах, осмілився на четвертий шлюб. Нині, припадаючи з розчуленням, молю Святителів про дозвіл і благословення», — говорив цар (у переказі Карамзіна).
Вище духовенство особливим вироком, датованим 29 квітня, підтвердило, що шлюб не був консумований, оскільки чоловік цноти попередньої нареченої «не розрішив». Як виняток з державних міркувань цареві дозволили четвертий шлюб (з «дружини» його такої честі не удостоювалися), однак на нього наклали 3-літню покуту: «протягом року до Великодня цареві було заборонено входити в храм, причаститися можна було тільки на Великдень, потім рік він повинен був стояти в храмі з „припадающими“ і рік з „вірними“, вкушати антидор він міг по святах»Боханов А. Н. Борис Годунов.. Лѣта 7080, Апр. въ 29, Рускія Митрополіи, Московскаго Государства и всей Руской земли — не вѣмъ, которымъ обычаемъ — Архіепископы и Епископы, и Архимандриты и Игумены, и весь Осв. Соборъ благословили Государя, Царя и В. К. Ив. Вас. женитися четвертымъ бракомъ, мимо Христово Евангеліе, и Апостолы, и Христову Церковь, и Помѣстныя Соборы, и Большихъ и Вселенскихъ семи Соборовъ.
Собор підкреслив «всім человецем» іншим, що виняток був зроблений тільки для царя: «так не дерзнет (ніхто) така сотворити, четвертого шлюбу сочетатися», «аще хто гордостию дмяся або від нерозумності дерзнет така сотворити… так буде за таку зухвалість за священним правилами проклятий»Скрынников Р. Г. [militera.lib.ru/bio/skrynnikov_rg/04.html Иван Грозный.] — М., 2007..
Дата вінчання Івана з Анною не відома, не збереглося також опису церемонії. Очевидно, воно сталося між 29 квітня (датою дозволу) та 1 червня, тобто в травні. Як зазначив новгородський літописець, вже 31 травня новгородський архієпископ Леонід «співав молебні… за велику царицю Анну».
У визначенні Собору був пункт, згідно з яким з царя знімається єпитимія, «якщо він піде війною проти невірних за святі церкви і за православну віру». На початку серпня 1572 року російське воїнство на чолі з В. М. Воротинським в 45 верстах від Москви, в селі Молоді розгромило з'єднану Кримсько-Ногайський орду. Цар з кінця травня перебував у Новгороді, і йому прийшла звістка 6-го числа, а вже 7-го він у Софійському соборі відстояв подячний молебень.
Шлюб Вже 1 червня цар з нареченою приїхав у Новгород, де хотів влаштувати собі нову резиденцію. Вважається, що саме там (червень-серпень 1572 р. він склав духовну, в якій відписав Анні місто Ростов «з волостями, і з шляхом, та з сели, і з усіма митами», 14 сіл «з селами і з усіма угіддями» в Московському, Юр'єв-Польському і Ярославському повітах, а також колишні вотчини князів Заозерских-ПрядивнихДДГ. С. 443. № 104. "А бог дасть мені сина з дружиною моєю Анною, і аз його благословляю місто Углечь, і Устюжне (…) з волостьмі, і з путьмі, і з сели, і з усіма митами. А бог дасть мені дружину свою з Анною дочерь, і аз її благословляю, даю місто Зубців з волостмі, (…) з усіма селами і з угідь. Так благословляю дружину свою Анну, даю їй місто Ростов, з волостьмі, і з путмі, і з сели, і з усіма митами, так під Москвою село Алешня, село Болтін, село Астанково, і з приписними селами, (…) з усіма селами і угідь ". (Духовна грамота царя Івана Васильовича). Однак існує припущення, що заповіт складено після весілля з наступною дружиною, також Анною — Васильчиковою; а Колтовська не згадується там, бо була заслана в монастирЮрганов А. Л. Категории русской средневековой культуры. — М., 1998..
Другий Новгородський літопис має запис про те, що 16 серпня, в суботу «цариця православна Ганна була в ночі молитися в церкві Премудрості Божі Софії та по чюдотворцовим гробів знаменовалася — Івана, архиєпископа Навгороцького, та Микиті, єпископа Навгороцького»ПСРЛ. Т. 30. — С. 194.. На наступний же день цариця виїхала з Новгорода до Москви.
Цим же періодом слід датувати внесок у коломенський Спаський монастир, «що на посаді за торгом». В описі його майна (за 1577/78 рік). вказується «образ Михайла архангела, обкладений сріблом, мала пядница, дан Анні Колтовської»ПКМГ. Ч. 1. Отд. 1. — С. 320..
Шлюб не тривав і півроку — у вересні 1572Зустрічається помилкова дата 1575. року цариця Анна була видалена в монастир і незабаром пострижена в черниці з ім'ям «Дарія».
Причини опали невідомі. Згаданий вище імперський посланник Данило Принц фон Бухау пише: «Четверту [жінку], сестру свого придворного Колтовського, не знаю з якої причини, він уклав у монастир, убивши брата зі всім сімейством». Вказується, що цариця потрапила в опалу після зради і втечі князя Курбського, однак воно сталося десятком років раніше — у 1563—1564 році. Думка Л. Е. Морозової і Б. Н. Морозова: «У вересні цар Іван розлучився з Анною Олексіївною Колтовською. Чим він пояснив своє рішення — невідомо. Адже звинуватити її в безплідді цар не міг: шлюб тривав лише чотири з гаком місяці. Очевидно лише одне: Колтовська дуже швидко „розподобалась“ монарху. До того ж він міг вважати її незаконною дружиною, з якою не варто церемонитися».
Р.Г.Скринніков пише: «У той час Малюта був у зеніті слави. Очевидно, справа не обійшлася без нього, і він сприяв розлученню. Можливо, його турбувало стрімке піднесення нового временщика князя Бориса Тулупова. Князь видав сестру за царського шурина Григорія Колтовського, брата цариці Анни, і тим поріднився з сім'єю самодержця».
У чернецтві
Точна дата і місце її постригу невідомі, можливо, не в 1572 році (безпосередньо у рік весілля), а в 1575 році, із-за чого виникає різночитання з приводу трирічного терміну шлюбу.
В останні роки життя царя Івана (розум. 1584) вона жила в Покровському монастирі (Суздаль), де жили інші царствені ув'язнені, у тому числі Марія Нагая і друга дружина царевича Івана Івановича — Феодосія Солова. Це відомо з уривка зазначеної грамоти царя Федора Іоанновича І, побічно датується 1584—1585 рр .. Там же написано про її бажання перебратися в Горіци.
З середини 1580-х рр. вона жила у Воскресенському Горицькому монастирі.
У 1586 році наступний цар, її колишній пасинк Федір I, подарував їй землі в Білозерському повіті — село Нікольське. У жалуваній грамоті вона іменується не тільки «старицею», але й «царицею і великою княгинею».
У Тихвині В 1604 році перейшла з Горіц в збіднілий жіночий Тихвинський Введенський монастир (Тихвин) «за обіцянкою… громаду влаштувати».
У тому ж році цар Борис Годунов повернув Введенській обителі землі, захоплені у неї сусіднім чоловічим Тихвинським монастирем, підтвердивши грамоту Федора.
В 1607 році черниця Дар'я приїжджала до столиці, мабуть, у монастирських справах. ЗберігсяРГАДА. Ф. 141. Оп. 1. 1606 г. № 1. Л. 10 текст подорожньої.
Смутний час У 1608 році грамоту підтвердив цар Василь IV Шуйський.
14 вересня 1613 року Введенський монастир був спалений шведами, і черниці, в тому числі черниця-цариця, за переказами, ховалися в лісі на березі Царицина озера. Документ з Державного архіву Швеції, Стокгольм описує досить бідне «жалування» на утримання цариці.
Потім вона була переселена на життя в Устюжну-Железопольську (поблизу Вологди). По царській грамоті вона отримувала «царське жалування річне — гроші і… з устюженских іс митних та іс кабацьких доходів, що останетца від пищалей і від стрільців».
У 1614 році в Устюжнському повіті їй були подаровані землі від нового царя Михайла Федоровича — село Нікіфорово взамін вилученого Нікольського.
У 1617 році був укладений Столбовський мир зі шведами, який привів до заспокоєння країни, і Тихвинський Введенський монастир почав відбудовуватися заново.
Повернення Повернулася в Тихвинський монастир у січні 1624 року. Вказується, що вона була його ігуменею, і займалася відновленням обителі.
Про те, що вона, швидше за все, була ігуменею, свідчить жалувана грамота обителі царя Михайла Федоровича на пустовщину Бурково в Новгородському повіті. Крім того, Михайло Федорович видав їй дари — братину, оксамит, камку, сорок соболів, гроші.
Якийсь Дмитро Колтовський, очевидно, її родич, відвідав її наприкінці вересня 1624 р., привізши дари з весілля Михайла Федоровича і княжни Марії Довгорукою, про що зберегся її лист подяки царевіМилорадович О. О. Царица Мария Владимировна // Русский архив, 1897, № 9. — С. 7-34..