Графиня Дар'я Федорівна Фікельмон (, при народженні графиня Тізенгаузен, ; 1804, Санкт-Петербург, Російська імперія — 10 квітня 1863, Венеція [або Відень], Австрійська імперія) — внучка фельдмаршала Кутузова, дочка Єлизавети Хитрово, дружина австрійського дипломата і політичного діяча К. Л. Фікельмона. Часто згадується як Доллі Фікельмон. Відома як господиня петербурзького салону і авторка ґрунтовного «світського щоденника», в записах якого особливий інтерес викликають фрагменти про Олександра Пушкіна і його дружину, і докладний звіт про дуелі і смерті Пушкіна. З 1920-х років дискутується, чи мала Фікельмон любовний зв'язок з Пушкіним.

Біографія

Ранні роки

Дочка флігель-ад'ютанта імператора Олександра I Фердинанда фон Тізенгаузена (1782—1805) і Єлизавети Михайлівни, до шлюбу Голенищевої-Кутузової (1783—1839). Дитинство разом зі старшою сестрою Катериною провела в Ревелі у своєї бабусі Є. І. Тізенгаузен. 1811 року Єлизавета стала дружиною генерал-майора Миколи Федоровича Хитрово. 1815 року Хитрово був призначений російським повіреним в справах за герцога Тосканського й разом із родиною переїхав до Флоренції.

Хитрово не був заможним, однак у Флоренції він вів життя на широку ногу. За свідченням Ф. Г. Головкіна, який добре знав Хитрово, російський повірений був «розумним і приємним у спілкуванні», двічі на тиждень, попри свої погані справи, він приймав у себе «все місто», його вечори завжди завершувалися «балом або виставою».

Виїжджати у світ Доллі почала з 13 або 14 років. Сім'я Хитрово була близькою з сім'єю Фердинанда III, а Доллі дружила з майбутньою великою герцогинею Тосканською Анною-Кароліною. Коло спілкування юної графині Тизенгаузен у той час складали багаті мандрівники з різних країн, які відвідували столицю Тоскани, і представники російської знаті, які мешкали у Флоренції, серед них — сім'я Д. П. Бутурліна. За спогадами сина Дмитра Петровича Михайла: «молоді графині Катерина і Дарина (Долі) Федорівни Тизенгаузен тільки що починали виїжджати у світ і були в усьому блиску краси; але особливо вражала навіть мене, десятирічного хлопчика, п'ятнадцятирічна графиня Дар'я Федорівна».

На початку 1817 року майже розорений М. Ф. Хитрово отримав відставку: для скорочення витрат з дипломатичного представництва його посада була ліквідована, а обов'язки повіреного передавалися російському послові в Римі. За повідомленням Головкіна, Хитрово надавалася невелика пенсія з тією умовою, що він продовжить жити в Тоскані. Хитрово, що втратив надію на матеріальну допомогу від імператора, найняв скромнішу квартиру і, продаючи своє майно, став розраховуватися з кредиторами. Однак його родина зберегла всі свої світські зв'язки.

19 травня 1819 року М. Ф. Хитрово помер. Єлизавета Михайлівна опинилася в скрутному матеріальному становищі: від чоловіка їй залишилися тільки борги. Однак у 1820 році разом з Доллі і Катериною вона побувала в Неаполі, а пізніше здійснила подорож в Центральну Європу. Мати сподівалася видати своїх дочок у шлюб. Ймовірно, до цього часу належить висловлювання про Є. М. Хитрово Д. І. Долгорукова: «пані Хитрово має вигляд сірого <…> торгаша, який їздить по всіх ярмарках, щоб за хорошу ціну продати свій товар, який полягає в двох чарівних доньках».

Микола Раєвський відзначав особливе вміння Хитрово зав'язувати дружні стосунки з представниками «найвищих верхів аристократії» Європи. Серед близьких знайомих Єлизавети Михайлівни та її дочок — прусський король Фрідріх Вільгельм III, майбутній король Бельгії Леопольд Саксен-Кобурзький, представники найзнатніших європейських сімей. Доллі завдяки дивовижній у такої молодої дівчини інтуїції, яка дозволяла їй «до деякої міри передбачати майбутнє», отримала від австрійської імператриці прізвисько «Сивіла флорентійська».

Шлюб

У 1820 році з Доллі познайомився посланець австрійського імператора у Флоренції Карл Людвіг Фікельмон. 2 січня 1821 року він зробив їй пропозицію, про що повідомив у листі Є. І. Голенищевій-Кутузовій, бабусі Доллі. Єлизавета Михайлівна в листі від 10 січня сповістила про заручини своєї молодшої дочки імператора Олександра I. Олександр, який перебував в Лайбасі, привітав Хитрово і, знаючи Фікельмона «з найкращого боку», висловив надію, що «цей шлюб буде щасливим». Хитрово з дочками пізніше побувала на конгресі в Лайбасі. Канцлер фон Меттерніх повідомляв у листі своїй дружині, що одна з доньок Єлизавети Михайлівни (Катерина) повинна вийти за молодого дипломата з австрійського посольства в Римі, руку іншої (Долі) «жадає отримати наш надзвичайний посланник у Флоренції, дуже розумна і достойна людина».

3 червня 1821 року відбулося весілля. Різниця у віці подружжя була 27 років. Більшою чи меншою мірою біографи Дарії Федорівни схиляються до того, що «це був <…> шлюб з розрахунку, а не через кохання з її боку»Измайлов Н. В. Пушкин и Е. М. Хитрово // Письма Пушкина к Елизавете Михайловне Хитрово. 1827—1832. — Л.: Издательство АН СССР, 1927. — Т. 8. — Выпуск XL. — С. 155. — (Труды Пушкинского дома).. Ймовірно, не останню роль зіграло розорення сім'ї. М. Раєвський вважає, що Єлизавета не могла улюблену дочку видати в шлюб за розрахунком.

Записи в щоденнику Доллі, її багаторічне листування містять її відгуки про чоловіка, повні кохання і поваги. На цій підставі Раєвський робить висновок: «Свого чоловіка вона, безсумнівно, кохала впродовж всіх тридцяти шести років подружнього життя (1821—1857)». Однак Раєвський зазначає, що при читанні щоденника і листів Фікельмон створюється враження «душевної тріщини», якогось невдоволення, яке породжувало напади смутку. Біографка Фікельмон, Н. Каухчішвілі, називаючи цей стан «душевним дисонансом», пояснювала його нервовим захворюванням, що наближалось. У той же час Леонід Гроссман, а слідом за ним і деякі дослідники вважають, що Доллі була нещасною.

Неаполь

Перші роки шлюбу Доллі провела в Неаполі, де Фікельмон з березня 1821 року був дипломатичним представником Австрії при дворі короля Обох Сицилій Фердинанда I. Єлизавета і Катерина Михайлівна переїхали в Неаполь разом з Фікельмонами. Незважаючи на всю складність становища — після придушення неаполітанської революції 1820—1821 рр. (Фікельмон брав участь у бойових діях) відносини між австрійцями та італійцями були натягнутими, Дар'я Федорівна і її мати, яка на перших порах допомагала доньці увійти в роль господині світського салону, дуже скоро освоїлися в неаполітанському суспільстві. Однак немає жодних відомостей про неофіційні відносини сім'ї австрійського посланника з неаполітанським двором, подібних до тих, що склалися у сімейства Хитрово з правителями Тоскани. У Неаполі Доллі Фікельмон вела активне світське життя, проте, за словами Раєвського: «серед відвідувачів її неаполітанського салону <…> видатних людей, здається, не було».

Дар'я Федорівна багато читала, про літературні інтереси її до шлюбу невідомо нічого, але в її паперах збереглися список книг, прочитаних пізніше, і виписки з них. За припущенням Каухчішвілі, з яким згоден і Раєвський, в перші роки шлюбу її читанням керував чоловік, під впливом якого почали формуватися політичні і філософські погляди Дарії Федорівни. Ймовірно, за його порадою вона вивчає античних класиків, сучасні роботи, присвячені політичним та історичним питанням, у тому числі твори Тьєра і Тьєррі. Читала вона німецькою, англійською, італійською мовами і переважно французькою.

У Неаполі в сім'ї Фікельмонів трапився розлад, який ледь не призвів їх до розлучення. Про це згадує в одному зі своїх листів Н. М. Смирнов, який на той час працював в Італії. Конфлікт подружжя підтверджують і листи Фікельмона до дружини за 1823—1824 роки. Так, в одному з них він просить її повернутися із Сорренто, щоб не порушувати непотрібних розмов у суспільстві, але тут же додає, що сам не вірить ніяким чуткам. Відомо, що частину послань, які належать до цього періоду, Дар'я Федорівна знищила.

Ймовірно, в роки перебування в Неаполі Дар'я Федорівна пережила сильне захоплення. Тут вона познайомилася з Фердинандом Річардом Актоном (1801—1837), сином Джона Актона, колишнього прем'єр-міністра королівства Обох Сицилій і фаворита королеви Марії Кароліни. Через багато років, у знаменитому щоденниковому записі про дуель і смерть Пушкіна, вона порівняє горе матері, яка втратила одного, і своє власне — смерті кузини і близької подруги Адель Штакельберг і Річарда Актона — «друга, брата моєї молодості, моєї щасливої і прекрасної неаполітанської молодості». У пізніших листах і щоденникових записах Дар'я Федорівна постійно згадує «прекрасні неаполітанські роки».

Перші роки шлюбу у Фікельмонів не було дітей, і Дарина Федорівна взяла у вихованки італійську дівчинку з бідної сім'ї на ім'я Магдалина. 1825 року Магдалина була доручена піклуванню сестри Фікельмона Марії-Франсуази-Кароліни. Пізніше вихованка Фікельмонів стала дружиною французького ювеліра. Наприкінці 1825 року в Неаполі Дар'я Федорівна народила дочку Єлизавету-Олександру.

Фікельмон та Олександр I У 1823 році разом з матір'ю і сестрою Катериною Доллі здійснила поїздку в Петербург — Єлизавета Михайлівна мала намір виклопотати собі пенсію. Ще в 1822 році Хитрово разом з дочками збиралася на конгрес у Верону, щоб представити їх імператору. Однак хвороба Катерини порушила їх плани, а Доллі не захотіла розлучатися з матір'ю і сестрою.

У червні 1823 року Хитрово з дочками приїхала в Петербург. Єлизавета Михайлівна сповістила імператора про це листом, і він наніс їй і дочкам неофіційний візит. Вони були дуже прихильно прийняті при дворі, а між імператором і сімейством Хитрово зав'язалася переписка.

Як зазначає Раєвський, приватний візит до Хитрово «з точки зору придворного етикету» був неординарним вчинком з боку Олександра. Доллі в своєму листі до чоловіка захоплено розповідає про першу зустріч з імператором, він залишався у Хитрово дві години, сестри просили дозволити спілкуватися з ним, як з приватною особою, і це привело його до захоплення": «Він повторив нам, принаймні раз двадцять, щоб ми не засвоювали тутешніх [петербурзьких] звичок і залишалися такими, як є — без всякої штучності». Доллі, що з ранньої юності звикла спілкуватися з «сильними світу цього», здійснила необдуманий вчинок: вона їздила (ймовірно, одна) в Царське Село у не слушний час для візитів — імператор перебував на маневрах. У кількох листах, адресованих їй, Олександр вибачається за те, що не міг прийняти її, і радить бути обережнішими, щоб не провокувати пліток.

На думку Раєвського, в той період Олександр I був захоплений Дариною Федорівною, листи його — це не послання «коханця, але <…> закоханої в неї людини». Сама ж вона на все життя зберегла захоплене ставлення до імператора.

Клопотання Хитрово про пенсії увінчалися успіхом. Як повідомляє французький генерал і дипломат Шарль де Флао, що лише на кілька днів разминувся з нею в Петербурзі, Єлизавета Михайлівна отримала від імператора пенсію (7 тисяч рублів), відшкодування за минулі роки і землі в Бессарабії, «які вона зможе вигідно продати». Раєвський підкреслює, що такий подарунок від імператора Хитрово отримала не за заслуги свого батька (якого Олександр не любив), а «заради Доллі».

Петербург

За деякими даними, вже в 1823 році Фікельмон думав про отримання призначення послом у Петербург (він цікавився у Людвіга Лебцельтерна, що був на той час австрійським посланником в Росії, чи не збирається той залишити свій пост). Наприкінці 1828 року Меттерніх відправив Фікельмона з дипломатичним дорученням у Петербург для з'ясування можливості зближення Росії та Австрії. Можливо, тут зіграло свою роль і те, що дружина Фікельмона була в свій час прихильно прийнята при петербурзькому дворі. За словами Н. Каухчішвілі, Фікельмон впорався зі своєю місією, і «ґрунт для можливого зближення» двох імперій було підготовлено. Навесні 1830 року у Відні стало відомо, що на посаді посла в Петербурзі російський імператор бажає бачити графа Фікельмона.