Гра́бів — село в Зорянській сільській громаді Рівненського району Рівненської області України. Населення становить 1157 осіб.zoryanska-gromada
Історія села
Походження назви
Назва Грабів швидше за все походить від імені (прізвища, прізвиська) Граб, засвідченого в 1467 р. «Васілій Граб, крестьянин с Воронежа». Прізвище Граб могло розвинутись з імен типу Грабислав, Грабимир, де «граб(и)» - «здобувати», «завойовувати». Можливо тут зв’язок з «грабати» - недбало копати землю, гребти, розгрібати; та з деревом «граб». Порівняйте особову назву Грабів, польські Grab XVI ст., grab «граб», grabac «гребти», Грабислав, Грабимир, де граби - староруське «грабити», «хапати», «брати», «завойовувати», «гребти».
Українське граб «порода дерева», яких на території села було багато, граб (говіркове) - «людина твердого характеру». Народне твердження звідки пішла назва села - від того, що в околиці села росли столітні граби. Порівняйте населений пункт Грабів Івано-Франківської, Полтавської, Чернігівської обл., Grabow, Grabowa (Польща), особова назва Grab, Грабовка (Білорусь).
Розповідають, що тут, де Грабів, давно залягав пишний грабовий ліс, до якого крадькома підпливали навколишні майстри дерев’яного посуду, щоб запастися сировиною. Панські дозорці не раз їх ловили, карали, але крадіжки не стихали. Тому поговорювали «а Грабів як грабили, так і грабують». За цією поговіркою ліс стали називати «Грабунок», а село - «Грабове».
Як змінювалась назва села протягом історії: «Въ … Грабово» (Село Пересопницького монастиря) 1545 р., Grabow 1603 p., Grabow 1772 p., Грабовъ (Грабово) 1882 р., с. Грабовъ при р. Устя 1890 р., Grabow 1927 р., Грабів (63, 45) при залізничній дорозі неподалік р. Усті 1946 р., с. Грабів Рівненського р-ну 1962 р.
Грабівський вал
Поселення існує найпізніше з часів Київської Русі. На північній околиці села (урочище Вал) є давньоруське городище ХІ – ХІІ ст. Воно займає окрему гору. Її висота від підошви досягає 18 м. Форма городища неправильно-округла, повторює конфігурацію гори. Східна частина гори, його древній дитинець, розміром 120 х 50 м. відокремлено від решти території (посаду) ровом, глибина якого досягає 20 м. По периметру городище обнесено сильно опливчастим валом висотою від 0,7 до 1,1 м. Окружність по верхньому гребеню дорівнює ~ 1,160 м., а древнього дитинця ~ 340 м. Площа ~ 2,983 га. На території посаду залягає шурф 2 х 2 м. На глибині 1,6 - 1,7 м. залягає культурний шар товщиною 0,2 - 1,5 м., в якому зустрічаються фрагменти кераміки ХІ - ХІІ ст. Грабівське городище було відкрите в кін. ХІХ ст. і описане в 1901 р. В. Б. Антоновичем. На схід від нього знаходиться курганний могильник із шести курганів. В 1898 р. його досліджував місцевий краєзнавець барон Ф. Штейнгель. У трьох курганах були відкриті поховання ХІІ ст. В наш час зберігся лише один курган, висота якого досягає 1,3 м., а діаметр - 11 м. В 1977 р. городище і могильник були досліджені археологічною експедицією Ровенського краєзнавчого музею під керівництвом Ю. М. Нікольченка, заступника директора. Матеріали, знайдені тут, знаходяться в фондах краєзнавчого музею.
Литовсько-польська доба
Перша письмова згадка про село – 1545 р. У акті опису Луцького замку сказано, що Пересопницькому Пречистенському монастирю, яким володіли князі Чарторийські, належить і «Грабово», в якому 100 чоловік і з них податок: колода меду і 100 кіп грошей (Памятники т. 4 від 2 ст. 188).
За актом 1577 р. с. Грабів при Білівському ключі, власність Януша Чарторийського, 18 димів (дворищ), до повинностей додаються податки на звірині та рибні лови.
У 1623 р. повітовий возний оформив скаргу на грабівців за самостійне «высекание» дороги через ліс Грабок.
Під час Визвольної війни 1648 - 57 рр. «грабовские крестьяне» допомагали повстанським загонам нападати на фільварки. Тоді ж у Грабові на річковій переправі затримали озброєного дозорця замку. Швидше за все, село було покаране, оскільки у 1648 р. власник Миколай Чарторийський платив за 84 дими, а у 1655 р. – лише за 11 димів. Тобто жителі або були знищені, або переселились.
У 1755 р. на кошти прихожан на Валу побудована церква в ім’я Великомученика Георгія Переможця.
За картою 1772 р. «Грабово» представлене як присілок с. Оржів.
«Довге» ХІХ ст.
Після польського повстання 1830 - 1831 рр. царський уряд конфісковував маєтки активних учасників, тож приєднав «имение Грабов» до казни. Жителі стали «державними селянами», перестали відбувати панщину.
У 1857 р. недалеко від села пройшло шосе Київ – Брест (теперішня траса Рівне - Луцьк). 1873 року прокладено залізницю Здолбунів – Ковель.
Згідно даних 1889 р. с. Грабів при р. Усті волості Клеванської нараховувало 60 дворів, 510 мешканців.
Значний вплив на село мала Столипінська реформа (1906 – 11 рр.). У ході реформи багато жителів розселились на хутори.
У 1907 р. у селі відкрито початкову школу із квартирою для вчителя.
За переписом 1911 р. Грабів мав 616 жителів, водяний млин, кредитне товариство, випозичальня сільськогосподарських машин.
Події ХХ ст.
Перша світова війна (1914 – 18 рр.) не могла не зачепити село. Особливо у період 1915 – 16 рр., коли фронт проходив у районі с. Деражне, а це означає, що Грабів був прифронтовим поселенням.
У добу Визвольних змагань (1917 – 21 рр.) після нетривалого існування Української держави в 1920 р. над краєм встановилась влада Польщі.
Польська влада не провела аграрної реформи, здійснювала політику асиміляції та колонізації «східних кресів». За розповідями старожилів (Хвищук Яків, Бобровник Анатолій) вчителя-українця, офіцера армії УНР Цехміструка Петра замінили на етнічного поляка.
Малоземелля, бідність, національні та релігійні утиски спричинили популярність антипольських настроїв: комуністичних та націоналістичних. У 1931 р. у селі організовують осередок Комуністичної партії Західної України, що маскувалась під назвою «Сельроб-Єдність». Очолював організацію житель села Бас Марко Прокопович. Активними членами організації були Кривчук Андрій Климович, іменем якого названа вулиця села та Кривчук Степан Якович, Г. Одерака. На місці теперішньої вул. Шкільної в 1930-х рр. у великій солом’яній скирді члени КПЗУ зробили чимале приміщення, де читали заборонену літературу. 1932 р. - в с. Грабів і Клевань польською поліцією арештовано 22 чоловіка за організацію демонстрації. 1 травня 1935 р. - на Пасху під час всенощної служби члени КПЗУ жителі с. Грабів вивісили червоні прапори на хресті дзвіниці та двох березах біля входу на церковне подвір’я. КПЗУ не підтримала ідеї колективізації, засудила репресії та Голодомор. Тому за наказом Сталіна у 1938 р. була розігнана, її лідери репресовані.
Націоналістичний рух «очолила» родина Робітницьких із хутора Адамкова. Володимир Робітницький був героєм національної боротьби, членом Української військової організації та одним із провідників Організації українських націоналістів організатором перших осередків ОУН на Рівненщині, окружним провідником ОУН. Він прожив лише 28 років. З розповідей рідних загинув у Львові від рук польської агентури. У Грабові Робітницькі заснували осередок «Пласту», також існував гурток польських «Гарцежів»
У роки Другої світової війни (1939 – 45 рр.) тільки до Червоної армії мобілізовано 187 грабівців. Багато жителів загинуло. На їх спомин встановлено два пам’ятники – у 1960-х рр. хрест на кладовищі та у 1972 р. типовий пам’ятник радянських часів. На початку війни у вересні 1939 р. біля Грабова на залізниці утворився затор із потягів, їх бомбили німецькі літаки, вибухала амуніція.
З приходом «других совітів» розгортається політика радянізації: репресії, депортації, колективізація. У 1951 р. в Грабові організовано колгосп ім. Сталіна. Тоді ж побудовано ферму. Головою колгоспу був Продайко (?), головою сільради – Бас М. П. Після початку десталінізації у 1954 р. колгосп перейменовано на ім. І. Я. Франка. У 1957 р. було розпущено машино-тракторну станцію. Хрущовська політика укрупнення мала наслідком приєднання колгоспу ім. Франка до колгоспу «Зоря комунізму» в 1958 р. Колгоспне керівництво на чолі з В. Плютинським практично примусово переселяло людей із хуторів до центральних садиб Грабова та Зорі. Зносились навколишні хутори Ваканці, Кобилище, Дубова Долина, Воля, Звіринець, Підлісом, Перекалля, Адамків. Багато сімей змушені були покидати свої домівки і землі та переїжджати. Але варто згадати, що колгосп «Зоря комунізму» надавав кожному, хто переселявся з хуторів, грошову допомогу а також допомогу будівельними матеріалами. За рахунок колгоспу були побудовані асфальтовані дороги, водопровід, з 1961 р. село під’єднано до електромережі, з 1978 р. проведений природний газ.
У 1965 р. збудовано сільський клуб із бібліотекою.
У 1974 р. почала роботу електропідстанція «Грабів».
У 1998 р. побудовано церкву Почаївської ікони Богоматері.
У 1999 р. відкрито залізничну зупинку «Грабів».
11 липня 2010 р. оздоблено і освячено джерело біля ставка.
Церква св. Георгія Переможця
Церква в ім’я Великомученика Георгія Переможця побудована у 1755 р. на кошти прихожан, скоріше за все недалеко від попереднього храму. Дерев’яна, на кам’яному фундаменті, міцна. В 1869 і 1870 рр. капітально відремонтована, покрита бляхою і пофарбована зовні, а у 1874 р. пофарбована всередині. При ній дерев’яна, крита бляхою дзвіниця, відремонтована у 1876 р. Копії метричних книг і сповідників зберігаються з 1820 р. (на теперішній час втрачені).
На 1889 р. землі: садиба з городом 2 десятини 2, 302 сажні, орної 28 десятин 1,792 сажні, сінокосу 4 десятини 1,862 сажні. Під церковним погостом 750 сажнів, неугідь 1 десятина 282 сажні. Разом 37 десятин 2,178 сажні. Із цієї кількості землі 12 десятин 1,457 сажні в користуванні псаломщика, а решта у священника. На цю землю був план, а також проект від 25 травня 1845 р.
На 1889 р. причет 1 священник 300 крб. і псаломщик 50 крб. Для священника будинок і господарські приміщення придбані прихожанами купівлею від бувшого протоієрея Стахія Княжинського; господарські споруди, крім нової клуні, вже зовсім старі і є загроза руйнації; для псаломщика хата і інші будівлі дуже старі. Дворів 60 прихожан 510 (1889 р.) (З них 20 римокатоликів. Священник Василь Васильович Савицький на службі з 1876 р. а псаломщик Філіп Федорович Волошкевич з 1845 р. - в оригіналі закреслено)
1933 р. - було освячене нове громадське кладовище, відгороджене від старого земляним насипом.
21 грудня 1993 р. із Свято-Георгіївської церкви викрадено ікону Казанської Божої матері та інше майно.
12 березня 1994 р. більшістю голосів церковної громади було проголосовано про перехід до УПЦ КП
В 1999 р. було розпочато будівництво будинку для священника на території церковного валу. При вийманні ґрунту під підвал на глибині 0,7 - 1,1 м було виявлено людські скелети. Як вияснилось, це поховання близько 150-річної давності (імовірно 1852 р., коли на території Польщі була епідемія холери). В могилах не виявлено скла, кераміки - нічого крім трухлого дерева, яке було домовиною. Деякі могили мали лише дерев’яну кришку, що було видно в розрізі ґрунту. В інших знайдено деревне вугілля, яке свідчить, що тіла кидали у багаття, розпалене в могилі.
Методом біолокації було проведено дослідження ділянки, виділеної під будівництво, і виявлено, що це кладовище, про яке сьогодні ніхто не знає. Розміри кладовища ~ 0,07 га. При дослідженні інших вільних ділянок, які знаходяться під городами і сінокосами, поховань не виявлено.
Також дослідження показали фундаменти якихось будівель біля водопровідної колонки та з правої сторони церкви за парканом. Вірогідно, що поруч храму була інша давня церква.
5 січня 2005 року встановлено дзвони: 101 кг, 65 кг, 28 кг, 11 кг, 10 кг.
Пам’ятники с. Грабів
Пам’ятник воїнам-односельцям, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Знаходиться на вул. Чорновола. Автори пам’ятника - скульптори Козлішин М. П. та Пилипчук В. Ф. Споруджено у 1970 р. відкрито 9 травня на честь 25-річчя Перемоги над Німеччиною. На фронті загинув 161 житель села.