«The Police» — англійський рок-гурт, сформований у Лондоні 1977 року. До його основного складу входили Стінг (основний вокал, бас-гітара, головний автор пісень), Енді Саммерс (гітара) та Стюарт Коупленд (ударні, перкусія). Гурт здобув світову популярність наприкінці 1970-х та в першій половині 1980-х років. З'явившись на британській сцені нової хвилі, вони грали рок у стилі, що поєднував впливи панку, регі та джазу.
Їхній дебютний альбом 1978 року «Outlandos d'Amour» посів 6-те місце в UK Albums Chart і містить сингли «Roxanne» та «Can't Stand Losing You». Другий альбом, «Reggatta de Blanc» (1979), став першим із чотирьох студійних альбомів гурту поспіль, що очолювали чарти Великої Британії та Австралії; його перші два сингли, «Message in a Bottle» та «Walking on the Moon», стали їхніми першими британськими хітами номер один. Наступні два альбоми, «Zenyatta Mondatta» (1980) та «Ghost in the Machine» (1981), принесли ще більший комерційний успіх: дві пісні, «Don't Stand So Close to Me» та «Every Little Thing She Does Is Magic», очолили чарти Великої Британії та увійшли до першої п'ятірки в інших країнах. Перший із цих двох альбомів став проривним для гурту у США, піднявшись на п'яту сходинку чарту «Billboard» 200.
Останній студійний альбом гурту, «Synchronicity» (1983), посів перше місце у Великій Британії, Канаді, Австралії, Італії та США, де було продано понад 8 мільйонів копій. Провідний сингл альбому, «Every Breath You Take», став їхнім п'ятим британським хітом номер один і єдиним синглом, що очолив чарт США. У той період гурт вважали одним із лідерів Другого британського вторгнення до США: у 1983 році журнал «Rolling Stone» назвав їх «першим британським гуртом нової хвилі, що прорвався в Америці в таких масштабах, і, можливо, найбільшим гуртом у світі»«When Video Killed Radio Stars» . New York Times. Retrieved 30 March 2013. Однак на піку слави The Police розпалися у 1984 році, періодично об'єднуючись для окремих виступів, поки на початку 2007 року не оголосили про повноцінний світовий тур, що тривав до серпня 2008 року. Завдяки цьому возз'єднанню вони стали найбільш високооплачуваними музикантами світу у 2008 році, а сам тур став найкасовішим туром 2007 року"The Police Score Top-Grossing Tour of '07' ". Billboard. Retrieved 10 October 2022.
Наклад проданих записів The Police перевищує 75 мільйонів копій, що робить їх одним із найпродаваніших гуртів усіх часів. Гурт здобув низку музичних нагород, серед яких шість премій «Греммі», дві Brit Awards (одного разу у категорії «Найкращий британський гурт») та одну нагороду MTV Video Music Award. У 2003 році колектив було введено до Зали слави рок-н-ролу. Чотири з п'яти їхніх студійних альбомів увійшли до списку «500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone». Гурт був включений до списків «100 найкращих виконавців усіх часів» за версіями як «Rolling Stone», так і VH1«The Greatest Artists of All Time» . VH1/Stereogum. Retrieved 11 January 2015.Flowers, Brandon. «The Police: 100 Greatest Artists of All Time» . Rolling Stone. Retrieved 11 January 2015.
Історія
1977: заснування 25 вересня 1976 року, під час гастролей із британським прогресив-рок-гуртом «Curved Air» у Ньюкасл-апон-Тайні, американський барабанщик колективу Стюарт Коупленд за посередництва музичного журналіста Філа Саткліффа познайомився зі співаком і басистом Гордоном Самнером, відомим як Стінг. На той час Стінг виступав у джаз-рок-ф'южн гурті під назвою «Last Exit». Пізніше Коупленд отримав номер телефону Стінга від партнерки Саткліффа. 14 грудня 1976 року Стінг переїхав до Лондона і в день приїзду розшукав Коупленда для проведення джем-сейшену.
«Curved Air» нещодавно розпалися і Коупленд, натхненний тогочасним панк-рок-рухом, прагнув створити новий гурт, щоб приєднатися до лондонської панк-сцени, що стрімко розвивалася. Стінг був налаштований менш завзято, проте визнавав комерційні можливості, тож вони заснували «The Police» як тріо, залучивши корсиканського гітариста Анрі Падовані як третього учасника«The Police: Biography» . Allmusic. Retrieved 8 April 2013. Після дебютного концерту 1 березня 1977 року в клубі «Alexandria» у Ньюпорті (Уельс), який тривав лише десять хвилин, група виступала в лондонських пабах і панк-клубах як акомпануючий та розігріваючий склад для Черрі Ванілли та «Wayne County & the Electric Chairs»Copeland 1995.Sting 2003.. 1 травня 1977 року «The Police» випустили свій дебютний сингл «Fall Out» на лейблі «Illegal Records». Пісню записали на «Pathway Studios» в Іслінгтоні (Північний Лондон) 12 лютого 1977 року (за кілька тижнів до першого живого виступу) з бюджетом у 150 фунтів стерлінгівSutcliffe, Phil & Fielder, Hugh (1981). L'Historia Bandido. London and New York: Proteus Books. ISBN 0-906071-66-6. Page 41.. Це єдиний запис «The Police» за участю Падовані. Рецензію на сингл у журналі «Sounds» написав Мік Джаггер.
У травні 1977 року колишній музикант гурту «Gong» Майк Гаулетт запросив Стінга приєднатися до свого проєкту «Strontium 90». Барабанщик, якого Гаулетт мав на прикметі, — Кріс Катлер — був зайнятий, тому Стінг привів Коупленда. Четвертим учасником став гітарист Енді Саммерс. Саммерс був на десять років старшим за Стінга та Коупленда і вже вважався ветераном індустрії, встигнувши пограти з «Eric Burdon and the Animals» та Кевіном Еєрсом. «Strontium 90» виступили на концерті-возз'єднанні «Gong» у Парижі 28 травня 1977 року, а в липні відіграли в лондонському клубі (під назвою «The Elevators»). Гурт також записав кілька демотреків, які були випущені (разом із концертними записами та ранньою версією «Every Little Thing She Does Is Magic») через 20 років в архівному альбомі «Strontium 90: Police Academy».
Саммерс вразив Стінга, який на той час був розчарований обмеженими навичками Падовані та рамками, які це накладало на розвиток гурту. Невдовзі після виступу «Strontium 90» Стінг запропонував Саммерсу приєднатися до «The Police». Той погодився за умови, що гурт залишиться тріо, і він замінить Падовані. Стримувані почуттям лояльності, Коупленд і Стінг спочатку опиралися цій ідеї, і деякий час «The Police» виступали як квартет. Вони двічі зіграли в такому складі: 25 липня 1977 року в клубі «Music Machine» у Лондоні та 5 серпня на панк-фестивалі в Мон-де-Марсан. Невдовзі після цих виступів (і невдалої сесії запису 10 серпня під керівництвом продюсера Джона Кейла) Саммерс висунув ультиматум і Падовані був звільнений. Коупленд згадував: «Один за одним почали з'являтися пісні Стінга, і коли прийшов Енді, це відкрило можливість виконувати нові номери, тож матеріал став набагато цікавішим, а Стінг почав проявляти до гурту значно більше інтересу».
Класичний склад павер-тріо — Коупленд, Стінг і Саммерс — вперше виступив 18 серпня 1977 року в клубі «Rebecca's» у БірмінгеміChristopher Sandford (2007). «Sting: Back on the Beat». p. 53. Da Capo Press, Incorporated,. Цей склад залишався незмінним протягом усієї подальшої історії гурту. Мало які панк-гурти були тріо, тоді як тогочасні колективи, що грали прогресивний рок, симфонічний рок чи інші складні жанри, зазвичай розширювали склади сесійними музикантами. Музичне минуле всіх трьох учасників робило їх підозрілими для панк-пуристів. Музичний критик Крістофер Гейбл зазначав:
Гурт також черпав натхнення з багатьох жанрів: від реггі до джазу, прогресиву та паб-року. Працюючи в основному гурті, учасники «The Police» продовжували підробляти в середовищі арт-року. Наприкінці 1977-го та на початку 1978 року Стінг і Саммерс записувалися та виступали у складі ансамблю під керівництвом німецького композитора-експериментатора Ебергарда Шенера; згодом до них приєднався і Коупленд. Результатом стали три альбоми, що поєднували рок, електроніку та джаз. Появи в проєкті Шенера на німецькому телебаченні зробили німецьку публіку обізнаною з незвичним високим голосом Стінга, що допомогло підготувати ґрунт для майбутньої популярності гурту.
Вибілене світле волосся, що стало візитною карткою гурту, з'явилося випадково. У лютому 1978 року гурту, який відчайдушно потребував грошей, запропонували знятися в рекламі жувальної гумки «Wrigley's Spearmint» (режисер Тоні Скотт) за умови, що вони пофарбуються в блондинів, аби зіграти панк-гурт (світле волосся тоді асоціювалося з панком). Рекламу зняли — Саммерс згадував: «Є кадр, де ми несемо через кімнату пачку Wrigley's завдовжки 6 футів», — проте вона так і не вийшла в ефір.
1977—1978: контракт і «Outlandos d'Amour» Старший брат Стюарта Майлз Коупленд III спочатку скептично ставився до приєднання Саммерса до гурту, побоюючись, що це зашкодить їхній «панк-репутації», і неохоче погодився виділити 1500 фунтів стерлінгів на фінансування першого альбому «The Police». Альбом «Outlandos d'Amour» створювався без менеджера та контракту з лейблом. Запис проходив у непікові години в «Surrey Sound Studios» у Лезергеді (графство Суррей) — переобладнаній студії над молочарнею, якою керували брати Кріс і Найджел ГрейChris Campion (2010). «Walking on the Moon: The Untold Story of The Police and the Rise of New Wave Rock». p. 229. John Wiley and Sons.
Під час одного з візитів до студії наприкінці сесії Майлз вперше почув «Roxanne». До інших пісень він ставився без особливого захоплення, але цей трек вразив Коупленда-старшого, і завдяки йому він вибив для гурту контракт із A&M Records. На початку 1978 року «Roxanne» випустили як сингл, поки тривав запис решти альбому, проте пісня не потрапила до чартів. Вона також не пройшла в плейліст BBC, що музиканти пов'язували з темою проституції. У відповідь A&M почали просувати сингл плакатами з написом «Заборонено на BBC», хоча насправді пісню не забороняли, а просто не включили до ефірної сітки. Пізніше Коупленд казав: «Ми отримали чималий зиск від того, що пісню нібито заборонили на BBC»Campion, Chris (2010). Walking on the Moon: The Untold Story of The Police and the Rise, page 65..
Перша поява гурту на телебаченні відбулася в жовтні 1978 року в програмі «The Old Grey Whistle Test» на каналі BBC2 для просування виходу альбому «Outlandos d'Amour»Wensley Clarkson (1996). «Sting: the secret life of Gordon Sumner». p. 85. John Blake Publishing, Limited,. BBC заборонила другий сингл «Can't Stand Losing You» через обкладинку, на якій Коупленд був зображений під час «самогубства» — він стояв у зашморгу на крижаній брилі, яку розтоплював обігрівач. Проте цей сингл став першим хітом гурту в чартах, досягнувши 42-го місця у Великій Британії. Наступний сингл «So Lonely» виданий у листопаді 1978-го, до чартів не потрапив. У лютому 1979 року «Roxanne» випустили в Північній Америці, де вона потрапила в ротацію попри свою тематику. Пісня посіла 31-ше місце в Канаді та 32-ге у США, що спонукало до перевидання у Великій Британії у квітні. Гурт виконав «Roxanne» на «Top of the Pops» (канал BBC1) і перевидання пісні піднялося до 12-го місця в UK Singles Chart«1979 Top 40 Official Singles Chart UK Archive 19th May 1979» . Official Charts. Retrieved 21 August 2014.
Успіх у Британії відкрив двері до виступів у США: у відомому нью-йоркському клубі CBGB, «The Rathskeller» у Бостоні та «The Chance» у Покіпзі (штат Нью-Йорк). Саме з останнього виступу «Roxanne» дебютувала на американському радіо на станції WPDH. Це поклало початок виснажливому північноамериканському турне 1979 року, під час якого учасники гурту самі перевозили себе та обладнання по країні у фургоні Ford Econoline. Того ж року «Can't Stand Losing You» була перевидана у Британії, де досягла 2-го місця. Найперший сингл гурту, «Fall Out», також перевидали наприкінці 1979 року, він посів 47-ме місце в Британії.
1979: Reggatta de Blanc