Осі́вці — село в Україні, у Камінь-Каширській громаді Камінь-Каширського району Волинської області.
Нараховується близько 440 будинків
Населення становить 1196 осіб.
Історія походження Село Осівці розташоване у Волинській області Камінь-Каширському районі за 4 км на північ від районного центру м. Камень-Каширський.
Перша писемна згадка датується 1523 р. Як Ільблє, а згодом і Ольблє. Належало село Ковельському повітові 55 км. Від міста Ковля, у місцевості типово поліській. Наприкінці XIX століття в селі Ольблє-Лядське було 84 будинки і 701 жителів, дерев'на церква з XVII століття, у якій переховувалося рукописна Євангелія з початку XVIII століття, у кінці якої переписчиком додано такий же рукописний словник, який спеціально доданий для пояснення людям незрозумілих Євангельських слів (подане окреме гасло зі словника і його пояснення: « кустодія, сіріч сторожа або варта»).
Населення Ольбля-Лядського — міщани і купці містечка Каменя-Каширського у далеку давнину називали «лебедями», а сьогодні називають «Лебці». Ще по розповідях жителів були односельчани які несли службу при замку князів Каширських і Сангушків ходили з ними у далекі походи. І у деяких ще в XIX ст. Переховувалися пергаментні документи із зображенням птиці подібної чи то до лелеки, чи то до лебедя, точно невідомо. Відзначались вони відвагою так, що часом траплялися не тільки злодійства, але і грабіжі купецьких крамниць і яток.
У 1583 році село належало до Камінь-Каширського князя Григорія Коширського, який платив від О. За 12 дим. І 5 город. Урочища в селі: Тихор, Загребля, Замосточчя, Ясень, Переділ, Сталина, Лисуха, Занивище. За переписом 1911 року до великої земельної власності Качковських належало Озеро яке мало аналогічну назву із селом — Ольблє.
Належало село, князю Андрію Сангушку. Згодом у XVIII ст. Село Ольблє до своєї назви було додано означення «Лядське», на відміну від сусіднього населеного пункту яке звалось Ольблє-Руське. Також Ольблє-Лядське у побуті ще називали Ольблє- Ляцьке і Ляхське. Лядське — перша частина цієї назви походила від назви озера, а друга відображала той факт, що село належало польським поміщикам. У 1946 році його перейменували можливо за назвою найближчого урочища. [1, c.58]
Існують і досить цікаві історії які бродять поколіннями. Назва населеного пункту походить від того що в ньому дуже багато ос, а люди з навколишніх сіл між собою почали називати жителів села людьми з Осовця.
А інша легенда говорить про те, що дуже давно чи то в селі Ольблє-Лядське чи то в сусідньому Ольблє-Руське (Грудки) стояв великий замок. Жили в ньому дуже багаті люди. У них довго не було дітей, але Бог змилувався і подарував їм доньку яку вони назвали Оль. Батьки її дуже любили, оскільки у них не було більше дітей, то всю любов вони віддавали їй. Коли Оль стала доросла, у неї закохався простий сільський хлопець Блє. Довго він добивався руки і серця дівчини, але вона була дуже горда. Одного разу Оль пішла купатись в озеро і пропала. Довго Блє ходив берегом, гукав, плакав, і не дочекавшись, сам пішов у водне царство. З того часу озеро почали називали Ольблє, а згодом і село.
Раніше озеро Ольблє славилося своєю рибою — селяни її продавали. Нині воно називається Лука. На його берегах розміщені села Грудки та Осівці, а трохи далі — село Ольшани, яке нині належить до Осівцівської сільської ради. Невелике село Ольшани в основі назви моє слово «ольха», тобто вільха. Це дерево яке росте переважно в заболочених низинах, [5,c. 87]
Житель одного із сусідніх сіл приїхав відпочити до озера яке теж так і називалось Ольблє. До речі про назву озера існую теж своя легенда. І от цей житель який приїхав на відпочинок до озера, зустрівся великою кількістю ос, був дуже сильно ними поранений. А коли приїхавши до свого дому на питання: «Де ж ти був?» нічого не міг вимовити окрім: « Оси сі, оси ці». Отже село називалось Осовці.
Існує також досить цікавий чи то факт, чи то легенда. За словами жителя села Осівці Хомича Федора Володимировича про те, що ще він почув від його діда наступне: «Колись давно наше озеро не було таким великим і глибоким, а до середини можна було легко дійти пішки по стежині, там стояла стара-стара церква і скільки їй років, чи коли побудована ніхто не пам'ятає чи то не знає. А потім, з часом у зв'язку із збільшенням води у озері церква залишилась на його дні. Але пам'ятаю я те, що говорило і не тільки наше село а й сусідні. Що з озера сплили на поверхню води, царські врата (вхідні двері до вівтаря) цілі і непошкоджені».
Чудове озеро, багаті ліси, чисте повітря — основне багатство поліського краю того часу. І не даремно облюбували Осовець поляки! Спочатку воно йменувалось Ільблє, а згодом його перейменували на Ольблє Лядське (Ляхське, Ляцьке), що в перекладі означає облюбоване ляхами. Село розташоване на західному березі озера і тягнеться по лівому і правому боці дороги, що йде з міста Камінь-Каширськ в село Черче і Бузаки. А ще одна легенда розповідає про олюбовані (найкращі) місця мисливства, збиральництва, рибальства. Отже Ольблє — знову ж таки облюбоване місце. Ця назва трималась аж до 1939 року, [5,c. 196]
З 1939 року законною була назва Осовсі, і лише 1992 році сучасна назва Осівці.
Селом володів домініканський костел Каменя-Каширського на священників якого мешканці відробляли панщину. Інформація про відміну кріпацтва дійшла до тодішнього Ольблє-Лядського приблизно 1869—1870 рр. Кріпаки ж відмовилися від роботи на панщині. Було створено спеціальну комісію на поділ панської землі. Поділена вона була на панську, державну, і церковну. Частина лісів і панських земель відійшли до власності селян, за що ті сплачували податок державі, [8,c. 301] У 1903 році, даними огляду Волинської губернії, тут налічувалося 115 дворів у яких мешкало 602 особи, [4,c .99]
Землі навколо села до 1939 року було поділено між двома поміщиками Качковським і Мільвіцом Єдвіном (Бобриком), відомими своєю жорстокістю і звичкою гарно «почастувати» нагайкою непокірних за най меншу провину, [7,c. 95]
Із слів жителя тодішнього Ольбле-Лядського Цапа Івана Васильовича нині покійного: « Бобрик, родом із Білорусії, працював раніше волосним писарем, потім купив маєток у нашому селі. (На місці сучасного пляжу, або неподалік від нього) Йому належали землі на південно-східній частині населеного пункту. Качковський походив із Володимира — Волинського. Йому належали землі на південному заході села».
Постаті
Дем'яник Петро Андрійович (1977–2022) – сержант 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Загинув у місті Соледар на Донеччині. Чоп Михайло Федорович (1986-2023) – солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Загинув наприкінці січня 2023 року у місті Соледар в Донецькій області. Похований 19 березня 2023 року на місцевому кладовищі села Осівці. Іщик Тарас Миколайович (2002-2023) – солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Загинув 11 грудня 2023 року в Донецькій області. Похований 16 грудня 2023 року на місцевому кладовищі села Осівці. Цап Василь Сергійович (1998-2023) – солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Загинув 7 вересня 2023 р. в Донецькій області під час виконання бойового завдання. Похований 20 квітня 2024 р. на місцевому кладовищі села Осівці. Никитюк Микола Леонідович (1991-2025) – солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Похований 13 травня 2025 року на місцевому кладовищі села Осівці. Пахачук Микола Іванович (1974-2025) – солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Життя обірвалося трагічно 15 вересня 2025 року у Донецькій області. Похований 18 вересня 2025 року на місцевому кладовищі села Осівці.
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1136 осіб, з яких 590 чоловіків та 546 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1187 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,50 % російська 0,42 % білоруська 0,08 %
Культурно освітній розвиток села Осівці
У далекі історичні часи жителям села Осівці, як загалом і всіх сіл Волинського Полісся, годі було й думати про освіту. Проте, хоча вони й належали до холопів, але у багатьох горів потяг до знань, [6,c. 65]
Шкіл на Камінь-Каширщині було дуже мало. Більшість з них при церквах. Така церковно — приходська школа у середині XIX століття функціонувала у сусідньому селі Грудки (тоді село Ольблє-Руське). Її відвідували окремі діти с. Осівці (тоді село Ольблє-Лядське). Пізніше у Грудках почала діяти світська школа, яку масово відвідували осівчани (леби — так їх тоді називали), [1,c. 258]
У 1933 році польський воєвода на клопотання солтиса Михайла Яковича Лесика дав дозвіл на відкриття школи 1 ступеня у с. Ольблє-Лядське, оскільки тут налічувалося понад 60 дітей шкільного віку. Більше того, влада дозволила здійснювати навчання не лише польською, а й українською мовами.
Спеціального приміщення не було тому орендували будинки у селян. Спочатку діти навчались у хаті Івана Петровича Митчика. У класній кімнаті не було підлоги, учні сиділи за столами на лавках, писали олівцями на газетах. Батьки купляли підручники. Бідних дітей харчували безкоштовно, давали їм одяг. Першим вчителем і завідувачем школи був поляк Марек Козловський. Педагогом була його дружина. Ці люди отримували газети, читали книжки, грали на скрипці і дуже гарно співали. Української мови навчала вчителька Табарниківна, яка працювала недовго, оскільки була звільнена за політичну неблагонадійність. Хоча і був дозвіл на викладання українською мовою, проте вона зазнавала утисків. Учителі-поляки наполягали на використання у повсякденному житті польської. За не послух чіпляли на грудях табличку з написом : «Мувіць тілько по-польськему !»,[2,c. 156]
У 1939 році з приходом радянської влади, школа продовжувала діяти і викладання велось лише українською. Статистика того часу свідчить, що більше половини дітей були поза школою і більше 60 % — неписьменними — це наслідок того, що від польської школи можна було уникнути. Якщо батьки хотіли щоб їхня дитина не навчалась, то офіційно платили владі і до них ніхто не мав претензій. Тому з перших днів Радянської влади продовжували працювати ті школи, наповнюваність яких становила теж 60 %. А для дорослих застосовувались школи лікнепу. Першими радянськими вчителями були Марія Володимирівна Войтусік (загинула під час бомбардування німцями міста Каменя-Каширського) і Юхимія Антонівна Каламарчук (нині Генсецька) із села Черче, [7,c. 310]
У перші дні війни навчання вимушено перервалося. У 1942 році школа відновила свою діяльність. У тім у хаті Митчика І. П. Було замало місця, тому 3-ті і 4-ті класи розмістили у маєтку Мільвіца Єдвіна (Бобрика), який ще у 1939 році втік.
У 1944 році учнів побільшало, тому знову виникла потреба орендувати більше приміщень. Тепер діти навчалися в хатах Гната Семенюка(Шершня), Михайла Івановича Митчика (Маджулика). За оренду платили 30-40 карбованців, та ще брали хазяїв на роботу техпрацівниками, яким платили 110 карбованців. У цьому році прибули вчителі із східних областей України Надія Іванівна Вільха, Галина Фомівна Карабівна, Марія Павлівна Гель. Остання була призначена вчителем і завідувачем школи.
У 1945 році навчання продовжувалось. У відомості про збитки, нанесені фашистами школам Каміни-Каширщини, під номером 21 значиться початкова школа Ольбля- Лядського, розрахована на 280 учнів і зруйнована на 100 %,[4,c. 97]
У 1946 році школу було перейменовано з Ольблє-Лядської на Осовецьку. Педагогічний колектив поповнився новими вчителями. На роботу прийняли Марію Гнатівну Попович та Марію Степанівну Сліпченко. До школи вступило 35 учнів 1938—1940 р.н., а в 1947 — 6 учнів 1937—1940 р.н.