Сла́нці, лупаки́ — гірські породи з паралельним (пошаровим) розташуванням мінералів, що входять до їхнього складу. Характеризуються сланцюватістю — здатністю легко розщеплюватися на окремі шари.

Загальний опис За характером початкових порід розрізнюють орто- і парасланці. Перші виникли при метаморфізмі магматичних, другі — осадових гірських порід. За ступенем метаморфізму розрізнюють слабометаморфізовані глинисті сланці, кременисті, глибокометаморфізовані кристалічні. Проміжне положення займають філіти, хлоритові і серицитові сланці, зелені сланці і інш. (див. метаморфічні сланці).

Сланці складаються переважно з кварцу чи польових шпатів і темнозабарвлених мінералів. Вони зазвичай містять або кварц і слюду (біотит, мусковіт), або піроксени, амфіболи і плагіоклаз чи скаполіт, або тільки темнокольорові мінерали (напр., рогову обманку). Залежно від складу, розділяють сланці слюдяні, хлоритові, талькові, амфіболові тощо. До складу кристалічних сланців входять також специфічні мінерали метаморфічних порід — ґранат (альмандин), кордієрит, андалузит, кіаніт, силіманіт, ставроліт, скаполіт, іноді карбонати і інш. Глинисті сланці, збагачені органічними речовинами, використовуються як горючі сланці. Сланці, збагачені графітом, слугують сировиною для його вилучення. Кременисті сланці застосовуються у виробництві щебеню і силікатної цегли (динасу), кристалічні сланці — як вогнетривка сировина, для отримання силуміну.

В Україні сланці є в Криму, на Донбасі, на Криворіжжі та в інших районах.

Використовують їх як будівельний матеріал, у хімічній промисловості.

Див. також Глинистий сланець Горючі сланці Гранатовмісні сланці Зелений сланець Кременистий сланець Вуглистий сланець Менілітові сланці Сланцюватість Слюдяний сланець Кристалічні сланці Сланці блакитні Метаморфічні сланці Нафтоносні піски і сланці Сланцева текстура Хлоритовий сланець

Примітки

Джерела

Саранчук В. І., Ільяшов М. О., Ошовський В. В., Білецький В. С. Основи хімії і фізики горючих копалин. (Підручник з грифом Мінвузу). — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 640 с.

Посилання