Велика дивергенція або європейське диво — це соціоекономічний зсув, в результаті якого західний світ (тобто Західна Європа та частини Нового Світу, де місцеві нації зайняли домінантне місце) подолав домодерні обмеження зростання і у XIX столітті постав як наймогутніша і найбагатша світова цивілізація, затьмаривши Імперію Великих Моголів, Китай династії Цін, Ісламський світ, Корею Чосонів та Японію часів Токуґави.

Науковці пропонували широкий спектр теорій, які могли б пояснити, чому сталась Велика дивергенція, включаючи географію, культуру, інституції, колоніалізм, ресурси та просто вдачу. Існує суперечність з приводу номенклатури «великої» дивергенції, оскільки чіткою точкою початку дивергенції традиційно вважається XVI чи навіть XV століття, після комерційної революції та витоків меркантилізму і капіталізму впродовж епохи Відродження та Доби великих географічних відкриттів, зародження європейських колоніальних імперій, протоглобалізації, наукової революції чи епохи Просвітництва. Однак найбільший стрибок дивергенції стався в XIX столітті разом з Промисловою революцією та Технологічною революцією. З цієї причини «Каліфорнійська школа» вважає лише ці точки у часі великою дивергенцією.

Технологічний прогрес у таких галузях, як залізничні дороги, пароплавство, гірництво та сільське господарство, був сприйнятий на Заході значно серйозніше, ніж на Сході під час Великої дивергенції. Технологія вела до посилення індустріалізації та економічної складності в галузях сільського господарства, торгівлі, палива та ресурсів, все більше розділяючи Схід і Захід. Використання Західною Європою вугілля в ролі енергозамінника деревини в середині XIX століття дало їй потужний поштовх до сучасного виробництва енергії. У XX столітті Велика дивергенція досягла свого апогею перед Першою світовою війною і тривала до початку 1970-х; згодом, після двох десятиліть невизначених коливань, наприкінці 1980-х її змінила Велика конвергенція, в момент коли більшість країн третього світу досягли значно вищих темпів економічного зростання, ніж у більшості країн першого світу.

Термінологія та визначення Термін «Велика дивергенція» був введений Семюелем П. Хантінгтоном у 1996 році і використаний Кеннетом Померанцом у своїй книзі «Велика дивергенція: Китай, Європа та створення сучасної світової економіки» (2000). Це ж явище обговорював Ерік Джонс, чия книга 1981 року "Європейське диво: довкілля, економіка та геополітика в історії Європи та Азії " популяризувала альтернативний термін «європейське диво». Загалом обидва терміни означають соціоекономічний зсув, в якому європейські країни випереджали інші в сучасному періоді.

Часовий проміжок Великої дивергенції є об'єктом диспутів серед істориків. Традиційне датування відносить її до XVI століття (або аж XV)Grinin L., Korotayev A., Goldstone J. Great Divergence and Great Convergence. A Global Perspective . Heidelberg – New York – Dordrecht – London: Springer, 2015., у той час як науковці стверджують, що Європа перебувала на траєкторії підвищеного зростання саме з цієї дати. Померанц та інші представники Каліфорнійської школи стверджують, що період найбурхливішої дивергенції відбувався впродовж XIX століття. Посилаючись на дані про харчування та хронічний європейський торговий дефіцит як докази, ці вчені стверджують, що до цієї дати Азія була значно багатшою та розвиненішою, особливо Китай у дельті Янцзі , Індія Robert C. Allen, Tommy Bengtsson, Martin Dribe (2005), Living Standards in the Past: New Perspectives on Well-Being in Asia and Europe, page 173 , Oxford University PressChris Jochnick, Fraser A. Preston (2006), Sovereign Debt at the Crossroads: Challenges and Proposals for Resolving the Third World Debt Crisis, pages 86–87 , Oxford University Press, а також Єгипет. Інші, приймаючи паритет доходів між найбільш процвітаючими частинами Китаю, Індії, Єгипту та Європи наприкінці XVIII століття відстежують перші значні зміни в європейській економіці аж до XVII століття. Інші стверджують, що культурні чинники, які стоять за дивергенцією, можна простежити до більш ранніх періодів та інституцій, таких як Відродження та Китайська імперська система екзаменуванняJustin Yifu Lin, "Demystifying the Chinese Economy", 2011, Cambridge University Press, Preface xiv, http://assets.cambridge.org/97805211/91807/frontmatter/9780521191807_frontmatter.pdf .

Передумови Великої дивергенції На відміну від сучасних промислових економік, досучасні економіки були обмежені умовами, які значно обмежували економічне зростання. Хоча основні регіони Євразії досягли порівняно високого рівня життя до XVIII століття, дефіцит земель, деградація ґрунтів, вирубка лісів, відсутність надійних джерел енергії та інші екологічні обмеження нівелювали зростання доходів на душу населення. Швидкі темпи знецінення капіталу означали, що значна частина заощаджень у досучасній економіці була витрачена на заміну виснаженого капіталу, перешкоджаючи накопиченню капіталу. Масивне споживання палива, землі, продовольства та інших ресурсів були необхідні для подальшого зростання та накопичення капіталу, що в результаті призвело до колоніалізму. Промислова революція подолала ці обмеження, що дозволило вперше в людській історії швидке та стійке зростання доходів на душу населення.

Західна Європа Після експансій вікінгів, мусульман і мадярів у X столітті Європа увійшла у період процвітання, зростання населення та територіальної експансії, відомий як Високе середньовіччя. Торгівля та комерція відродились із посиленням спеціалізації між регіонами та між сільським господарством і ремісниками у містах. До XIII століття найкраща земля була зайнята, а доходи від сільського господарства почали падати, хоча торгівля та комерція продовжували розширюватися, особливо у Венеції та інших містах північної Італії. XIV століття принесло низку лих: голод, війни, Чорну смерть та інші епідемії. Внаслідок цього зменшення чисельності населення призвело до падіння орендної плати та підвищення заробітної платні, що підірвало феодальні та маноріальні відносини, які характеризували середньовічну Європу.

Згідно з дослідженням 2014 року, «в Європі спостерігалася невелика дивергенція між 1300 та 1800 роками: реальна заробітна плата в районі Північного моря відносно стабілізувалася на рівні, досягнутому після Чорної смерті, і залишалася відносно високою (вище прожиткового мінімуму) упродовж раннього сучасного періоду (і в XIX ст.), тоді як реальна заробітна плата на „периферії“ (у Німеччині, Італії та Іспанії) почала знижуватися після XV століття і повернулася до певного прожиткового мінімуму упродовж періоду 1500—1800 років. Ця „невелика дивергенція“ у реальній заробітній платі відображає аналогічну дивергенцію у ВВП на душу населення: на „периферії“ Європи майже не спостерігалося зростання на душу населення (або навіть зниження) між 1500 та 1800 роками, тоді як в Голландії та Англії реальний дохід продовжував зростати і відносно вдвічі збільшився в цей період».

В Добу великих географічних відкриттів європейські мореплавці відкрили нові шляхи до Америки та Азії. Торгівля розширювалась разом із нововведеннями, такими як акціонерні товариства та різні фінансові установи. Нові військові технології надавали перевагу більшим підрозділам, що призводило до концентрації влади в державах, фінанси яких покладалися на торгівлю. Франція та Іспанія розвинули абсолютні монархії, що базувались на високих податках та державних монополіях, що вело до економічного занепаду. Голландська республіка контролювалась торговцями, у той час як Парламент отримав контроль над Англією після тривалої боротьби, кульмінацією якої стала Славна революція. Ці події виявились більш сприятливими для економічного розвитку. Наприкінці XVI століття Лондон та Антверпен почали відходити від інших європейських міст, як це показано на наступному графіку реальної заробітної плати в кількох європейських містах:

Захід мав низку унікальних переваг порівняно з Азією, наприклад, близькість вугільних шахт; відкриття Нового Світу, яке зменшило екологічні обмеження економічного зростання (дефіцит землі тощо); і прибуток від колонізації.

Китай

Китай мав більше населення, ніж Європа, упродовж нашої ери. На відміну від Європи, він був політично об'єднаним упродовж довгого періоду.

В часи династії Сун (960—1279) країна пережила революцію в сільському господарстві, водному транспорті, фінансах, урбанізації, науці та технології, завдяки чому китайська економіка стала провідною у світі приблизно з 1100 року. Майстерність вирощування рису на водному полі відкрила донині слабкорозвинений південь країни, тоді як пізній північний Китай був спустошений чжурченською та монгольською навалами, повенями та епідеміями. Результатом цього стала різка зміна центру населення та промисловості від колиски китайської цивілізації навколо річки Хуанхе на південь країни, тенденція, яку частково змінили репопуляція півночі з XV століття. До 1300 року Китай у цілому відстав від Італії за рівнем життя, а до 1400 року Англія також наздогнала його, однак його найбагатші регіони, особливо дельта Янцзи, могли залишатися нарівні з країнами Європи до початку XVIII століття.

У пізній імперський період (1368—1911), що включає династії Мін і Цін, оподаткування було низьким, а економіка та населення значно зросли, не маючи, однак, істотного зростання продуктивності. Китайські товари, такі як шовк, чай та кераміка, користувалися великим попитом у Європі, що призводило до припливу срібла, розширюючи грошову масу та сприяючи зростанню конкурентних та стабільних ринків. До кінця XVIII століття рівень густоти населення перевищив цей рівень у Європі. Китай мав більше великих міст, але набагато менше малих, ніж у тогочасній Європі. Традиційна думка стверджує, що Велика дивергенція між Китаєм та Європою розпочалася близько 1750 року, до промислової революції.

Ревізіоністська наука, однак, вважає, що Велика дивергенція не розпочиналась до XIX століття, в часи Промислової революції.

Індія

Згідно з дослідженням і даними 2020 року, Велика дивергенція між північною Індією (від Ґуджарату до Бенгалії) та Британією розпочалась в кінці XVII століття. Вона збільшилась після 1720-х років і вибухнула після 1800-х років. Дослідження встановило, що саме «першопочаткова позиція Англії та стагнація Індії в першій половині XIX століття спричинили найбільш серйозні відмінності в рівні життя».

До 1500-х років Індія, особливо Бенгальський султанат, найбільша торгова країна у світі, отримала значну вигоду від розширеної зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Його сільське господарство було високоефективним, так само як і промисловість. На відміну від Китаю, Японії та Західної і Центральної Європи, Індія не зазнала великої вирубки лісів до XIX—XX століть. Таким чином, вона не мала тиску переходити на вугілля як джерела енергії. З XVII століття текстиль з бавовни з Індії Моголів став популярним в Європі, у той час як деякі уряди заборонили його експорт захищаючи свою вовняну промисловість. У XVIII столітті Індія була найважливішим виробником у світовій торгівлі, виробляючи близько 25 % світового промислового виробництва в 1750 році. Могольський Бенгал, найрозвиненіший регіон, зокрема, отримав світову популярність у таких галузях, як текстильне виробництво та суднобудування .