Костел Святої Діви і Мучениці Теклі та монастир кармелітів взутих (пол. Klasztor OO. karmelitów trzewiczkowych w Toporzyszczu i kościół pw. Świętej Tekli Panny i Męczennicy) — римо-католицький храм та монастир в Топорищах, пам'ятка традиційної дерев'яної архітектури Полісся XVIII сторіччя з елементами стилю бароко. Після касати монастиря у 1832 році російська влада передала будівлю костелу Православній Церкві. Новий дерев'яний костел Святої Теклі був збудований 1844 року і знищений ідеологами комунізму у 1940-х роках, одразу після війни, в рамках російської політики войовничого атеїзму та етноциду щодо поляків. Культурний і духовний осередок поляків та українських і білоруських католиків, а також частини чеських та німецьких колоністів на півночі Житомирського повіту у XVIII, XIX та першій чверті XX сторіччя, а також частини колишніх греко-католиків, які не захотіли приєднатись до Православної російської церкви після ліквідації Греко-католицької церкви у 1839 році на теренах Російської Імперії.
Архітектура Прямокутний в плані невеликий костел традиційної дерев'яної архітектури з трьома навами, розділеними рядами дерев'яних колон, з трьома вівтарями та хорами для органу. Пошальовані зовнішні стіни та дах критий ґонтом.
Історія
Діяльність З 1 січня 1804 року монастир ордену кармелітів взутих у Топорищі сплачував щорічні грошові внески зі свого фундушу на утримання парафіяльного училища при монастирі, де могли навчатись діти з навколишніх сіл.
Особливий кармелітський рит Брати кармеліти, які перебували в Топорищах, мали особливий варіант паризько-римського риту — літургійного обряду, званого теж єрусалимським і несхожого на звичний обряд богослужіння в римо-католицькій церкві. Цей обряд богослужіння орден кармелітів перейняв зі Святої Землі під час свого перебування на горі Кармель. Після прибуття до Європи брати кармеліти не втратили свій обряд, зберігши його й після Тридентського собору та реформ ордену, завдяки яким повстало відгалуження кармелітів босих, що прийняли римський літургійний обряд, кармеліти взуті провадили ж свої богослужіння у єрусалимському літургійному обряді аж до 1969 року, а в Топорищах кармелітський рит використовувався до касати кляштору в 1832 році і переведення монахів до інших кармелітських монастирів.
Пріори монастиря Настоятелями кляштору кармелітів в Топорищах були:
брат Анґелус Вільчатинський — з 1789 р., в 1798 настоятель в Аннополі. брат Йоаннес Ясьліковський — 1795 - 1801 рр. брат Йозефус Чарнецький — 1801 - 1805 рр. брат Анґелінус Домбровський — 1805 - 1806 рр. брат Йоаннес Ясьліковський — 1807 - 1812 рр. брат Ґерардус Козловський — 1812 - щонайменше до 1814 р. брат Вацлав Борисєвіч — 1816 - 1820 рр. брат Лео Буйвід — 1821 - 1823 рр. брат Боніфаціус Іздебський — 1823 - 1825 рр. брат Антоніус Риковський — 1825 - 1831 рр. брат Бальтазар Серафіновіч — 1831 - 1832 рр.
Монахи кармеліти
брат Спірідіон Нужинський згадується у 1792 - 1793 роках брат Йоаннес Ясьліковський згадується з 1793 року брат Бартоломеус Фухсгоффер з 1797 року брат Фелікс Ольшовський згадується як прокуратор кляштору з 1799 року, також згаданий 1823 року брат Рафаель Янковський з 1801 року отець Вінценти Домбровський з 1802 року брат Норбертус згадується в 1802 році брат Анастасіус Виговський з 1805 року брат Таддеус Боссаковський з 1811 року брат Ґреґоріус Єнджейовський з 1814 року брат Альбінус Марцінкєвіч з 1814 року брат Ауґустінус з 1815 року брат Тимотеус Ґадомський з 1815 року брат Бертольд Богушевський з 1816 року брат Каролус Естерлінґ з 1820 року брат Станіслаус Ярузальський з 1823 року брат Полікарпус Вітковський з 1824 року брат Гіларіон Долінкєвіч з 1824 року брат Циріллус Заблоцький з 1825 року брат Гіполітус Бутовіч з 1825 року брат Ґраціан Камінський з 1829 року брат Брокард Ковнацький з 1830 року брат Бруно Ґалінський з 1832 року
Вікарії
брат Феліціанус Літвінський згадується як вікарій у 1799 році
брат Станіслаус Ґаєвський згадується як вікарій у 1821 році брат Павел Поплавський, монах бернардин, вікарій у 1836 році отець Аньол Свірський вікарій у 1838 - 1845 роках
отець Прімус Улевіч вікарій у 1847 році отець Фелікс Шмурлло вікарій у 1857 році отець Ян Юстицький вікарій у 1858 році отець Калікст Якубовіч вікарій у 1863 році отець Віктор Бориславський вікарій у 1863 - 1864 роках отець Томаш Мілковський вікарій у 1864 - 1865 роках отець Болеслав Урановіч вікарій у 1865 - 1867 роках отець Леопольд Тузінкєвіч вікарій у 1867 році отець Йосип Тележинський вікарій у 1867 - 1870 роках отець Мартін Конопко вікарій у 1871 році отець Владислав Нєдзєльський вікарій у 1872 - 1874 роках отець Скжишевський вікарій у 1875 - 1876 роках отець Сиґізмунд Звєйський вікарій у 1877 - 1878 роках отець Франц Войткевич вікарій у 1879 році отець Стефан Желенський вікарій у 1879 - 1880 роках
Касата кляштору У 1832 році монастир кармелітів взутих в Топорищах був занесений до ряду католицьких монастирів Західного краю — теренів сучасних Латвії, Литви, Білорусі, Полісся, Волині та Поділля новозахоплених Росією — діяльність яких російська влада передбачала скасувати задля зменшення впливу католицизму і поступової русифікації цієї смуги земель від Латвії до Поділля. Після ліквідації 194 з 322 католицьких монастирів Західного краю указом Миколи І від 19 липня 1832 р. монастир кармелітів взутих у Топорищах припинив свою діяльність, будівлю покармелітського костелу Святої Теклі російська влада передала Православній Церкві. Гроші від продажу всього майна монастиря кармелітів, передали не у спільний допоміжний капітал римо-католицького духовенства, як було запропоновано генерал-губернатором щодо всіх скасованих монастирів, а у Житомирське повітове казначейство.
Новий костел 1844 року Католики топориської парафії вимушені були збирати кошти на побудову нового парафіяльного костелу, який збудували у 1844 році з дерева під титулом Святої Теклі, він продовжив виконувати функції парафіяльного храму.
Священники парафіяльного костелу Святої Теклі в Топорищах, які здійснювали службу після касати монастиря кармелітів взутих у 1832 році
брат Павел Поплавський, монах бернардин, у 1836 році брат Фелікс Ґоздовський, монах бернардин, у 1836 році отець Аньол Свірський у 1838, настоятель храму у 1844 - 1846 роках
отець Фаустин Єнджеєвський настоятель храму у 1847 - 1880 роках, декан овруцький у 1866 - 1873 роках отець Прімус Улевіч у 1847 році отець Фелікс Шмурлло у 1857 році отець Ян Юстицький у 1857 - 1858 році отець Ян Ґепке у 1858 році отець Калікст Якубовіч у 1863 році отець Віктор Бориславський у 1863 - 1864 роках отець Томаш Мілковський у 1864 - 1865 роках отець Болеслав Урановіч у 1865 - 1867 роках отець Леопольд Тузінкєвіч у 1867 році. Народився 1843 року в Ужачині Новоград-Волинської парафії в родині Леона та Вікторії з Волянських. Повністю відреставрував берестецький костел Святої Трійці. Похований на парафіяльному цвинтарі неподалік каплиці Рациборовських в Берестечку, де був настоятелем після Топорищ. отець Йосип Тележинський у 1867 - 1870 роках отець Мартін Конопко у 1871 році отець Владислав Нєдзєльський у 1872 - 1874 роках отець Скжишевський у 1875 - 1876 роках отець Сиґізмунд Звєйський у 1877 році отець Франц Войткевич у 1879 році отець Стефан Желенський у 1879 - 1880 роках отець Людвік Ґлембоцький настоятель храму у 1881 - 1884 роках отець Ян Карем настоятель храму у 1884 році отець Казимир Здрайковський настоятель храму у 1884 - 1886 роках отець Лукаш Сєржановський настоятель храму у 1886 - 1893 роках отець Шимон Пухальський настоятель храму у 1893 - 1897 роках отець Лонґін Шаґін настоятель храму у 1897 - 1900 та з перервою у 1901 роках. Після Топорищ служив у парафії Білилівка, де заклав таємну школу в хаті одного з селян села Юзвин, щоб місцеві польські діти могли навчитись писати і читати рідною мовою. Викладачкою була інша селянка Фелікса Требільська. Польську таємну школу в Юзвині російська влада викрила у 1908 році. отець Домінік Лаґовський настоятель храму у 1900 - 1901 роках отець Ян Кнюкшта настоятель костелу у 1901 - 1903 роках. Народився 1857 року. Мав литовське походження. В 1882 році закінчив відділення філософії та теології у Житомирській католицькій духовній семінарії і прийняв посвячення. Після Топорищ служив у парафіях в Рашкові, Балті та Кодимі. Розстріляний російськими більшовиками в 1920 році в Кодимі.
отець Вінцентій Замлинський настоятель у 1903 - 1905 роках, вікарієм у 1904 - 1905 роках був отець Юзеф Красович отець Андрівс Кантинікс (також Анджей Кантинник, Андрій Кантиник, Каптиник, Коптинник) настоятель у 1905 - 1909 роках отець Юзеф Марія Уляницький настоятель у 1909 - 1912 роках отець Францішек Андрушевіч та о. Іґнацій Ляховіч тимчасові керівники у 1911 році отець Кароль Антоній Жих настоятель у 1912 - 1919 роках. Народився 1885 року, прийняв посвячення у 1909 році. Топорище покинув ще в 1919 і виїхав на захід, після чого костел стояв пусткою аж до весни 1920 року. Після Топорищ працював у Володимирі-Волинському. отець прелат Зиґмунт Хмельницький настоятель костелів у Топорищах і Горошках одночасно у 1920 році отець Іґнацій Романовський пробощ топориський та горошківський з кінця листопада 1920 року. Народився 1894 року в маєтку Лапча під Мозирем. Після закінчення гімназії в Петрикові вступив до духовної семінарії у Вільнюсі, через рік перевівся до духовної семінарії могилевської архідієцезії в Петербурзі. Приготування до капеланства закінчив у луцько-житомирській дієцезії і прийняв посвячення 15.X.1919. Був одним з трьох перших священників, які продерлись з вільної Польщі крізь кордон, щоб працювати серед місцевого польського населення. Працював у парафіях в Звягелі, Топорищах, Малині і Народичах. Як і попередній настоятель о. Зиґмунт Хмельницький, о. Іґнацій через брак священників одну неділю відправляв службу в Топорищах, на іншу неділю в Горошках. В 1925 році був вимушений втікати від неминучого арешту за кордон. Після 1925 року святиня зазнала профанації: костел наказали перенести до Коритищ і зробили в ньому "клуб".
Парафія Парафіяльний костел в Топорищах мав каплиці-філії у Горошках, Головині, Черняхові, Салах та Турчинці.
У 1832 році парафія налічувала 1667 католиків. У 1857 році - 2797 католиків, у 1858 р. - 2822, у 1885 р. - 3724 парафіян, у 1894 р. - 3568, у 1908 р. - 5183, у 1913 р. - 5265, в 1921, а за іншими даними, в 1925 році - 5321 парафіян.
Під час перепису парафіян у 1857 році до парафії належало 54 села: