Балашов Микола Володимирович

Микола Володимирович Балашов (13 грудня 1956, Москва) — митрофорний протоієрей, заступник голови відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, настоятель храму Воскресіння Словущого на Успенському Вражку в Москві, член Міжсоборної присутності Російської православної церкви.

Біографія У 1973—1977 роках навчався на хімічному факультеті МДУ. У 1977—1979 роках служив в армії. У 1979—1985 роках працював робітником, займаючись богословською самоосвітою.

У 1985—1989 роках працював читцем в московському храмі на честь ікони Божої Матері «Несподівана Радість» в Мар'їній Гаю і позаштатно співпрацював з видавничим відділом Московського патріархату.

9 квітня 1989 року висвячений у сан диякона, а 23 квітня — в сан священника архієпископом Вологодським і Великоустюзьким Михайлом.

У 1989—1994 роках — клірик Вологодської єпархії. З 1992 по 1994 рік настоятель Череповецького Воскресенського собору.

У 1991 році закінчив Московську духовну семінарію у секторі заочного навчання, в 1997 році — Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я за дисертацію по темі «Історія передсоборного руху. Питання впорядкування і розвитку літургійного життя Російської православної церкви за матеріалами церковно-громадської дискусії 1905—1917 років».

У 1994—1998 роках — клірик Новгородської єпархії. Призначений на Успенський прихід в село Любитіно для ліквідації т. зв. «Любитинського розколу», що виник після того, як священник Тимофій Алфьоров перейшов в юрисдикцію РПЦЗ, бажаючи залишити за собою будівлю церкви. Займався Відновленням даного храму .

У 1998 році виїхав служити в Москву, ставши співробітником Відділу зовнішніх церковних зносин (з 2000 року — зв'язків) Московського патріархату і кліриком храму Живоначальної Трійці в Хорошеве. Тим не менш «любитинську землю не забуває, відпочинок свій після тривалих відряджень, вважає за краще проводити у Никандрові» .

З 1998 по 2000 рік — співробітник секретаріату ВЗЦЗ із взаємин Церкви і суспільства. Брав участь в працях робочої групи з вироблення " Основ соціальної концепції Російської православної церкви ".

3 травня 2000 року в московському храмі Живоначальної Трійці в Хорошеве головою ВЗЦЗ митрополитом Смоленським і Калінінградським Кирилом був зведений в сан протоієреяМитрополит Кирилл совершил Божественную литургию в храме Живоначальной Троицы в Хорошёве . Русская православная церковь. .

У 2001—2002 роках — виконувач обов'язків секретаря ВЗЦЗ з міжправославних зв'язків та зарубіжних установ. З 2002 року — секретар ВЗЦЗ з міжправославних відносин.

З грудня 2003 року по 2007 рік — секретар комісії Московського патріархату по діалогу з Російською зарубіжною церквою.

20 квітня 2005 року рішенням Священного синоду включений до складу комісії у справах старообрядницьких парафій і по взаємодії з старообрядництваЖурналы заседания Священного синода Русской православной церкви от 20 апреля 2005 года // Патриархия.ru..

Координатор і науковий редактор дослідницького проєкту "Церковні реформи. Дискусії в Православної Російської Церкви початку XX століття. Помісний собор 1917—1918 рр. і передсоборний період «, який здійснювався круглим столом з релігійної освіти і діаконії при Відділі зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату за сприяння фонду» "в Серіате, Італія. У 2006 році отримав ступінь магістра богослов'я.

10 грудня 2008 рішенням Священного синоду включений до складу комісії з підготовки Помісного собору Російської православної церкви, що пройшов 27 по 28 січня 2009 рокуЖУРНАЛЫ заседания Священного Синода Русской Православной Церкви от 10 декабря 2008 года // Патриархия.ru, 10 декабря 2008 . Був членом собору за посадою.

31 березня 2009 року рішенням Священного синоду призначений заступником голови відділу зовнішніх церковних зв'язків.

З 27 липня 2009 року — член Міжсоборної присутності Російської православної церкви . З 5 березня 2010 року — член президії Міжсоборної присутності Російської православної церкви .

11 грудня 2009 року (під час правління патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва)) ще раз відвідує Скоп'є де зустрівся із предстоятелем невизнаної Македонської православної Церкви. Тоді Балашов сказав: що незалежна держава повинна мати «незалежну церкву», і це повинно означати процес надання автокефалії Македонській церкві.

З 3 серпня 2010 року — член Російсько-китайської групи з контактів і співпраці в релігійній сфері.

З жовтня 2011 року — член Науково-редакційної ради з видання документів Священного Собору Православної Російської Церкви 1917—1918 рр..

З 7 березня 2012 року — настоятель храму Воскресіння Словущого на Успенському Вражку в Москві.

З 25 грудня 2013 року — член Синодальної біблійно-богословської комісії Російської православної церкви.

17 червня 2014 року під час урочистого акту в МДА архієпископ Євген (Решетніков) вручив протоієрею Миколаю Балашову диплом доктора богослов'я.

З 18 вересня 2014 року — член Комісії зі складання місяцеслову Російської православної церкви.

З 11 грудня 2014 року — член Комісії з міжнародного співробітництва Ради із взаємодії з релігійними об'єднаннями при Президенті Російської Федерації.

З 25 грудня 2014 року — член Синодальної богослужбової комісії Російської православної церкви.

1 лютого 2017 року рішенням Священного синоду включений до складу створеного тоді ж організаційного комітету з реалізації програми загальноцерковних заходів до 100-річчя початку епохи гонінь на Російську православну церкву.

У 2019 — член комісії Московського патріархату по переговорам з архієпископією західноєвропейських парафій руської традиції..

З 23 березня 2020 року — член Робочої групи при Патріархові Московському і всієї Русі по координаційній діяльності церковних установ в умовах поширення коронавірусної інфекції.

Нагороди Орден Пошани (17 травня 2016 року) — за великий внесок у розвиток духовної культури і зміцнення дружби між народами. Орден Дружби (20 липня 2011 року) — за великий внесок у розвиток духовної культури і зміцнення дружби між народамиУказ Президента Российской Федерации от 20 июля 2011 года № 975 «О награждении орденом Дружбы». Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира III ступеня (2007) — зважаючи на труди в справі відновлення єдності з РПЦЗ. Орден святого благовірного князя Данила Московського III ступеня (2011). Орден преподобного Сергія Радонезького III ступеня (2014 року) — в зв'язку з 25-річчям ієрейської хіротонії. Орден преподобного Серафима Саровського III ступеня (2019). Орден святого князя Ростислава Моравського II ступеня (Православна Церква Чеських земель і Словаччини) (2004). Орден преподобного Сави Освяченого із зіркою командора (Олександрійська православна церква, 2010). Орден святих Первоверховних апостолів Петра і Павла III ступеня (Антіохійська православна церква, 2011). Орден святої рівноапостольної Марії Магдалини III ступеня (Польська Православна Церква, 2012). Золотий хрест ордена святого апостола Павла (Елладська православна церква, 2013). Орден Святого Сави III ступеня (Сербська православна церква, 2014 року). Орден Хреста Святого Гробу II ступеня із зіркою командора (Єрусалимська православна церква 2017). Пам'ятний наперсний хрест з написом «Зважаючи на ревні труди на благо Святої Церкви і в зв'язку з 70-річчям ВЗЦЗ» (2016). Патріарша грамота РПЦ- у зв'язку з 60-річчям від дня народження (2016 рік). Патріарша грамота РПЦ — зважаючи на труди заради відновлення єдності Архієпископії західноєвропейських парафій руської традиції з Російською Православною Церквою (2019 рік). Медаль святителя Марка Ефеського I ступеня (відомча нагорода відділу зовнішніх церковних зв'язків, 2016). Орден преподобного Нестора Літописця III ступеня (Українська православна церква, 2007). Орден святителя Димитрія Ростовського (Українська православна церква, 2010). Орден священномученика Ісидора Юр'ївського III ступеня (Естонська православна церква Московського патріархату, 2016). Медаль священномученика Ісидора Юр'ївського (Естонська православна церква Московського патріархату, 2007)Состоялось первое награждение медалью священномученика Исидора Юрьевского Эстонской Православной Церкви Московского Патриархата .. Пам'ятний знак ІППО «Медаль імені Василя Миколайовича Хитрово» (2011). Пам'ятний знак ІППО «Орден Великого князя Сергія Олександровича» (2013).

Публікації статті Еще раз о «декларации» и о «солидарности соловчан» // Вестник русского христианского движения. 1989. — № 157 (III). — С. 193—202 Новый Духовный центр христиан-адвентистов // Журнал Московской Патриархии. М., 1989. — № 5. — С. 53-55. Любытинский раскол. Настоятель Успенской церкви о любытинском расколе // София. 1994. — № 3 (июль-сентябрь) — С. 7. Искусственное оплодотворение: что думают православные? // Человек. М., 1995. — № 3. — С. 77-81. Достоевский и судьба русской Библии // Достоевский и современность: Материалы Х Международных Старорусских чтений 1995 года. Старая Русса, 1996. — С. 9-19. Иов «с подлейшими примечаниями»: что же читал Достоевский? // Достоевский и мировая культура. Альманах № 6. СПб.: Акрополь, 1996. — С. 82-86. Спор о русской Библии и Достоевский // Достоевский: Материалы и исследования. СПб.: Наука, 1996. — Т. 13. — С. 3-15. Esiste una «lingua della preghiera»? // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo), 1998. — № 1. — P. 61-77. Lingua della liturgia, lingua della missione // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo), 1998. — № 2. — P. 35-53. Язык богослужения: Из истории церковной дискуссии в России // Континент. М., 1998. — № 98. — С. 247—279. Non é ora che i «figli spirituali» diventino adulti? // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo). 1999. — № 3. — P. 4-13. Хотят ли «духовные чада» взрослеть? // Новая Европа. Милан — М., 1999. — № 12. — С. 53-59. Bioetica una parola nuova // Il Regno — Attualita. Bologna, 2000. — № 4. — P. 93-97. Развитие литургической культуры: богословские и пастырские аспекты // Богословская конференция Русской Православной Церкви «Православное богословие на пороге третьего тысячелетия». Москва, 7-9 февраля 2000 г. Материалы. М.: Синодальная богословская комиссия, 2000. — С. 309—320. Русская Православная Церковь и проблемы биоэтики // Медицинское право и этика. М., 2000. — № 2. — С. 16-29. К истории созыва Всероссийского Церковного Собора // Церковь и время. М., 2000. — № 3 (12). — С. 133—154. Всероссийский Церковный Собор 1917—1918 годов: Некоторые детали предыстории: В. К. Саблер и К. П. Победоносцев в 1905 г. // Церковь и время. М., 2000. — № 3 (12). — С. 155—178. La teologia ortodossa alle soglie del terzo millenio // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo). 2000. — № 3. — P. 76-89. Da operaio a teologo: l'arcivescovo Michail // La Nuova Europa. Seriate (Bergamo). 2000. — № 4. — P. 22-32. От составителей // Собрание сочинений: В 3 т. — М. : Русский путь. — Т. 1. — 2001. — 654 с. — С. 5-6 (c Л. И. Сараскиной) Репродуктивные технологии: дар или искушение? // Православие и проблемы биоэтики. М.: Православный медико-просветительский центр «Жизнь», 2001. — Вып. 1. — С. 34-44. Геном человека, «терапевтическое клонирование» и статус эмбриона (точка зрения православного) // Церковь и время. М., 2001. — № 2 (15). — С. 58-76. Новые достижения в области геномики: взгляд православного христианина // Медицинское право и этика. М., 2001. — № 4. На перепутьях прогресса: Кто запатентует наши гены? // Православная беседа. М., 2001. — № 6. — С. 35-39. Актуальные вопросы этики пола в свете «Основ социальной концепции Русской Православной Церкви» // Церковь и время. М., 2002. — № 1 (18). — С. 55-66. Пол и половые отношения в православном этосе // Философская этика и нравственное богословие. Материалы конференции. Институт философии РАН. Москва, 29 января 2002 г. (Х Рождественские образовательные чтения.) / Сост. В. К. Шохин. М., 2003. — С. 61-83. Liturgijska obnova i služenje Božanstvene liturgije // Istina: Bogoslovski časopis pravoslavne Eparhije dalmatinske. Šibenik. 2004. — Br. 5. — С. 207—234.