Берлінський Міський палац () — головна (зимова) резиденція бранденбурзьких маркграфів і курфюрстів, а пізніше прусських королів і німецьких імператорів на острові Шпрееінзель на річці Шпрее у центрі Берліна.

Після Листопадової революції 1918 року палац використовували як музей і штаб-квартиру різних установ: Товариства кайзера Вільгельма, Інституту психології Берлінського університету імені Фрідріха Вільгельма і Товариства взаємодопомоги німецької науки. Палац значно постраждав під час Другої світової війни, проте його стан дозволяв проводити в ньому громадські заходи. Однак від планів щодо його відновлення було вирішено відмовитися, і руїни палацу були знесені в 1950 році. На його місці був побудований Палац республіки.

Спільним рішенням федеральної і земельної влади прийнятий проєкт «Гумбольдт-форум» () — проєкт з будівництва на старому місці, у кубатурі старого палацу, нової будівлі в пропорціях старого палацу, з відновленням трьох його історичних фасадів. Будівництво почалося в 2013 році4-formatOriginal.JPG. Станом на листопад 2022 року основні будівельні роботи було завершено, велося внутрішнє оздоблення.

Історія будівництва

Курфюрст Фрідріх II на прізвисько «Залізний зуб» розпочав будівництво палацу в 1443 році. На місці, де пізніше виникне шлютерівський шедевр, була фортеця, яка контролювала торгові шляхи. В 1465 році була побудована піздньоготична каплиця Еразма. За наказом курфюрста Йоахіма II Гектора на місці фортеці була побудована розкішна резиденція в стилі ренесансу архітекторами і Кунцем Бунтшу за зразком замку в Торгау.

При курфюрсті Йоганну Георгу наприкінці XVI століття за проєктом було споруджено західне крило палацу і прилегла придворна аптека. Після Тридцятилітньої війни благоустроєм занедбаного палацу зайнявся «великий курфюрст» Фрідріх Вільгельм. Пізніше за часів його правління були оформлені внутрішні приміщення палацу як, наприклад, «Кугелькаммер» і «Брауншвейзька галерея».

У чудову королівську резиденцію палац перетворив курфюрст Фрідріх III, який в 1701 році став королем Пруссії Фрідріхом I. Починаючи з 1699 року, під керівництвом архітектора Андреаса Шлютера розпочалося масштабне перетворення палацу на грандіозний зразок архітектури протестантського бароко. Побудовану архітектором Мунтторен у північно-західній частині палацу вежу довелося знести через допущені помилки, за що в 1706 році Шлютер поплатився посадою придворного архітектора, залишившись при цьому придворним скульптором. На місце Шлютера був призначений його конкурент Йоганн Фрідріх Еозандер фон Гете, який виступив з новими архітектурними ідеями.

Проєкт палацу підлягав перегляду, чого, проте, не відбулося через смерть Фрідріха I. Його наступник, король Фрідріх Вільгельм I, король-солдат, звільнив більшість художників з міркувань економії і при спорожнілій державній скарбниці доручив завершити будівництво палацу маловідомому учневі Шлютера — Мартіну Генріху Беме.

За винятком купольного будинку, зведеного в 1845–1853 роках за проєктом Карла Фрідріха Шинкеля архітекторами Фрідріхом Августом Штюлером і Альбертом Дітріхом Шадовом, зовнішній вигляд палацу зберігся практично без змін. У внутрішньому оздобленні палацу навпроти відбувалися численні і іноді значні зміни. Над інтер'єрами резиденції працювали найвидатніші німецькі архітектори відповідних періодів, включаючи Кнобельсдорфа, Гонтарда, Ланґганса, Ердмансдорф і Шинкеля.

Палац був свідком багатьох історичних подій, як наприклад, Першої світової війни. З балкона Міського палацу 31 липня та 1 серпня 1914 року кайзер Вільгельм II звернувся з промовами до жителів Берліна, закликаючи до національної єдності напередодні війни. З того ж балкону 9 листопада 1918 року після поразки кайзерівської імперії і втечі монарха лідер соціалістів Карл Лібкнехт проголосив в Німеччині соціалістичну республіку.

В результаті масштабних бомбардувань Берліна 3 і 24 лютого 1945 року будинок Міського палацу постраждав від руйнувань і пожежі. Палац, у якого збереглися лише зовнішні і несучі стіни, сходові марші і окремі приміщення крила з Білим залом. З 1945 по 1950 роки деякі приміщення палацу, в тому числі Білий зал, були сяк-так відновлені для проведення виставок. Під час зйомок фільму «Падіння Берліна» руїни палацу використовувалися як декорації, по яких стріляли бойовими снарядами для створення більшого кінематографічного реалізмуRenate Petras, Das Schloss in Berlin: Von der Revolution 1918 bis zur Vernichtung 1950, Berlin: Verlag Bauwesen, 1999, p. 110. . Для нової влади палац був символом прусського абсолютизму, і керівництво НДР відмовилося від ідей дорогого відновлення зруйнованої будівлі і ухвалило рішення про його знесення. Наприкінці 1950 року за наказом Вальтера Ульбріхта Міський палац був підірваний.

Після знесення палацу з 1 травня 1951 року площа Маркса і Енгельса () стала місцем проведення демонстрацій і парадів з трибуною для керівництва країни. У 1973–1976 роках на місці трибуни був збудований Палац Республіки. З південного боку площі в 1964 році було зведено будівлю Державної ради НДР, в яку було вбудовано портал Міського палацу, з балкона якого в 1918 році Карл Лібкнехт проголосив в Німеччині соціалістичну республіку.

Галерея

Відновлення палацу Докладніше:

Після возз'єднання Німеччини почалася дискусія про відновлення палацу. В 2007 році Бундестаг ухвалив рішення про відтворення будівлі. На проєктування і будівництво було витрачено понад 500 мільйонів євро з федерального бюджету. Крім того, в проєкті брали участь приватні інвестори.

Реконструкція мала початися в 2010 році, після демонтажу будівлі Палацу республіки, що закінчилася наприкінці 2008 року. Однак закладний камінь було встановлено в фундамент у присутності німецького президента Йоахіма Ґаука тільки 12 червня 2013 року.

До 2015 року побудована перша черга споруди майбутнього комплексу «Гумбольдт-форум». Будівництво закінчилося у 2020 році, в будівлі комплексу розмістяться музеї, бібліотека, лабораторії, кафе і ресторан з панорамним видом.

Посилання

Примітки