Мистецтво Індії — культурні цінності, сформовані в Індії шляхом синтезу корінних та іноземних впливів. У сиву давнину про Індію знали як про «країну мудреців». Досягнення індійської цивілізації мали великий вплив на арабську та іранську культури. Більшість видів мистецтва Індії формувались під впливом Вед.

Архітектура

У давнину більшість споруд зводилося з дерева, тому не збереглися. Релігійна архітектура цього періоду представлена печерними комплексами, храмами і ступами (кам'яними спорудами, в яких зберігалися реліквії Будди). В долині Інди релігія не відігравала важливої ролі. Буддійський період представлений трьома важливими типами будівель — залом Чайтя (місце поклоніння), Віхара (монастир) та Ступа (напівсферичний курган для поклоніння / пам'яті). Прикладом цього є печери Аджанта та Еллора та монументальний Санчі Ступа. Храми Джайни характеризуються високим рівнем деталізації. Ранні початки індуїстської архітектури храму простежуються на Паттадакалі в сучасній Карнатаці. У них є ведичні вівтарі та пізні ведичні храми. Пізніше дравідійський та нагарський стиль храмової архітектури виявилися домінуючими і знайшли своє відображення у таких спорудах, як храм Бріхадеесвара, Танджавур та храм Сонця, Конарк. Після народження сучасного індуїзму мистецтва джайнізму, буддизму та сикхізму процвітали під патронатом королів та імператорів. Прихід ісламу породив нову еру індійської архітектури та мистецтва. Британці принесли свої власні готичні та римські впливи і поєднали їх з індійським стилем. З приходом ісламу виник новий стиль архітектури, відомий як індоісламська архітектура. Найбільш ранні приклади включають комплекс Кутб, низку пам'яток, побудованих султанами Делійського султанату. Архітектура імперії Великих Моголів включає Червоний форт, Тадж-Махал, форт Агра, могилу Хумаюна, Джама-Масджид і Фатехпур-Сікрі.

З колонізацією розпочався новий етап. Голландці, португальці, французи і особливо англійці мали значний вплив, на архітектуру Індії. Сьогодні називають індо-сараценською архітектурою суміш індуїстських, ісламських та західних елементів.

Пізніше, коли модернізм став менш популярним на Заході, в Індії розпочався рух в архітектурі, коріння якої склалося в Індії. Цей напрям називається критичним регіоналізмом, ілюструється роботами таких архітекторів, як Б. В. Доші, Чарльз Корреа та ін. Окрім цього, глобалізація та економічний розвиток з 90-х років породило колекцію сучасних ІТ-містечок та хмарочосів, а в міру прискорення економічної реформи столичні райони набували футуристичних напрямків.

Зразки індійської архітектури

Література

Значна частина першоджерел з історії стародавньої Індії безповоротно загинула. Багато творів давньоіндійської літератури були написані на березовій корі або на пальмових листках і не витримали несприятливих умов клімату. Вціліли в оригіналі лише ті тексти, які були вирізані на камені, а їх виявлено порівняно небагато. Індія має двадцять дві офіційно визнаних мови. Цими мовами випускається величезна кількість різноманітної літератури. В індійській літературі важливі усна та письмова форми. Індуїстські літературні традиції домінують у значній частині індійської культури. Окрім Вед,(великих збірок гімнів, співів, магічних заклинань і ритуальних формул — Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарваведа) які є священною формою пізнання, існують інші твори: «Махабхарата» (епічна поема про велику війну нащадків Бхарат) і «Рамаяна» (сказання про діяннях царевича Рами). Серед найвідоміших також твори Калідаси (автора знаменитої санскритської п'єси « Шакунтала») і Тулсідаса (який написав епічну поему на хінді за мотивами «Рамаяни»).

Тамільська література існує більше 2500 років. Толкааппіям вважається найдавнішим твором, тоді як точне походження Тіруккурала невідоме. Золотий вік тамільської літератури був у період Сангама, приблизно 1800 років тому. Тамільська література відома своїми світськими традиціями, хоча її автори мали тверді релігійні вірування. Тіруккурал вважається найбільшим з тамільських творів. Найбільш ранні роботи в каннадській літературі датуються п'ятим століттям. Першою доступною літературою в каннаді є «Кавіраджамарга», написана в восьмому столітті Амогаварша Нрпатунга. Література на хінді почалася релігійною та філософською поезією в середньовічні періоди на діалектах, таких як Авадхі та Брідж. Найвідоміші постаті цього періоду — Кабір і Тулсідас.

Найвідомішим бенгальським письменником є лауреат Нобелівської премії Рабіндранат Тагор, який отримав Нобелівську премію з літератури. У минулому столітті декілька індійських письменників писали не лише традиційними індійськими мовами, але й англійською. Єдиним лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури з Індії був бенгальський письменник Рабіндранат Тагор, але В. С. Найпол, індійський письменник з діаспори, який народився в Тринідаді, також отримав Нобелівську премію в 2001 році. Інші великі письменники, які мають індійське походження і знаходять натхнення в індійських темах, — Р. К. Нараян, Вікрам Сет, Салман Рушді, Арундхаті Рой, Раджа Рао, Амітав Гош, Вікрам Чандра, Мукул Кесаван, Шаші Тарур, Наянтара Сегал, Аніта Десай, Ашок Банкір, Шаші Дешпанде, Джумпа Лахірі та Бхараті Мукерджі.

Музика Індійська музика включає декілька різновидів народної, популярної, естрадної та класичної музики. Класична музика в Індії, включає музику карнатиків та індустанів, має тисячолітню історію. Сьогодні вона, залишається фундаментальною для життя індіанців, джерелом релігійного натхнення, культурного самовираження та чистої розваги. Індія складається з декількох десятків етнічних груп, які говорять на власних мовах та діалектах. Поряд із чітко вираженими субконтинентальними формами існує великий вплив перської, арабської та британської музики. Індійські жанри, такі як фільмі та бхангра, стали популярними у всій Великій Британії, Південній та Східній Азії та й в усьому світі.

Зараз індійські зірки продають записи в багатьох країнах, тоді як шанувальники світової музики слухають музику корінних народів Індії. Американська соул, рок та хіп-хоп музика також зробили великий вплив, насамперед на індійську поп-музику та фільми. Інші вельми популярні форми газелі, каввалі, бхаджан, кіртан.

У перші роки індійського кіно зйомки, як правило, були індійськими (класичними та народними), з деякими західними елементами. З роками кількість західних елементів збільшувалась, але без повного знищення індійських ознак. Більшість індійських фільмів — це мюзикли, які містять складні пісенні та танцювальні номери. Постійно працюють композитори поп-музики.

Танці Індійський класичний танець виконується в різних стилях. Його теорію можна простежити від Наті Шастри, мудреця з Тамілнаду (400 р.до н. е.). Натя Шастра — найважливіший стародавній трактат про класичний індійський танець. Його називають п'ятою Ведою стосовно фундаменту індуїстської релігії та філософії, з якої пов'язана південноіндійська музична традиція карнатичної музики. Різні сучасні форми включають бхаратанатьям, Маніпурі, Катхакалі, кучипуді тощо.

Бхаратанатям — класична танцювальна форма, що походить з Тамілнаду. Вважається, що його створив Бхарата Муні. У давнину Бхаратанатьям виконував мандір (індуїстський храм) Девадасі.

Одіссі — одна з найдавніших форм танцю, що збереглася, зображення танців Одіссі, датуються І століттям до н. е. Як і інші форми індійського класичного танцю, стиль Одіссі бере свій початок ще в античності. Танцюристи знайдені на барельєфі на пагорбах Удайгірі (поблизу Бхубанешвар). Натя Шастра говорить про танець з цього регіону і називає його Одра-Магадхі.

Катхакалі — це форма танцювальної драми. Виникла у південно-індійському штаті Керала понад 500 років тому. Це вражаюче поєднання драми, танцю, музики та ритуалу. Персонажі з яскраво намальованими обличчями та вишуканими костюмами відтворюють історії з індуїстських епосів, Махабхарати та Рамаяни.

Кучипуді — це класична танцювальна форма з Андхра-Прадеш, штат Телангана, штат Південна Індія. Кучипуді — це назва невеликого села в Діві Талук, округ Кришна, що межує з Бенгальською затокою. Мохініааттам — традиційний танець із південно-індійського штату Керала. Мохіні — це апсарас в індуїстській міфології, а ааттам на малаяламі означає танець. Тема Мохініааттам — це любов і відданість богу. Костюм, який носять танцюристи, — це зазвичай сарі касаву білого кольору із золотими каймами.

Танцювальна форма Катхак виникла у прихильників Вайшнави, що танцювали епізоди з життя Крішни. Спочатку північно-індійський храмовий танець, він був перетворений на придворний танець в епоху Моголів. Новий мусульманський вплив приніс зміни у танцювальній формі.

Вважається, що танець Саттрія є творінням великого гуру вайшнавітів (бхакті) Шріманта Санкардева, який вважається провідним архітектором ассамської літератури та культури. Він створив танець Саттрія, щоб супроводжувати Анкія Наат (форма асамської одноактової п'єси, ще одне творіння Санкардеви), який зазвичай виконувався в Сатрах (Асамські монастирі). Оскільки танець розвивався і виріс у межах Сатр, він названий на честь цих релігійних установ.

Народні танці виконуються, щоб відзначити прихід сезонів, народження дитини, весілля та фестивалі. Танці орієнтовані на жести, пози та вирази. Чоловіки та жінки виконують окремо деякі танці, тоді як у деяких виставах чоловіки та жінки танцюють разом. У більшості випадків артисти співають основні тексти пісень у супроводі інструментами. Кожна форма танцю має певний костюм. Більшість костюмів яскраві з великими коштовностями.

Бхангра — це форма музики та танцю, яка виникла в регіоні Пенджаб в Індії. Танець Бхангра розпочався як народний танець, який проводили фермери панджабі, щоб відсвяткувати прихід Вайсахі, фестивалю сикхів. Конкретні кроки відображають спосіб, яким селяни обробляли свою землю. Далі це музичне мистецтво синтезувалося після поділу Індії, коли біженці з різних куточків Пенджабу ділились своїми народними танцями з людьми, які проживали в регіонах, де вони оселились. Цей гібридний танець став Бхангра. Танець розпочався лише одним рухом і еволюціонував пізніше. Його популяризували пенджабські художники із спільнот сикхів, з якими зараз його часто асоціюють. Сьогодні танець Бхангра побутує у різних формах та стилях в усьому світі — включаючи поп-музику, саундтреки до фільмів, колегіальні конкурси та навіть шоу талантів.

Тіраяттам — ритуальний танець південного малабарського регіону у штаті Керала. Мовою малаялам слово «Тіраяттам» означає «барвистий танець». Ця яскрава етнічна форма мистецтва поєднує танці, інструментальну музику, драматизм, макіяж обличчя та тіла, бойове мистецтво та ритуальну функцію. Тіраяттам виконувався у дворах священних гаїв та сільських святинь під час фестивалю Тіраяттам.«Thirayattam» (Folklore Text- malayalam, Moorkkanad peethambaran), State Institute of language, Kerala.

Скульптура Перші скульптури в Індії датуються цивілізацією долини Інду, де були виявлені різьблення з каменю та бронзи. Це один з найперших випадків скульптури у світі. Пізніше, в міру подальшого розвитку індуїзму, буддизму та джайнізму, Індія виготовляла найскладніші скульптурні вироби з бронзи у світі, а також неперевершену різьбу в храмах. Деякі величезні святині, такі як в Еллорі, насправді не були побудовані з використанням блоків, а замість цього вирізані із твердої скелі, що робить їх найбільшими та найскладнішими скульптурами у світі. Були створені навіть спеціальні школи скульптури. Більшість скульптур мали культовий характер. Але поряд з релігійною існувала і світська скульптура.