Амальрик Андрій Олексійович (; 2 травня 1938, Москва — 12 листопада 1980, Гвадалахара, Іспанія) — радянський історик і публіцист. Учасник російського правозахисного руху. Політв'язень радянських концтаборів.

Життєпис Андрій Амальрик народився в родині відомого історика і археолога Олексія Амальрика. Мати — Зоя Григорівна Амальрик (уроджена Шаблеева) (1900—1961). Тринадцятирічним хлопчиком він влаштував самодіяльний домашній ляльковий театр і ставив свої п'єси.

У 1959—1960 та 1962—1963 роках навчався на історичному факультеті Московського державного університету. Був відрахований за курсову роботу «Нормани і Київська Русь», де відстоював свою версію «норманської теорії»А. Амальрік: «Східно-імперія, створена німцями, візантійцями і монголами, вступила в останні десятиліття свого існування …» ; Радіо Свобода, 12 червня 2015 , згідно з якою літописна хронологія є вигаданою, сказання про покликання варягів було сагою, що існувала серед скандинавів у Новгороді і була записана упорядником Новгородського першого літопису, а Рюрик міг з'явитися в Новгороді і Ладозі в 920-х — 930-х роках. Першим же київським князем був Аскольд, якого перед захопленням Києва вбив Олег Віщий. За припущенням Амальрика, Олег загинув під час походу русів на Каспійське море у 911—912 роках і його наступником став Дір. У свою чергу Дір став жертвою Ігоря Рюриковича, що йшов у великий похід на південьД. Н. Верхотуров «Андрей Амальрик: рефутация советского антинорманизма». — Valla. — № 4(1-2), — 2018. .

Відрахування Амальрика з МДУ згадує у своїх мемуарах Олександр Зімін: «Одного разу прийшов до мене з рефератом про норманізм, в якому громив Рибакова. Я йому сказав, що, звичайно, може він і правий, але потрібно вчитися, і „гусарським наїздом“ істину не доводять. Але, очевидно, систематичне навчання було йому не до серця. Подальше його життя — сторінка життя нашої країни, а до історії нашої феодальної науки воно вже стосунку не має» Зімін А. А. Храм науки // Долі творчої спадщини вітчизняних істориків другої половини XX в. / Упоряд. А. Л. Хорошкевич. М., 2015. С. 234. . Лев Клейн у своїй монографії «Суперечка про варягів», згадуючи як він готував до видання її рукопис, зазначив наступне: «У тому ж 1960 році, коли в Ленінградському університеті я написав свою книгу, в Московському університеті студент історичного факультету подав курсову роботу на ту ж тему і з тим самим ухилом — виявити правду про варягів та їх ролі. Він був моментально виключений з університету, а пізніше, ставши відомим дисидентом, пройшов психушку, табори і був видворений з країни. Це Андрій Амальрик. Висновки мої були тими ж, що у Амальрика, але факультет був дещо ліберальнішим, а я був старшим, досвідченішим. У мене за плечима було керівництво в шкільні роки підпільною юнацькою організацією „Прометей“, яку розкрили лише заднім числом. Ніхто не був заарештований, хоч і виявилися, звичайно, надовго під наглядом НКВС. Був і ризикований, але успішний виступ (в студентські роки) проти марризму, який тоді ще вважався „залізним інвентарем марксизму“».

Після відрахування з МДУ Амальрик писав п'єси у дусі «театру абсурду». Працював картографом, медичним лаборантом, робітником, освітлювачем, перекладачем технічної літератури, коректором. Колекціонував художників-авангардистів, зокрема, купував картини у свого друга Анатолія Звєрєва. У травні 1965 року був заарештований і засуджений до двох з половиною років заслання до Сибіру за дармоїдство, жив у селі Гур'ївка Кривошиїнського району Томської областіСело Гур'ївка була ліквідована рішенням Кривошиїнського Райвиконкому № 129 від 30.06.1975 року. (Краєзнавчий портал Земля Томська ).

У червні 1966 року достроково звільнений і повернувся до Москви. Працював на посаді позаштатного співробітника в Агентстві друку «Новини». Ця робота дозволила йому створити коло знайомств серед іноземних кореспондентів. Передав іноземному кореспондентові «Меморандум» Андрія Сахарова. Публікувався за кордоном.

Разом з Павлом Литвиновим написав збірку «Процес чотирьох» про суд над Олександром Гінзбургом, Юрієм Галансковим, Олексієм Добровольським і Вірою Лашковою. У жовтні 1968 року передав збірку іноземним кореспондентам, з якими багато спілкувався. В кінці 1968 року був звільнений з Агентства друку «Новини» та став працювати листоношею.

У квітні-червні 1969 року написав книгу-есе, що мала значний резонанс — «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?» А. Амальрік Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року? ; vehi.net. Процитовано 15 листопада 2020 , де вказав на неминучий розпад СРСР (наприклад, в результаті можливої війни з Китаєм). Книга мала великий суспільний резонанс у самвидаві та за кордоном. Публікував і інші свої роботи на Заході та самвидаві, що призвело його до ув'язнення.

21 травня 1970 року заарештований у селищі Акулово Рязанської області. Звинувачений у «розповсюдженні антирадянської літератури» і етапований до Свердловська (нині — Єкатеринбург). На процесі 11-12 листопада 1970 року його судили разом зі Львом Убожко, який поширював роботи Амальрика. Винним себе не визнав. В останньому слові Амальрик сказав:

… Ні проведене режимом «полювання за відьмами», ні його окремий приклад — цей суд — не викликають у мене ні найменшої поваги, ні навіть страху. Я розумію, втім, що подібні суди розраховані на те, щоб залякати багатьох, і багато будуть залякані, — і все ж я думаю, що процес ідейної розкутості, який почався, — незворотній.Андрій Олексійович Амальрик ; Електронна бібліотека Олександра Білоусенко, 8 жовтня 2020

Засуджений судом до 3 років виправно-трудових таборів за статтею 190-1 кримінального кодексу РРФСР («поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський суспільний і державний лад»). Відбував покарання у Новосибірській і Магаданській областях. 21 травня 1973 року, в день закінчення його терміну, проти Амальрика було порушено нову кримінальну справу за тією ж статтею 190-1 КК РРФСР. У липні 1973 року знову засуджений до 3 років таборів. Після чотиримісячного протесту-голодування і прохань про помилування, що надійшли з усього світу (враховуючи 247 членів ПЕН-клубу), вирок був змінений на 3 роки заслання до Магадану. Більшу частину терміну провів у виправній колонії, розташованій поблизу селища Тала.

Повернувся до Москви у травні 1975 року. Проте в отриманні паспорта і відновлення московської прописки органами МВС Амальрику було відмовлено. Замість цього, як заслання, йому було наказано проживати в 100 км від Москви у селі Ворсино Борівського району Калузької області.

На початку 1976 року Юрій Орлов, Андрій Амальрик, Валентин Турчин і Натан Щаранський виробили ідею про створення спеціальних неурядових груп для збору інформації про порушення прав людини у різних країнах (перш за все в СРСР) та інформування урядів країн-учасниць Гельсінських угод. Така організація, яка обмежила свою діяльність територією тільки СРСР, отримала назву Громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод в СРСР (згодом Московська Гельсінська група).

У липні 1976 року Амальрик змушений покинути СРСР. В еміграції продовжив громадську і публіцистичну діяльність, написав книгу спогадів «Записки дисидента», писав книгу-дослідження «Распутін».

12 листопада 1980 року загинув у автокатастрофі в Іспанії. Похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем. Реабілітований судом у 1991 році.

Примітки

Джерела