Анархо-примітивізм (іноді скорочується до анприм, він же радикальний примітивізм, антиавторитарний примітивізм, антицивілізаційний рух або справедливий примітивізм) — індивідуалістична і радикальна форма анархічної політичної теорії, а також етичний рух, який критикує цивілізацію в цілому з анархістської точки зору і прагне розпочати всебічну трансформацію людського життя. Він стверджує, що сучасна цивілізація позбавляє людей щастя, і тому захищає майбутнє «нецивілізованого» способу життя, гармонійних відносин з людською природою та зовнішньою природою, і прагне до способу життя, вільного від ієрархічної цивілізації та її технологій, а також численних руйнівних наслідків, які вони спричинили.

Примітивізм, простими словами, є сукупністю конкуруючих або взаємодоповнюючих ідеологій, які висловлюють ворожість або критичне ставлення до цивілізації, технологій, науки та промисловості, і в такому вільному ідеологічному по'єднанні центральне місце посідає анархо-примітивізм.

Коріння Коріння примітивізму сягають ідеологічної течії Просвітництва та критичної теорії Франкфуртської школи. Філософ ранньомодерної епохи Жан-Жак Руссо звинувачував сільське господарство та кооперацію у розвитку соціальної нерівності та руйнуванні середовища існування. У своїй праці «Роздуми про нерівність» Руссо, ґрунтуючись на уявленні про те, що люди від природи добрі, описує людину в стані чистої природи; проте він розуміє, що повернення до природного стану після того, як люди стали цивілізованими, неможливе. Натомість, він закликав до створення нових політичних інститутів, здатних мирно співіснувати з природою, позбавлених руйнівних рис сучасної цивілізації. Пізніше критичний теоретик Макс Горкгаймер стверджував, що погіршення стану навколишнього середовища є прямим наслідком соціального гноблення, яке надало всю цінність праці і, як наслідок, спричинило поширену відчуженість.

Впливи анархо-примітивізму можна простежити до періодів від кінця дев'ятнадцятого століття до Великої війни і від 1945 до середини 1960-х років. Хоча примітивістські течії були присутні раніше, припускається, що саме в дев'ятнадцятому столітті систематичне та явне неприйняття цивілізації, пов'язаної з пануванням та індустріалізацією, було сформульовано та втілено в різних філософських та активістських течіях.

Протягом двох століть, що минули від зародження промислового капіталізму до сучасності, філософи, поети, соціологи та містики постійно писали про занепад людства після його віддалення від «природного стану». Майже всі радикальні мислителі, такі як Мюррей Букчин у своїй праці «Анархізм після дефіциту», вважають, що революційні зміни є неминучими.

Деякі теоретики вважають, що анархо-примітивізм вже давно існує як політична ідеологія і що в даний час у всіх культурах і поколіннях існує незадоволення цивілізацією та бажання «повернутися» до природи. Вони також стверджують, що зростаючий розрив між цивілізацією та природою пробуджує в людях бажання знищити цивілізацію і підтверджує постійну актуальність анархічно-примітивістського мислення.

Розробка

Сучасну школу анархо-примітивізму розвинув, головним чином, Джон Зерзан, чиї роботи були опубліковані в той час, коли теорії соціальної та глибинної екології «зелених» анархістів почали викликати інтерес. Примітивізм, як викладено в роботі Зерзана, вперше здобув популярність, коли ентузіазм до глибинної екології почав спадати.

Зерзан стверджував, що доцивілізаційні суспільства були за своєю суттю вищими за сучасну цивілізацію, а перехід до землеробства та все більш широке використання технологій призвели до відчуження та гноблення людства. Зерзан стверджував, що за часів цивілізації люди та інші види зазнали одомашнення, яке позбавило їх свободи дій та піддало контролю капіталізму. Він також стверджував, що мова, математика та мистецтво спричинили відчуження, оскільки вони замінили «автентичну реальність» абстрактним відображенням реальності. Щоб протидіяти цим проблемам, Зерзан запропонував людству повернутися до природного стану, який, на його думку, збільшить соціальну рівність та індивідуальну автономію шляхом скасування приватної власності, організованого насильства та розподілу праці.

Примітивістський мислитель (вплив на якого справив антрополог Клод Леві-Стросс) також критикував одомашнення, яке, на його думку, знецінило справжнє життя і звело людське життя до праці та власності. Інші примітивістські автори дійшли інших висновків, ніж Зерзан, щодо походження відчуження: Джон Філліс звинуватив у цьому технологію, а Річард Хайнберг стверджував, що це результат психології залежності.

Концепції

Анархо-примітивісти критикують витоки та розвиток промислової революції та індустріального суспільства. На думку анархо-примітивістів, перехід суспільства від мисливсько-збирального до сільськогосподарського способу життя під час неолітичної революції призвів до виникнення соціальної відчуженості, різних обмежень, соціального розшарування та примусу. Анархо-примітивісти також вважають, що одомашнення, технологія та мова спричиняють соціальне віддалення від «справжньої реальності».

Невеликі кочові племена, в яких жили люди в той час, були соціально, політично та економічно рівноправними («первісний комунізм»). Через відсутність ієрархії ці племена часто розглядають як форму анархізму. З появою сільського господарства постійно зростаючі маси людей ставали дедалі більш залежними від технологій. Перший поділ праці дозволив накопичити економічний потенціал і, таким чином, сформувати відносини влади. Це призвело до появи авторитарної культури патріархального типу.

Анархо-примітивісти також критично ставляться до сумнівного прогресу промислової революції та індустріального суспільства, стверджуючи, що цивілізація є причиною соціальних та екологічних проблем. Насамперед технологія (всі створені людиною засоби для підкорення природи) значно відчужує людей від природи, своїх ближніх і самих себе. Технологічний розвиток не тільки сприяє зростанню різних форм відчуження людей від їх природного стану, але й людське відчуження, в свою чергу, посилює технологічний розвиток («замкнуте коло»).. Технологія, за Льюїсом Мамфордом і Жаком Еллюлем, розуміється як взаємопов'язане, єдине ціле: «Технологія не може бути іншою, ніж тоталітарною»Ellul, Technological Society, p 125. Згідно з примітивістським мисленням, цивілізація значною мірою замінила релігію та духовність новою вірою в технологію, де віра в прогрес втілює надію, а держави та потужні корпорації представляють нових богів та ідолів.

Більшість примітивістів підтримують племінний спосіб життя, а деякі вважають за краще ще більш простіший спосіб життя. Вони є прихильниками відмови від цивілізації шляхом перетворення технологічних суспільств на суспільства, вільні від ієрархії, панування, класових відносин і, просто кажучи, від сучасних структур. Анархо-примітивісти мають намір відновити примітивний світогляд у сучасну епоху та повернути автентичність і цілісність, втрачені через тиранію цивілізації.

Отже, ідеологічний акцент примітивізму полягає насамперед у критиці капіталізму та споживацтва, у цьому контексті суспільство критикується, наприклад, як суспільство споживання, суспільство надлишку або суспільство одноразового використання.

Натомість, разом з іншими рухами, критичними до зростання, вимагається, серед іншого, деіндустріалізація світу.

Цивілізація та насильство Анархо-примітивісти визначають як «цивілізацію» будь-яку систему, що містить елементи технології, поділу праці, одомашнення, «прогресу», індустріалізму, «масового суспільства», символічної культури (тобто чисел, мови та часу) і, відповідно, прагнуть до «знищення цивілізації». Вони різними способами намагаються покласти край усім формам контролю та панування, влади та гноблення і хочуть здійснити «тотальну трансформацію людського життя».

Підйом цивілізації описується примітивістами як зміна нашого існування, що відбулася протягом останніх 10 000 років: від глибокого зв'язку з мережею життя (див. глибинна екологія) до існування, в якому ми відокремлені від решти життя та намагаємося його контролювати. Встановлено, що до виникнення цивілізації в цілому існувало багато вільного часу, значна гендерна рівність та рівноправність, підхід до природного світу, який не був руйнівним або контрольованим, відсутність організованого насильства, відсутність посередницьких або формальних інституцій, а також значно кращий стан здоров'я та витривалість. Згідно з примітивізмом, саме цивілізація стала причиною виникнення масових воєн, підлеглого становища жінок, перенаселення, стресових робіт, поняття власності, жорсткої ієрархії та стрімкого поширення хвороб. Цивілізація виникає з примусового зречення від інстинктивної свободи і саме від цього залежить. Неможливо скасувати таке зречення лише за допомогою реформ.

Однак деякі антропологи, серед яких Лоуренс Кілі, заперечують ці гіпотези і, наприклад, висловлюють думку, що багато племінних народів схильні до насильства більше, ніж «більш розвинені» держави.

На основі антропологічних джерел примітивісти припускають, що суспільства мисливців і збирачів менше страждають від насильства, воєн та епідемій. Примітивізм зазнав значного впливу з боку культурної антропології та археології. З 1960-х років суспільства, які раніше вважалися варварськими, були переоцінені дослідниками. Деякі з цих дослідників дотримуються думки, що первісні люди жили в доволі стабільному мирі та достатку в суспільстві, яке називають . , експерт з раннього землеробства, та , експерт з мезоамериканської цивілізації, зазначили: «Жодна група на Землі не має більше вільного часу, ніж мисливці та збирачі, які проводять свій час переважно за іграми, розмовами та відпочинком». Джаред Даймонд у своїй статті «Найгірша помилка в історії людства» написав, що спосіб життя мисливців і збирачів був найуспішнішим і найтривалішим в історії людства, на відміну від сільського господарства, яке він назвав «безладом». «Неясно, чи зможемо ми це вирішити», — додав він. На підставі доказів того, що з моменту освоєння сільського господарства середня тривалість життя скорочується, антрополог стверджує, що дотеперішнє переконання про те, що виникнення цивілізації забезпечило зростання добробуту людства, має бути переглянуте.

Декілька вчених, серед яких Карл Поланьї та Маршалл Сахлінс, охарактеризували примітивні суспільства як економіки дарування, в яких «товари оцінюються за їх корисністю та красою, а не за їх вартістю; товари обмінюються радше на основі їх потреби, ніж на основі їх обмінної вартості; соціальний перерозподіл відбувається здебільшого без урахування праці, яку вклали члени суспільства; праця виконується без уявлення про зарплату як винагороду або індивідуальну вигоду, а в більшості випадків навіть без уявлення про діяльність як „працю“».

Одомашнення, відчуження та ренатуралізація Анархо-примітивісти, такі як Джон Зерзан, визначають одомашнення як «бажання панувати над тваринами і рослинами» і вважають його «визначальною основою цивілізації».

Вони також описують одомашнення як процес, в ході якого життя людських популяцій завдяки сільському господарству та тваринництву перетворилося з кочового на осіле. Цей вид одомашнення передбачає тоталітарні відносини з землею та водою, а також одомашнення тварин. У дикому стані в природі існує рівновага, в якій все живе ділить ресурси або змагається за них. Ця рівновага руйнується в результаті одомашнення. Наприклад, одомашнені ландшафти поклали кінець відкритому розподілу ресурсів. Згідно з анархо-примітивістами, ця концепція власності породила володіння і владу, заклавши тим самим основу для соціальних ієрархій. Крім того, цей процес передбачає знищення, поневолення або асиміляцію менш цивілізованих груп, які не зазнали цієї трансформації.

Однак одомашнення поневолює не тільки одомашнених, а й самих одомашнювачів. Прогрес у психології, антропології та соціології дозволяє людям кількісно оцінювати та об'єктивувати себе, аж поки вони самі не стають товаром.