Розвиток кораблебудування на Піренейському півострові в XV—XVI століттях — проривний етап в історії європейського кораблебудування, що призвів до настання Доби великих географічних відкриттів і забезпечив європейських мореплавців технічною базою для здійснення далеких морських експедицій, зокрема навколосвітніхLincoln P. Paine (1997) p.8.

Піренейські королівства зробили вирішальний внесок у розвиток морської справи в часи великих географічних відкриттів. Дослідження та колонізація світу Португалією та Іспанією стали можливими завдяки кораблям, які піренейці розробляли та удосконалювали протягом XV та XVI столітьLincoln P. Paine (1997) p.18.

Кораблем, що дозволив португальцям просунутись на південь вздовж африканського узбережжя і тим самим розпочати добу відкриттів, була каравела, португальський винахід, який було швидко скопійовано сусідньою Іспанією. Розроблене на основі озброєних латинськими вітрилами північноафриканських риболовецьких човнівCulver, Henry B (1924), це було маневрене і легке в управлінні судно з водотоннажність біля 80 тонн, яке мало принципово важливу здатність йти проти вітру. Невеликі розміри і обмежена місткість була основними недоліками цього типу судна, але поки головною потребою піренейських дослідників було наявність корабля, що ідеально би підходив для здійснення досліджень в невідомих морях і в незнайомих умовах, ці обмеження не були критичними. Серед відомих каравел — «Берріо» Васко да Гами, «Благовіщення» Педру Алваріша Кабрала та каравели ескадри Христофора Колумба. Виникнення потреби в перевезенні на великі відстані значних обсягів товарів та військ призвело до розробки більш потужної моделі корабля — караки, що мала водотоннажність від 100 до 600 тонн і народилась в результаті адаптації та модернізації португальцями моделі північного кога, що широко використовувався в якості торговельних суден в Балтійському моріLincoln P. Paine (1997) p.75. У карак було 3-4 щогли зі змішаним вітрильним озброєнням (як прямим, так і латинським), дві підвищені та укріплені башти (кастели) на кормі і на носі, округлі корма та округлий ніс з бушпритом. У XVI столітті, через збільшення тривалості подорожей, тоннаж великих карак збільшився до 2000 тонн. З середини XVI століття на основі караки був розроблений новий тип корабля, призначений для ведення бойових дій в умовах тривалих океанських подорожей — галеон. Це було надпотужне судно, спеціально розроблене для військових цілей, яке внаслідок структурного вдосконалення моделі караки стало більш маневреним, ефективним у бою та економічним у виробництві.

Політичні стимули технологічного розвитку

Після завоювання арабами Піренейського півострову в VIII столітті і створення на більшості його території мусульманської провінції Аль-Андалус (Адалузії), на північній периферії півострова утворилось декілька невеликих християнських держав, які к XIV століттю перетворились на королівства Кастилію, Леон, Португалію, Арагон і Наварру та Барселонське графство. Християнські піренейські держави започаткували проти мусульман майже 700-річну Реконкісту (плоди якої стали очевидними лише після перемоги християн у битві при Навас-де-Толосі в 1212 р.), і майже одночасно почали безупинну внутрішню боротьбу між собою за першість на Піренейському півострові. В контексті фактично безперервної війни усіх проти усіх, яка точилась на Піренеях протягом довгих століть, наявність в розпорядженні приморських країн потужного флоту ставала важливою умовою досягнення переваги над супротивником, а іноді і виживання.

З очевидних географічних причин піренейські країни мали більш просторий вихід до моря, ніж більшість інших країн Європи. Це дозволило їм здавна розвивати морську справу і активно просувати свої інтереси за морем. Зокрема, графство Барселона на рівні з італійськими морськими республіками займало провідне місце в середземноморській морській торгівлі в XII—XIII століттях, а королівство Арагон в XIII—XV ст. створило велику морську імперію у західному Середземномор'ї. Португальці, як найзахідніші жителі Європи, з їх довгою лінією узбережжя в Атлантичному океані та великою кількістю морських та річкових портів, стали головними дослідниками пізнього середньовіччя. Оскільки розвиток наземних торгових шляхів для Португалії був надто ускладним через оточення країни часто ворожими королівствами Кастилії та Леону, для торгівлі з Англією, Фландрією, містами Ганзи, а також з мусульманським Марокко, з якого імпортували пшеницю розвиток морської торгівлі залишався практично єдиною можливою альтернативою.

Розвитком в Португалії морської справи почав опікуватися ще король Дініш, який в 1308 році започаткував торгівлю з Англією і заклав основи для кас морського страхування. В 1317 році було найнято генуезького флотоводця Еммунаїла Пессаньйо, що очолив португальський флот, ставши першим адміралом країниHumble, R. and Bergin, M. (1993). р 152. 1341 року з ініціативи короля Афонсу IV відбулася португальська морська експедиція до Канарських островів. За володіння цими островами почалася тривала суперечка з Кастилією. Першим плацдармом для здійснення атлантичних експедицій став захоплений португальцями в 1418 році африканський порт Сеута. Головним ініціаторами і натхненниками завоювання Сеути були португальський король Жуан I з Авіської династії та його сини з так званої «блискучої генерації», зокрема принц Енріке, названий пізніше Мореплавцем. Втім, спочатку захоплення територій на африканському континенті розглядалося як своєрідне продовження Реконкісти, оскільки Сеута в свій час була частиною Вестготського королівства, що включало в себе португальські землі і було захопленого маврами на початку 8 ст. н. е.

За принца Енріке португальці розпочали колонізацію Мадейри та Азорських островах зробивши їх важливою базою для подальших морських досліджень (особливо важливу роль відігравав порт Ангра на Азорському острові Терсейра)Russell, Peter (2001) p.48. Згодом принц Енріке розпочав відправляти своїх капітанів на південь вздовж незнайомого європейцям західноафриканського узбережжя.

Метою подорожей було оминути арабських посередників, що контролювали транссахарську торгівлю і прокласти прямий морський торговий шлях до країн, з яких постачались африканське золото, спеції, раби, слонова кістка та інші товарів Екваторіальної Африки. Експедиції мотивувалися також пошуками міфічного християнського царства пресвітера Йоана, за легендами розташованого десь в Африці. Згодом завдання доповнилось метою знайти шлях в Індію в обхід африканського континенту.

Втім, географічні пошуки стримувалися міфами про існування кінця світу — меж, перетин яких смертельно небезпечний для людини. На півдні Атлантичного океану такою межею ще з часів античності вважався мис Буждур на узбережжі сучасної Західної Сахари. Після багаторічних спроб та наполягань принца Енріке, в 1434 році капітан Жил Іаніш нарешті обійшов мис Буждур і наблизився до африканських берегів далі на південь від нього. Як виявилось, згідно звіту Еанеша принцу — «плисти під вітрилами тут так само легко, як і у нас вдома, а країна ця багата і усього в ній в достатку…»Russell, Peter (2001) p.174.

У 1441 році Нуну Тріштан досягнув Білого мису (Кабо Бланко), доставив в Європу першу партію африканських рабів, захоплених європейцями на узбережжі Африки та започаткувавши тим самим сумну історію європейської работоргівлі. В 1444 році Дініш Діаш відкриває річку Сенегал (легендарну «Золоту річку» імперії Малі) і досягає найзахіднішого мису Африки — Зеленого мису (Кабо Верде). На цьому етапі капітани принца Енріке пройшли південну межу пустелі Сахара тим самим здійснили перше поставлене завдання — португальці обійшли по морю території, що були цілковито в руках мусульман і омріяні товари з раніше невідомих земель (переважно раби та золото) почали надходити безпосередньо в Португалію, оминаючи арабських посередників. Ця кардинальна зміна торговельних шляхів завдала спустошливого удару по мусульманським султанатам Алжиру та Тунісу, але збагатила Португалію. У 1457 році надходження африканського золота дозволило розпочати карбування в Португалії перших золотих монет в історії країни — крузаду. Саме в цей момент потік золота з Гвінеї почав підживлювати розвиток морської могутності Португалії. Країна також стала центром активного культурного обміну з мусульманськими державами Африки та Піренейського півострова і математики, картографи та майстри навігаційного обладнання почали перетинати Гібралтар в напрямку Португалії.

Досягнення португальських мореплавців та нові багатства, що потекли в країну з заморських володінь, сприяли виникненню ревнощів та бажання наслідувати досвід Португалії у інших піренейських королівствах. Наприкінці XV ст. союз корон Кастилії та Арагону створив нову політичну потугу на Піренейському півострові, що знаходилась поруч з Португалією і була готова перехопити у неї першість у дослідженні та колонізації невідомих океанських берегівHumble, R. and Bergin, M. (1993). р 36.

Культурний контекст Культурний контекст Піренейського півострова в часи середньовіччя значно відрізнявся від решти європейських країн завдяки природної ізоляції Піренеїв та потужному культурному впливу мавританської Андалузії. Зокрема військові доктрини, тактика ведення бойових дій та технічне обладнання значно відрізнялися від решти ЄвропиRussell, Peter (2001) p.24.

На відміну від континентальної європейської практики ведення війн шляхом участі великих армійських контингентів у довгих військових кампаніях, іберійська військова практика надавала перевагу партизанським діям невеликих загонів із використанням засідок або швидким рейдам, коли мобільні збройні загони швидко переміщались на значні відстані, завдавали несподіваних ударів і так само швидко повертались назад до вихідної точки. До того ж, внаслідок столітнього релігійного та військового протистояння, іберійці звикли бачити в маврах (мусульманах) своїх віковічних постійних ворогів. Не дивно, що в Момбасі Васко да Гама не гребував грабунками беззбройних арабських торгових кораблів і не роздумуючи вдавався до нічим не спровокованих збройних нападів чи піратства щодо мирних мусульманських торговцівNair, V.Sankaran (2008)..

Таким чином дещо авантюрна тактика далеких рейдів, які здійснюються невеликими загонами, що значно поступаються кількістю своїм потенційним супротивникам і переважно покладаються на свою високу мобільність та ефект несподіванки, яка так ефективно використовувалась на початкових етапах розбудови колоніальних імперій Піренейським королівствами, була здавна притаманна мешканцям цих територій і лише перенесена з суходолу на мореHumble, R. and Bergin, M. (1993). p.57.

Кораблебудівна промисловість

Ситуація з запасами деревини, необхідної для будівництва кораблів, дуже різнилась в країнах Піренейського півострова. У Португалії деревина була настільки дефіцитною, що ця обставина підштовхнула Корону до конкретних стимулюючих заходів ще на початку 14 ст., коли португальський король Дініш для побудови торговельного флоту почав заохочувати посадку і вирощування лісів. В кінці 15 ст. сплату податку на рубку дерев у королівських лісах можна було уникнути, якщо ліс призначався для будівництва кораблів вагою понад 100 тонн. Таким чином, оскільки ресурси для побудови кораблів були вкрай обмежені, державні стимули були спрямовані на заохочення португальських корабелів випускати максимально ефективні та технологічно досконалі кораблі.