Катгак — одна з восьми основних форм індійського класичного танцю. Походження Катгака традиційно приписують подорожуючим бардам давньої північної Індії, відомим як катгакари або казкарі. Термін катгак походить від ведичного санскритського слова катга, що означає «історія», і катгакар, що означає «той, хто розповідає історію», або «пов'язаний з історіями». Мандрівні катгакари передавали історії з великих епосів та античної міфології через танець, пісні та музику. Танцюристки катгак розповідають різні історії за допомогою рухів рук та великої роботи ніг, рухів тіла та гнучкості, але найголовніше за допомогою міміки. Катгак еволюціонував під час руху Бгакті, зокрема, включивши дитинство та історії індуїстського бога Крішни, а також незалежно від судів північноіндійських царств. Катгак унікальний тим, що має як індуїстські, так і мусульманські гарани та культурні елементи. Вистави катгак включають урду-газелі і зазвичай використовують інструменти, привезені під час ісламського правління.
Катгак існує у трьох різних формах, так звані «гарани», названих на честь міст, де еволюціонувала традиція танцю катгак — Джайпур, Варанасі та Лакхнау. У той час як джайпурська гарана більше зосереджується на рухах стоп, ганари Варанасі та Лакхнау більше зосереджуються на міміці та витончених рухах рук. У стилістичному плані танцювальна форма катгак підкреслює ритмічні рухи стоп, прикрашені маленькими дзвіночками (гунґру), і рух, гармонізований із музикою. Ноги і тулуб, як правило, прямі, і історія розповідається за допомогою розвиненого словникового запасу, що базується на жестах рухів і руху верхньої частини тіла, міміці, рухах шиї, рухах очей і брів, сценічних рухах, нахилах і поворотах. Основна увага в танці робиться очима та рухами ніг. Очі працюють як засіб розповіді історії, про яку розказує танцюрист. Бровами танцюристка надає різну міміку. Відмінність між традиціями полягає у відносному акценті між акторською майстерністю та роботою ніг, причому стиль Лакхнау підкреслює акторську майстерність та джайпурський стиль відомий своєю вражаючою роботою ніг.
Катгак як вистава вижила і процвітала як усна традиція, впроваджувала інновації та навчала від покоління до покоління словесно та завдяки практиці. Він змінив, адаптував та інтегрував смаки могольських дворів у 16-17 століттях, зокрема Акбаром, і був висміяний та занепав у колоніальну британську еру, а потім відродився, коли Індія здобула незалежність і прагнула заново відкрити його давнє коріння та почуття національної ідентичності завдяки мистецтву.
Етимологія та номенклатура Термін катгак укорінений у ведичному терміні катга (санскрит: कथा), що означає «історія, розмова, традиційна казка». Катгак відноситься до однієї з основних класичних танцювальних форм, що в основному зустрічаються в північній Індії, з історичним впливом, подібним до Бгаратанатьями на півдні Індії, Одіша на сході Індії та інших основних класичних танців, що зустрічаються в Південній Азії. Він відрізняється від численних форм народних танців, що зустрічаються на півночі та інших частинах Індійського субконтиненту.
Танцюристки катгак у стародавній Індії були подорожуючими бардами і були відомими як кathakas, або кathakar.
Катгак надихнув на спрощені регіональні варіанти, такі як бгавай — форма сільського театру, що фокусується на казках індуїстських богинь (Шакті), і така, що з'явилася в середньовічну епоху, в даний час існує в Гуджараті, Раджастгані та Мадх'я-Прадеші. Інший варіант, що з'явився із давнього катгаку, — тгумрі.
Тгумрі був розвинений спільнотою таваїф, яких британці назвали «науч» танцюристки. Їхня історія як танцюристок катгак була знищена в сучасній Індії Паллабі Чакрарторті. (2008) . «Дзвони змін: Танець катгак, жінки та сучасність в Індії», також див. «Таваїф і танцівниця: боротьба за ідентичність»
Історія
За словами Мері Снодграсс, традиція катгак в Індії простежується до 400 р. до н. е. Найбільш ранній текст, що зберігся з корінням катгак, — Натья-шастра приписується мудрецю Бгараті, і його перша повна збірка датована між 200 рр. до н. е. та 200 н.е, але оцінки коливаються між 500 рр. до н. е. та 500 н. е.
Найбільш вивчена версія тексту Натья-шастра складається приблизно із 6000 віршів, структурованих у 36 глав. У тексті, зазначає Наталія Лідова, описується теорія танцю Тандава (Шива), теорія раси, бгави, вираз, жести, акторські прийоми, основні кроки, статичні пози — все це є частиною індійських класичних танців, включаючи катгак. Танцювальне та виконавське мистецтво, зазначає цей древній індуїстський текст, є формою вираження духовних ідей, чеснот і сутності Писань., Quote: «Like other Indian classical dance forms, Kathak also lays claim to ancient roots and a genesis as a temple dance or religious story telling method, and many dancers both in India and the diaspora will explain their art form in its purest state as a devotional activity, a type of sadhana or spiritual practice».
Таблички датовані II століттям до нашої ери, знайдені в Бгаргуті, показують танцюристів у вертикальній стійці, позиції їхніх рук уже свідчать про сучасні рухи катгак. У більшості танцюристів одна рука біля вуха в патака хаста (мудра). У наступні роки хаста була опущена до рівня бюсту.
Термін катгакас у значенні «казкарі» трапляється у стародавніх індуїстських текстах, таких як «Магабгарата»:
Барди, актори, танцюристи, співаки та музичні співці легенд та історій згадуються сотні разів в індуїстських епосах.
Ера руху Бгакті Текстові дослідження свідчать, що «катгак» як класична форма танцю, ймовірно, бере початок у Банаресі (Варанасі) і звідти мігрувала на північний захід до Лакхнау, Джайпура та інших частин півночі та північного-заходу Індії. Традиція танцю катгак у Лакхнау приписує цей стиль прихильнику руху Бгакті на ім'я Ішварі з села Хандія в Аллахабаді, штат Уттар-Прадеш, який визнав, що індуїстський бог Крішна з'явився уві сні і просить його розвинути «танець як форму поклоніння». Ішварі навчав своїх нащадків, які, у свою чергу, зберігали навчання та розробки завдяки усній традиції протягом шести поколінь, що в кінцевому підсумку дало версію танцю катгак — родинне дерево, яке визнано як в індуїстській, так і в мусульманській індійській літературі.
Еволюція танцювальної теми катгак під час руху Бгакті зосереджувалась насамперед навколо божественного Крішни, його коханої Радги та доярок (гопі) — навколо легенд та текстів, таких як Бхаґавата-Пурана, знайдених у традиціях вайшнавізму в індуїзмі. Любов між Радгою і Крішною стала символом кохання між Атманом (душа всередині) і вищим джерелом (космічна душа скрізь), темою, яку висловлювали танцювальний балет та міметичні п'єси артистів катгак. Незважаючи на те, що швидкі кружляння у катгаку вважаються центральноазіатський впливом, Санґіратаратнакара, санскритський текст XIII століття про індійську класичну музику та танець, у розділі 4 згадує танцювальний рух із швидким кружлянням, як колесо, що тримає руки в позі Дола і згинає тіло всередині називається «Какрамандала». Це застосовується в поклонінні богам і в енергійному русі.
Епоха Моголів Суди та дворяни епохи Великих Моголів прийняли катгак як форму аристократичної розваги, яку готові були забезпечити сім'ї з низьким рівнем достатку. За словами Дріда Вільямса:
З часом у репертуарі катгак були додані перські та середньоазіатські теми, такі як кружляння суфійського танцю, костюми сарі замінили на відкритий купальник і включали прозору вуаль, звичну для середньовічних танцюристок гарему. Коли колоніальні європейські чиновники почали прибувати до Індії, то були свідками придворних розваг катгак, які являли собою синтез давньоіндійської традиції та середньоазіатсько-перської танцювальної форми, а виконавців танцю катгак називали «дівчатами-науч» (або похідною від нач із важчих для вимови санскритом натчг).
Епоха Британської Індії Із розповсюдженням колоніального британського панування в Індії XIX століття катгак разом з усіма іншими класичними танцювальними формами був занедбаний, і він сильно занепав. Це було частково результатом вікторіанської моралі щодо сексуальної репресивності водночас з англіканськими місіонерами, які критикували індуїзм. Преподобний Джеймс Лонг, наприклад, запропонував танцюристам катгак забути давньоіндійські казки та індуїстські легенди і замінити їх європейськими легендами та християнськими казками. Місіонери записали своє розчарування в Church Missionary Review, коли побачили, як індуїстська аудиторія аплодувала і вигукувала «Ram, Ram» під час виступів катгак.
Спокусливі жести та міміка під час виступів катгак у храмах та сімейних обставинах були викладені в «Помилках індійського жіноцтва», опублікованому на початку 20 століття, як свідчення традиції «блудниць, приниженої еротичної культури, рабства ідолів та священиків», і християнські місіонери вимагали припинити це, розпочавши «рух проти танцю» або «рух проти нігтів» у 1892 р. Чиновники і газети дегуманізували танцюристів катгак і змушували припинити джерела патронажу підтримувати вистави катгак та «дівчат-науч» (також мають визначення як девадасі та таваїфс у літературі середини 20-го століття). Багато людей звинувачували танцювальну форму як різновид проституції, тоді як відроджувачі ставили під сумнів побудовані історії колоніальних письменників.
Маргарет Волкер констатувала, що, не тільки місіонери та колоніальні чиновники висміювали танцюристів катгаку. Індійці мали погану освіту у Британській Індії та були змушені пристосовуватися до розсудливості та критики Вікторіанської доби. Тож через це, можливо, вони втратили свій культурний зв'язок, більше не розуміли суть духовного, і те, що стоїть за танцем. Припустила, що це одна з «соціальних бід, аморальних та відсталих елементів» у їхній спадщині, яку вони повинні викорінити. Однак індійські сім'ї продовжували приватні заняття та зберігали мистецтво катгак як усну традицію. Учителі Катхак також перейшли на навчання хлопчиків, щоб зберегти традицію, оскільки більша частина насмішок 20-го століття була спрямована на катгак «дівчат-науч».
На початку 20 століття до катгаку була привернута увага аудиторії за межами Індії завдяки Калкапрасад Махарадж.
Постколоніальна ера Рух за припинення колоніальної ери та за незалежну Індію, зазначає Вокер, також став свідченням відродження катгаку і, в цілому, культурного хвилювання та зусиль для повернення культури та повторного відкриття історії.
Рухи відродження катгаку спільно розвивалися в мусульманських та індуїстських гаранах, особливо громадою Катгак-Місра. Серед них традиції катгаку Джайпура та Лакхнау привернули більше наукових знань.
Найстаріший відділ катгаку, який вивчається в коледжі (університеті), був заснований у 1956 році в Університеті Індіри Кала Санджит, державному університеті, розташованому в Хайраґарг, де доктор Пуру Дадхіч створив перший план навчальних програм катгак. Він був натхненний дипломною роботою Моганрао Каліанпуркара в коледжі Бгатханде.
Згідно зі статтею BBC Arts, катгак унікальний у практиці мусульманської громади Індії, і, отже, має «історичний зв'язок з ісламом». Фара Ясмін Шейх, мусульманка та учениця Пандіта Читреш-Даса у школі в Лакхнау, вважає Катак «злиттям індуїстської та мусульманської культур» і презентувала свої виступи в Пакистані. Натомість, заявляє ВВС, «Нахід Сіддікі, що мешкає та вихована у Великій Британії, важко вивчає та презентує власне мистецтво (катгак) у своїй країні народження Пакистані».
Хоча більшість вчених розглядають катгак як давнє мистецтво, деякі, такі як Маргарет Волкер, вважають, що сучасний катгак є явищем 20 століття, більше формою культурного відродження, якщо покладатися на документи, пов'язані з музикою.
Техніки
Сучасний катгак у всіх трьох основних підтрадиціях, так звані стилі Лакхнау, Варанасі та Джайпур (гарана), зазначає Бруно Неттл, складається з трьох основних частин — заклику, одного чистого (абстрактного) танцювального виступу та одного виразного танцю.