Станісла́ва Марі́я Дзенґелевська, у шлюбах Висо́цька, Станіславська; ; , Варшава — , Варшава) — польська акторка театру та кіно, театральна режисерка і педагогиня. Організаторка та керівниця низки театрів.

Життєпис Станіслава Марія Дзенґелевська народилась року у Варшаві в родині літографа Юліана Дзенґелевського та його дружини Регіни Елеонори, до шлюбу Болдиковської.

Навчалась в державній гімназії та 1893—1894 років у класі дикції й декламації при Варшавському музичному товаристві, де її вчителями були Юзеф Котарбінський та Вінцентій Рапацький.

Дебютувала восени 1894 року в гастрольній групі в Сельдцях. Працювала в польській мандрівній трупі, яка гастролювала у Санкт-Петербурзі, Ризі, Москві.

До 1896 року виступала під псевдонімом Вільська.

1896 року одружилася з актором Казімежем Висоцьким. У 1898 році дебютувала у варшавському театрі, згодом виступала в садових театрах.

1900—1901 грала в польському театрі в Познані, а 1901—1911 — в муніципальному театрі в Кракові. В Кракові вона здобула репутацію однієї з найкращих акторок. Виступала також у польському театрі Львова.

Розлучившись з Казімежем Висоцьким, 1911 року пошлюбила лікаря Гжегожа Станіславського, брата художника Яна Станіславського, сина письменника, юриста і таємного радника Антонія-Роберта Станіславського, і переїхала до чоловіка в Київ.

Київський період 1911—1919 мешкала і працювала у Києві. Її донька Яніна, в майбутньому відома клавесиністка, в цей час навчалась в Київській консерваторії.

1911—1919 — акторка Польського театру під керівництвом Франтишека РихловськогоРихловський Франтишек (Rychłowski Franciszek, 1878—1949) — польський театральний діяч (з перервами).

Постійно мешкаючи в Києві, їздила на вистави в Краків, Варшаву, Лодзь (1912—1913, як режисерка-постановниця «Макбета»), Загреб (1913, 1914) та Львів.Zofia Nałkowska. Dzienniki, Vol. 4, Part 1. — Czytelnik, 1975. — P. 47

Станіслава була палкою прихильницею системи К. С. Станіславського, неодноразово зустрічалась з ним і вела переписку. Він також високо цінив її внесок у розвиток своєї системи стосовно польського театру.

1915—1917 — була організаторкою і керівницею експериментального театру «Студія», де впроваджувала принципи К. С. Станіславського.

1919 — організувала і керувала Польським молодим театром.

Водночас викладала в театрі «Студія», Театральній академії (1919), Драматичній консерваторії.

В театрі «Студія» грав та виконував обов'язки літературного керівника Ярослав Івашкевич, згодом відомий польський письменник, а на той час — студент Університету св. Володимира. Театр працював за адресами: Хрещатик, 7 і Круглоуніверситетська, 12.

У Києві була відома як Станіслава Юліанівна Станіславська.

1914—1919 років разом з чоловіком і донькою Яніною Висоцькою проживала у Києві за адресою: вул. Столипінська, буд. 43 (нині — вул. Олеся Гончара).Гончара Олеся, 43 // Интересный Киев

Її чоловік Гжегож Станіславський, крім своєї роботи лікаря, під псевдонімом Равич розробляв костюми та декорації для театру «Студія».

Польський період 1920 року разом з чоловіком і донькою повернулась до Варшави.

Г. А. Станіславський працював там у військовому шпиталі. 28 вересня 1921 року він помер від туберкульозу і був похований на Повонзківському цвинтарі.

Станіслава 1921 року керувала драматичним відділенням Варшавської консерваторії.Высоцкая — Велика радянська енциклопедія

Одночасно до 1922 року грала у Варшавському театрі .

Згодом виступала в різних містах Польщі. 1923—1925 — ​​грає та керує в Театрі імені Юліуша Словацького в Кракові; 1926—1927 — очолює міський театр в Любліні; 1927—1930 — працює в Польському театрі в Познані; 1931—1932 — грає в міському театрі Вільнюса; 1932—1933 — працює в Театрі Стефана Ярача у Лодзі.

Повернувшись до Варшави, працює там до початку Другої світової війни.

1934 — викладає в Державному інституті театрального мистецтва, де дає уроки до кінця свого життя.

1935 року нагороджена Золотим академічним лавром Польської академії літератури.

Станіслава Марія Висоцька померла 17 січня 1941 року у Варшаві. Похована на Раковицькому цвинтаріKarolina Grodziska. Zaduszne ścieżki-przewodnik po Cmentarzu Rakowickim. — Kraków: Towarzystwo Miłośników Historii i Zabytków Krakowa, 2003. — С. 140

Ролі в театрі Балладіна, Електра, Гамлет (однойменні драми Ю. Словацького, Г. фон Гофманнсталя, В. Шекспіра); Фру Альвінґ («Привиди» Г. Ібсена).

Ролі в кіноСтаніслава Висоцька // Кіноріум ua.kinorium.com 1939 — Над НеманомПлівки щойно знятого фільму втрачено у вересні 1939 під час бомбардувань Варшави // Tadeusz Wiącek. Życie w kinie 1948—2005. — Oficyna Wydawnicza «STON 2», 2005. — С. 273 — Марта КорчинськаBarbara Mruklik. Wierność sobie akademiapolskiegofilmu.pl 1939 — Волоцюги — баронеса фон Дорн 1939 — Про що не говорять — Романова 1939 — Чорні діаманти — мати Навратова 1938 — Геєнна — Ксенобія, няня принца 1938 — Кордон — Цецілія Колиховська 1938 — Друга молодість — бабуся Єжи 1938 — Люди Вісли — Матияска 1938 — Жінки над прірвою — Кваснєвська, мати Полі 1938 — Вереск — бабуся 1938 — Дівчина шукає кохання — мати Замейська 1937 — Дівчата з Новолипок — Моссаківська 1936 — Прокажена — Герцогиня Підгорецька 1935 — Його світлість шофер — Графиня Боратинська-Пельзович 1929 — Сильна людинаФільм за однойменною повістю Станіслава Пшибишевського (1912) — бабуся Білецького 1929 — Над снігами — Рудомська

Вистави «Цвіркун на печі» за Ч. Діккенсом (1916) «Росмерсгольм» Г. Ібсена (1917) «Визволення» С. Виспянського (1918) «Балладіна» Ю. Словацького (1915) «Сестра Беатриса» М. Метерлінка «Привиди» Г. Ібсена «Сід» П. Корнеля

Галерея

Примітки

Література У пошуках Міхала Вашинськогоculture.pl Ивашкевич Я. Театр «Студия» Станиславы Высоцкой в Киеве // Вопросы театра. Москва, 1965 Stanisława Wysocka i jej kijowski teatr «Studya». Wspomnienie / Jarosław Iwaszkiewicz. — Wydawn. Artystyczne i Filmowe, 1963. Z. Wilski. Wielska tragiczka. Warszawa, 1982. Poemat o Stanisławie Wysockiej / Зенон Косідовський. 1930.

Джерела Висоцька Станіслава Марія // Висоцька Станіслава-Марія // Круглоуніверситетська, 10 (кол. Університетська Кругла, 9) // Особняки Києва / Ольга Друг і Дмитро Малаков Высоцкая Станислава Юлиановна // Алиса Коонен: «Моя стихия — большие внутренние волненья». — C. 544