Ю́лія Бори́сівна Нава́льна (до шлюбу Абро́симова; 24 липня 1976, Москва, РРФСР, СРСР) — російська громадська діячка та політикиня. Вдова Олексія Навального (1976—2024). Регулярно згадується в ЗМІ як «перша леді російської опозиції».https://www.woman.ru/relations/pervaya-ledi-oppozicii-chto-my-znaem-o-yulii-navalnoi-id563268/https://web.archive.org/web/20240223211133/https://meduza.io/feature/2021/07/09/yuliya-navalnaya-pervaya-ledi-rossiyskoy-politikihttps://web.archive.org/web/20230913204512/https://sobesednik.ru/politika/20201130-lyubov-vyvela-navalnogo-iz-kom

Біографія

Ранні роки Юлія Абросимова народилася 24 липня 1976 року в Москві, в сім'ї науковця Бориса Олександровича Абросимова (1952—1996). Її мати працювала в міністерстві легкої промисловості; батьки розлучилися, коли Юлія вчилася в п'ятому класі, мати одружилася зі співробітником Держплану СРСР. У 2020 році журналіст Олег Кашин заявив, що батько Юлії — нині живий Борис Борисович Абросимов, секретар російського посольства у Великій Британії, пов'язаний зі спецслужбами, а тітка Олена Борисівна Абросимова, одна з авторів конституції Росії. Чоловік Юлії у відповідь на це опублікував свідоцтво про смерть тестя, датоване 1996 рокомДевочки-убийцы, или предъявите своё свидетельство о смерти . Документы и описание на сайте navalny.com, от 24 ноября 2020..

Юлія закінчила факультет міжнародних економічних відносин Російської економічної академії імені Плеханова (дата невідома), пізніше проходила стажування за кордоном, навчалася в аспірантурі, деякий час працювала в одному з московських банків.

Влітку 1998 року на відпочинку в Туреччині Юлія Абросимова познайомилася зі своїм однолітком Олексієм Навальним — юристом, теж жителем Москви. У 2000 році вона одружилася з ним, народила доньку Дарину (2001) і сина Захара (2008). За власними словами, вона допомагала батькам чоловіка в їх бізнесі, пов'язаному з лозоплетінням. В цілому про її трудову діяльність майже нічого не відомо; після 2007 року Навальна ніде не працювала офіційно, називаючи себе «головною з питань побуту і виховання дітей». За деякими даними, у 2000 році Навальна разом з чоловіком вступила в партію «Яблуко», з якої вийшла у 2011 році.

Поруч з чоловіком

З певного часу (після 2007 року) чоловік Навальної отримав всеросійську популярність як блогер і опозиційний політик. Юлія стала його першою секретаркою і помічницею. Життя сім'ї стало помітно більш публічним, тому Навальна опинилася в центрі уваги як «перша леді російської опозиції». Спостерігачі відзначають, що вона ніколи не намагалася позиціювати себе як самостійну фігуру: Юлія завжди поводиться як віддана дружина і соратниця («дружина декабриста»), готова до різких висловлювань і рішучих дій, якщо це необхідно її чоловікові, але не пов'язана з політикою безпосередньо. Вона виступала на ряді мітингів; главу Росгвардії Віктора Золотова, який у вересні 2018 року викликав Олексія Навального на «дуель», вона назвала «злодієм, боягузом і нахабним бандитом», лікаря Леоніда Рошаля, що висловився за співпрацю з німцями в лікуванні Олексія у вересні 2020 року, звинуватила в тому, що він виступає «не як лікар, а як голос держави».

Великий суспільний резонанс викликала поведінка Навальної восени 2020 року, коли її чоловіка екстрено госпіталізували в Омську з підозрою на отруєння. Вона зажадала, щоб його випустили в Німеччину для лікування, і навіть звернулася безпосередньо до президента Росії Володимира Путіна. Вона поїхала за чоловіком у Берлін, була поруч з ним в клініці Шаріте, і той пізніше написав про це в Instagram. «Юля, ти мене врятувала». За версією «Нової газети», Навальна стала «Героєм року»-2020. Всі ключові ЗМІ Європи уважно стежили за її активністю і цитували її дописи в соціальних мережах.

У січні 2021 року Навальна разом з чоловіком повернулася в Росію. Після його затримання на кордоні вона виступила із заявою про те, що цей арешт і закриття аеропорту Внуково — прояв страху російської влади перед Навальним. «Олексій сказав, що він не боїться, — заявила вона. — І я теж не боюся. І вас всіх закликаю не боятися». Пізніше Навальна звинуватила силовиків у тому, що її «переслідують як дружину ворога народу». Вона написала в Instagram: «Настав 37-й рік, а ми й не помітили».

Думки про політичне майбутнє Навальної

Завдяки діяльності чоловіка Юлія Навальна ще у 2015 році увійшла в сотню найвпливовіших жінок Росії (за версією «Ехо Москви»). Після того, як Навальний отримав умовний термін, звучала думка про те, що вона може висунути свою кандидатуру в президенти замість нього. Ксенія Собчак, за її словами, у 2018 році пропонувала цей варіант Олексію, але той його відкинув зі словами «Голоси не передаються». У вересні 2020 року, після отруєння Навального, почали з'являтися думки про те, що Навальна тепер починає відігравати самостійну політичну роль і може стати «російською Тихановською» — лідеркою всієї опозиції. Її плюсами називають зовнішність, незаплямовану біографію, вміння говорити, образ «дружини революціонера». Юлію Навальну ставлять в один ряд з Індірою Ганді, Беназір Бхутто, Віолеттою Чаморро. Існують і думки про те, що такий поворот подій малоймовірний.

Марат Гельман передрік долю Навальної-політика: він зазначив, що Навальна «врятувала чоловіка від смерті, стала сильною політичною фігурою» і тепер може виграти вільні вибори в Росії у будь-кого, крім Путіна. В одному з німецьких ЗМІ прозвучало припущення, що Навальна висуне свою кандидатуру в депутати Державної думи на найближчих виборах.

18 січня 2021 року, відразу після арешту Навального, політолог Андрій Манойло припустив, що тепер Навальна може очолити всю російську опозицію.

Письменнику Дмитру Бикову, за його словами, Навальна нагадує героїню Людмили Петрушевської: вона «стикається з обставинами сильнішими за неї, але якесь диво допомагає їй перемогти світове зло».

Примітки

Посилання

Блог Юлії Навальної на сайті радіостанції «Ехо Москви», з 2018 року.  — інтерв'ю на каналі «вДудь», 5 жовтня 2020 року. Герой року — Юлія Навальна  — Нова газета, 26 грудня 2020 року.