Яросла́в Семе́нович Стецько́ (19 січня 1912, м. Тернопіль1912, народився Ярослав Стецько, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія нині Україна — 5 липня 1986, Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччини) — український політичний та військовий діяч, активний діяч ОУН, один із ідеологів та провідників українського націоналізму, третій голова ОУНР, перший голова Антибільшовицького блоку народів. З 1941 р. — перший заступник провідника ОУН(б) Степана Бандери та один з найближчих його соратників. Разом з Бандерою був автором Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р., після чого став головою правління відновленої Української Держави. У 1942–1944 рр. перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен. Після визволення керував Антибільшовицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН(б). Чоловік Ярослави Стецько.
Життєпис Народився 19 січня 1912 року в місті Тернопіль[Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 с. — ISBN 966-410-001-3.] у священницькій сім'ї о. Семена Стецька та його дружини Теодозії, до шлюбу Чубатої.
Був другою дитиною в родині, мав старшого брата Омеляна та молодшу сестру Оксану. Всіх своїх дітей отець Семен називав на чиюсь честь: старшого сина Омеляна — на честь отця Омеляна Чайківського (Омелян згодом став богословом), Ярослава на честь князя Ярослава Мудрого, а донька Оксана отримала ім'я від героїні Тараса Шевченка, чиї твори її батько знав на пам'ять. Згодом отець Семен отримав парафію в селі Кам'янки (тепер Підволочиська селищна громада Тернопільська область), і родина переїхала жити на нове місце. Після народження Ярослава мати захворіла і доглядала за Ярославом сестра Семена — Ганна. Після одужання мати Ярослава провадила недільну школу для бідних дітей та сиріт. 5 жовтня 1923 року помер батько, коли Ярославу було всього 11 років. Ярослав перебрався до Великого Глибочку, де його рідний дядько Володимир Чубатий був парохом.
Освіта В 1925 році вступив у Тернопільську українську гімназію, яку закінчив з відзнакою та студіював у 1929–1934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах. Після випуску з гімназії читав лекції гімназистам і займався підготовкою дітей до вступу в гімназію.
Націоналістична діяльність Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь» і відтак підпільних Української військової організації та Організації українських націоналістів. 1930 року Ярослав став окружним провідником ОУН Тернопілля. Цього ж року його заарештувала польська поліція за підозрою участі в саботажних акціях, але за кілька місяців звільнила через відсутність доказів. 1931 року Стецька призначили ідеологічним і вишкільним референтом Проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ, паралельно редагує підпільні видання: «Бюлетень», «Юнацтво» та «Юнак». З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.
Наступного року Ярослав Стецько став ідеологічним референтом Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ. Як згадують жителі Великого Глибочку, на місця для зборів молодих оунівців Стецько перетворив помешкання обох своїх дядьків, Василя та Миколи, теж членів ОУН. Колишній сусід родини Стецьків з цього приводу зазначав: «Коли на дворі настала темрява, молоді хлопці сходилися до хати Стецьків і до опівночі через віконну занавіску просвічувався тьмяний вогник, а вдосвіта, коли ще було також темно, вони розходилися, багато з них сідало на поїзд».
На таких зборах молоді націоналісти студіювали спеціалізовану літературу, під впливом якої формувалися їхні погляди. Згадуючи ті книги, Ярослав Стецько писав: «Наше виховання проходило по низці видань, чи то „Літопису Червоної Калини“, чи творів Чайковського. Хочу ще підкреслити ірляндські книги — про ірляндську революцію, про визвольну боротьбу. Ми студіювали також польські книжки, читали „Підземну Росію“. То, власне, був один із творів, з яких ми пізнавали революційну боротьбу — фактично, не Росії, а москалів. Ми захоплювалися Перовською, Кибальчичем, які були українцями, але, на жаль, служили неукраїнським інтересам. Вся та література була нами дуже докладно студійована. Ми були горді тим, що Перовська була українкою, що Кибальчич був українцем, хоч з їхніми ідеями ми не годилися, — ми були проти спільного фронту з москалями. Дмитра Донцова ми радо читали, не все ми схоплювали, тому що деякі його твори були — не для мене, але для інших — затяжкі. Але нас захоплювала його віра, фанатизм, його безоглядна афірмація національної ідеї та апотеоза Батьківщини. Бо нам йшлося головно про те, щоб утвердити в собі і народі віру в абсолютну правду України. А Донцов те найрадніше унаявнював у своїх творах. Донцов тим захоплював, цією своєю експресією».
За революційну діяльність та націоналістичні переконання зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. підвергли його тортурам (200 годин без сну в сидячому положенні) та засудили його до 5 років ув'язнення. Востаннє був засуджений під час «Львівського процесу» 1936 р. На процесі в останньому слові заявив: «Я виконував свій обов'язок, що мені диктувала моя приналежність до української суспільности. Я визнаю, що українська держава існує. Існує потенціально в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально і правно в душах наших. Змислом мого життя було, є і буде Україна вільна без хлопа і без пана. Я вірю в перемогу». Вироком суду Стецько отримав 5 років ув'язнення. Сестра Оксана згадувала, що «він був дуже пригнобленим, що його друзі дістали великі вироки тюрми, а він лише 5 років». Визволений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.
Після загибелі Євгена Коновальця Провід ОУН очолив Андрій Мельник, який не зміг вирішити назрілі в Організації проблеми, що призвело до її розколу. Ярослав Стецько сповідуючи ідеї «молодого» крила ОУН, став на бік Степана Бандери. У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН-Б, а на II Великому зборі ОУН-Б 1 квітня 1941 р. в Кракові Ярослава Стецька обрано заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери. Він був одним із тих, хто безпосередньо формулював постанови ІІ Великого збору та після нього — інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». В цей же час Стецько став автором праці «За зміст державного життя»Публічна дискусія «Український націоналізм та євреї (1920-1950-ті рр.)»..
Акт відновлення Української Держави та подальше ув'язнення
З вибухом німецько-радянської війни 22 червня у Кракові відбулися установчі збори Українського національного комітету — позапартійного загальнонаціонального координаційного органу, до якого входило понад сто представників української еміграції в Львові. Цю подорож красномовно відтворив у книзі «Як це було 30 червня 1941 року»: «Перейшовши кордон біля Ярослава, наша група зорганізувала залишене большевиками невелике вантажне авто, обліпила його різнородною пропаґандивного антибольшевицькою „літературою“, листівками, гаслами, карикатурами, які ми мали приготовані у плині довгої і систематичної підготовки змісту нашої акції на випадок війни, і рвались вперед, щоб якнайшвидше дістатися до Львова… Правдою і „неправдою“, хитрістю і відкритістю, наявними протибольшевицькими виступами, написами на автомашині, синьо-жовтими опасками на рукавах, відважним, агресивним поступуванням ми викликали в німців, фронтових старшин і вояків впевнення, що це діється за якоюсь вищою „згодою“, коли ми так рвемося вперед — „чортові в зуби“. Вони зчаста подивляли нас, неозброєних, як ми, минаючи їх перші бойові частини, з шумом, синьо-жовтим прапором, кричучими плякатами, листівками, антибольшевицькими карикатурами, оздоблюючими автомашину, вривалися в „нічию“ полосу, а то й опановану ще большевицькими військами, щоб так же нагло повернутися, а потім знову іти вперед… Ми добилися до Львова зараз після вмаршу німецьких військ». Збори надали повноваження Я. Стецьку проголосити незалежність Української держави у Львові Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Українські Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Держави й обрали Я. Стецька прем'єром Українського Державного Правління.
Нацисти швидко зажадали від Стецька відкликати Акт відновлення держави, але отримали відмову. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька 4 липня заарештували разом з Бандерою, після чого запроторили до концтабору Заксенгавзен в Берліні, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті «Целленбау» під домашнім арештом. Там тривали допити з вимогами відкликати Акт, але Стецько тримався свого. Він стверджує, що навіть написав лист, адресований Адольфу Гітлеру, в якому наголосив, що завдяки такій недалекоглядній політиці той за три років програє війну. У концтаборі здоров'я Стецька погіршало, він хворів на ревматизм, запалення суглобів, хворобу шлунка. Дійшло до того, що лікарі пророкували йому життя не більше півроку і смерть від раку шлунка. Після звільнення утік від нагляду гестапо і поселився в Мюнхен. Після визволення, утікши з-під нагляду гестапо, виїжджаючи з Праги, яку ось-ось мали захопити радянські війська, кілька оунівських автомобілів потрапили під обстріл американської авіації, Ярослав Стецько по дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений, але видужав. Друзі надали пораненому Стецьку першу медичну допомогу, а потім відвезли до лікарні міста Сушіце. Там його негайно прооперували та зробили переливання крові, залишивши на лікування. Поряд поставили двох охоронців. Стан пораненого через ослаблений концтабором організм швидко гіршав, піднялася температура, організм відмовився сприймати поживу. Всі готувалися до найгіршого, і Стецько теж, про що свідчить лист, який Роман Петренко передав побратимам Ярослава на чолі з Іваном Гриньохом: «Знаю, що скоро відійду. Прошу поховати мене поруч з Симоном Петлюрою, бо я так горів як і Він. Привітайте від мене всіх».
Проте стан пораненого за кілька днів покращився. На той час до міста прийшла американська адміністрація «Ожилий» Стецько став вимагати від керівництва лікарні переведення до американського військового центру, але американці відмовилися приймати цивільних людей у себе. З часом у шпиталі дізналися, що Стецько є відомими українським політичним діячем і заборонили йому залишати лікарню без відома. Розуміючи, що за таких обставин він не вибереться звідси і, найімовірніше, потрапить до рук СМЕРШу, написав листа до американської адміністрації з проханням допомогти українському прем'єрові, але ніхто на нього не звернув уваги. Врятували Ярослава Стецька друзі. З міста Веймара оунівці відправили до Сушіце спеціальну групу, в якій була й майбутня дружина Стецька, Ярослава Стецько (Ганна Музика). Члени групи зуміли підкупити керівництво лікарні й окремих чеських урядовців і вивезли автомобілем пораненого до Мюнхену. Тут його здоров'ям опікувався лікар Андрієвський.
Голова Антибільшовицького блоку народів