Мики́та Фе́дорович Ільче́нко ( 27 вересня 1896) — український театральний і кіноактор радянського періоду. У 1920-х роках був актором мистецького об'єднання «Березіль», у 1917-1921 роках працював в Одеській державній драмі, пізніше — в Дніпровському національному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка. Лауреат Сталінської премії III ступеня (1951) за участь у виставі «Навіки разом».
Театральна діяльність
У 1923 році Микита Ільченко грав у поставленій Фавстом Лопатинським виставі «Нові йдуть» за твором Юхима Зозулі, прем'єра якої відбулася 7 листопада 1923 року. Ільченко виконував у постановці кілька ролей, зокрема робітника, вояка та алегоричну роль Тризуба.
У листопаді 1924 року Ільченко грав Василя у виставі «Пошились у дурні» — сценічній переробці Фавста Лопатинського за п'єсою Марка Кропивницького. У музейній колекції збереглися фотографії Ільченка в цій ролі.
1925 року брав участь у постановці «Жакерія» за історичною драмою-хронікою Проспера Меріме, здійсненій Борисом Тягном. У виставі виконував роль сенешаля — дворецького барона д'Апремона.
Подальша театральна діяльність Ільченка була пов'язана з іншими українськими театрами. На звороті його анкети співробітника «Березоля» міститься датована 12 березня 1928 року примітка про те, що на той час актор працював в Одеській державній драмі. Музейна колекція також містить фотографію Микити Ільченка 1931 року разом із Василем Васильком, Любов Гаккебуш, Віктором Добровольським і Валерієм Гаккебушем.
У подальшому Ільченко працював у Дніпропетровському українському драматичному театрі імені Тараса Шевченка. В історії театру його названо серед провідних акторів колективу в 1950-х роках.
1951 року Ільченко разом із режисером Іллею Кобринським, художником Миколою Корольовим та акторами Зінаїдою Хрукаловою, Леонідом Задніпровським, Василем Овчаренком і Андрієм Верменичем був удостоєний Сталінської премії III ступеня в галузі театрально-драматичного мистецтва за виставу «Навіки разом» Любомира Дмитерка, поставлену на сцені Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.
Кінематограф Поряд із театральною роботою Ільченко знімався в українському радянському кіно. Однією з його перших відомих кіноролей став козацький полковник Максим Кривоніс в історичному фільмі Ігоря Савченка «Богдан Хмельницький» (1941).
1956 року зіграв одну з головних ролей — полтавського полковника Мартина Пушкаря — в історичному фільмі «Полум'я гніву» режисера Тимофія Левчука, знятому за мотивами драми Дмитерка «Навіки разом».
1958 року знявся у двох картинах Київської кіностудії імені Олександра Довженка. У фільмі-виставі «Сватання на Гончарівці» за Григорієм Квіткою-Основ'яненком виконав роль Прокопа Шкурата, а в драмі «Гроза над полями» — Андрія Македона, батька головного героя Якова.
Останньою відомою кінороботою Ільченка є епізодична роль у фільмі «Таврія» 1959 року.
Фільмографія 1941 — «Богдан Хмельницький» — Максим Кривоніс 1956 — «Полум'я гніву» — Мартин Пушкар 1958 — «Сватання на Гончарівці» — Прокіп Шкурат 1958 — «Гроза над полями» — Андрій Македон, батько Якова 1959 — «Таврія» — епізод
Нагороди Сталінська премія III ступеня (1951) — за участь у виставі «Навіки разом» Любомира Дмитерка Дніпропетровського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка.
Примітки
Посилання Микита Ільченко у цифровій колекції Open Kurbas Музею театрального, музичного та кіномистецтва України