Ізабела (Ізабелла) Садовеану-Еван (румунська вимова: [izaˈbela sadoˈve̯anu ˈevan], прізвище також Садовеану-Андрей; до шлюбу Морун, псевдоніми I.Z.S.D та Iz.Sd.; 24 лютого 1870 — 6 серпня, 1941) — румунська літературознавиця, освітянинка, громадська журналістка, перекладачка, письменниця, поетка і феміністка. В юності пропагувала соціалізм і до кінця життя підтримувала ліву політику, насамперед як представниця кіл та особиста подруга культурного критика Гарабета Ібрайялу, під керівництвом якого писала для огляду , поєднуючи етнічний націоналізм та традиціоналізм з естетизмом. Як літературознавиця виступала за визнання символізму як незалежного культурного явища та оглядала сучасні події в англійській літературі.
Садовеану представляла румунський фемінізм на конгресах , але застосувала поступовий підхід до виборчого права жінок і в міжвоєнний час зацікавилася створенням зв'язків між фемінізмом та євгенікою. Своєю діяльністю шкільної вчительки та феміністки вона підтримала реформу освіти та пропагандувала метод Монтессорі. Пізніше вона додала феміністичний антифашизм до свого списку політичних та соціальних питань.
Двоюрідна сестра соціалістичного політика , вона була невісткою романіста і політичного діяча Михайла Садовеану. Вона також була пов'язана з різними сім'ями, які мають важливе значення в політичній історії Румунії.
Біографія
Раннє життя Ізабела Морун походить з історичного регіону Молдавії: місце її народження вказано як Саучешті, округ Бакеу , але вона також могла народитися в регіоні Герца. Її батьками були Георге Григоре та Елеонора Морун, дядько та тітка соціаліста Василе Моруна. Ізабела була пов'язана з кількома провідними молдавськими інтелектуальними та боярськими сім'ями: її власна філія, Моргунешті, була одружена з Раковиці. Також серед її рідні була сім'я Арборе, членами якої є соціалісти Замфір та Катерина Арборе.
Незабаром після народження Ізабела була удочерена родиною Андрій, і повідомляється, що вона була нещасною та небажаною дитиною . У неї була зведена сестра Адела, яку вона згодом описала як одну з красунь Молдавії.
Майбутня поетка відвідувала початкову школу в місті Бакеу, перед тим як її відправили до інституту для дівчат та школи-інтернату в Яссі. Поки навчалася у цьому французькомовному закладі, також відомому як школа Додуна де Пер'єра, Ізабела Морун познайомилася і подружилася з , яка також стала письменницею . Саме в ті роки Ізабела вперше була втягнута в соціалістичну боротьбу, відвідуючи лівий культурний гурток Іоана та , де багато читала на різні теми . Вона стала близькою подругою і співробітницею Надейде, описуючи її як "прекрасну […], просту, як дитину, повну здорового глузду, як ніби селянку, здорову тілом і духом, пристрасну і надмірну, як і будь-яка справжня жінка, у всіх її проявах". Познайомившись з поетом-прозаїком Ніколає Белдічану, вона також відвідувала літературне товариство Бельдічану, зустрічаючись із відомим реконутором Йоном Крянґе. Її власний дебют відбувся в 1890 р., коли її лірика вийшла друком у журналі Școala Nouă . У той час вона була в місті Бакеу, замінювала вчителя в денній школі для дівчат.
За короткий час Ізабела Моргун вирушила до Бухареста, столиці Румунії. Все ще активна соціалістка, вона була присутня на 2-му і через свої соціалістичні зв'язки зустріла кількох основних діячів румунської літературної сцени кінця XIX століття: Йона Луку Караджале, Барбу Стефанеску-Делаванча, Александру Влахуце. Ще однією такою фігурою був ветеран соціалізму Константин Доброджану-Ґеря, про якого вона згодом написала: «Я більше ніколи не зустрічала людини, яка могла б поширити стільки спокою і примирення навколо себе».
Навчалася в Бухарестському університеті на філософському факультеті, де була колегою з кількома письменниками, зокрема та О. Карпом (Георге Прока) . У 1892 році Карп одружився за Аделою Андрій.
Попоранський дебют Ізабела Морун отримала кваліфікацію шкільної вчительки, а пізніше зайняла викладацьку посаду в Бреїлі. У 1898 р. вона одружилася з романським офіцером Александру Садовеану (нар. 1866), старшим братом письменника-дебютанта Михайла Садовеану. Вона поїхала за ним до Фокшани, де викладала в інтернаті для дівчат, і врешті-решт до Бухареста, де працювала вихователькою у Școala Centrală de Fete .
Протягом наступного десятиліття, як і її швагер Михайло, Ізабела Садовеану приєдналася до нещодавно заснованої Віани Романеаска, провідного рупора румунської ліво-націоналістичної ідеології, попоранства. Вона стала ученицею теоретика і головного редактора попораніста Гарабета Ібреїляну, особливо в тому, що стосується раціоналістичного підходу Ібрайяну до літературних явищ . Пізніше вона охарактеризує його як «гарного юнака, відомого як дуже начитаного та культурного, але жахливо сором'язливого».
Садовеану також стала на бік Ібреїляну в його полеміці з Євгеном Ловінеску, відвертим традиціоналістом, а згодом провісником модерністської сцени. Пишучи Ібреїляну в 1909 році, відвідавши одну з ранніх публічних лекцій Ловінеску, Садовеану описала новий прихід як «одного великого гнильця» і «невігласа», який говорив «банально і тупо», «поверхнево» . ] У своєму огляді румунської літератури 1930-х Ловінеску стримано сприймав попоранську діяльність Садовеану, припускаючи, що її націоналістична пропаганда перегукується з правими конкурентами в журналі , дому історика та критика Ніколае Йорги, вважаючи її критичний підхід ", багатослівним та сектантським".
До 1906 р. Садовеану також писала публікації в «Revista Idealistă», неокласичному журналі Михайла Г. Холбана, де вона обговорювала «Романтизм у літературі» та основний огляд Noua Revistă Română . На цьому стику вона була втягнута в незначний скандал, зосереджений на її шурині та попораністському середовищі. Того року її давня подруга Маріно-Моску повідомила Ібреїляну, що «Маріана Відрацу», роман Viața Românească Михайла Садовеану, був плагіатом з її власного рукопису, який вона раніше довірила Ізабелі і та передала його своєму родичу; в той час як Михайло Садовеану відмовлявся оприлюднювати власну версію подій, Ібреїляну оцінив докази як сприятливі для Маріно-Моску і поховав скандал, перервавши серію . Фрагменти з роману Садовеану були перевидані лише в огляді Manuscriptum у 1970 р., А сам плагіат був доведений у 1988 р.
Протягом 1910-х Ізабела Садовеану стала однією з соціалістів, які наблизились до основної . Її дебют як літературознавиці відбувся незадовго до 1908 року, коли вона ненадовго була літературною оглядачкою газети Voința Națională.
Імпресіоністична література та дослідження символізму У 1908 р. опублікував том критичних нариси Ізабели Садовеану — Impresii literare («Літературні враження»). Книга заслужила увагу критики і була рецензована у національній пресі. На трибуні румунів Австро-Угорщини в письменник Іон Дума протиставив Impresii literare ще одному твору «імпресіоністичної» критики — журналісту-традиціоналісту : тоді як текст Садовеану вимагав дидактизму та моралі в літературі, Ченді, Саманетарул дисидент, писав на користь мистецтва заради мистецтва. Як зазначається в Думі, висловлювання Садовеану захищали письменників за їх моральну місію, навіть на шкоду мистецтву, однаково вихваляючи Софію Надейде і прозаїка за почуття «жалю до […] тих, кому пощастило менше». ] Той самий рецензент також стверджував, що Садовеану, «жіночий персонаж», не мала розуміння екстравертів і «бойових» традиціоналістів, таких як Санду-Альдеа та поет Luceafărul Октавіан Ґоґа . Інший хроніст Luceafărul, академік , на противагу стверджував, що Садовеану була «скоріше воїном», але описала Імпресію … як несумісний: "Так і ні; ні тут, ні там; це, те і інше. І все ж це несе замітку, про яку слід сигналізувати". З його традиційної точки зору, Богдан-Дуйке стверджував, що Садовеану помилилася, виходячи за рамки "вражень", вважаючи себе професійним критиком і виступаючи за "першість почуттів" у мистецтві: «У пані Садовеану-Еван є філософія, хоча вона і жінка» . Оглядаючи відгуки внесків Садовеану в 2002 році, видавниця та історик літератури Корнелія Штефанеску стверджувала: "[Вона] викликала гіркі полеміки та заперечення більше, ніж подяки, хоча Н. Йорга та Г. Ібреїляну, об'єктивно чи ні, мали привілейований погляд на неї".
Садовеану чергувала естетичний ідеал із роздумами про національну специфіку в мистецтві. На думку історика літератури Джордже Келинеску, у книзі закріплено перехід від соціалізму до попоранізму, про що свідчать цитати на кшталт: «Ми румуни, і наші витвори мистецтва та продукти розуму повинні носити печатку оригінальності нашої нації» [3. ] Традиціоналіст Дума із задоволенням зазначив, що Садовеану розлучилася із соціалізмом, щоб відновити «кредо художнього націоналізму»: "Скрізь, де вона хоче вказати на румунський дух, румунську природу: румунське небо, землю, річки, ліси, птахів і комахи, румунське світло«. Богдан-Дуйке дійшов висновку, що сенсуалізм не заважає дидактичному порядку денному книги, оскільки Садовеану все ще допомагала популяризувати письменників, натхненних "національним життям", від Михайла Садовеану, Карпа та Бретеску-Войнешті до та .
Також у 1908 р. у своїх статтях Viața Românească Садовеану звернула увагу на вплив символізму та антитрадиціоналістської румунської символістської гілки. Як вона сама стверджувала десятиліттями пізніше: «Я одна висловила думку, що […] ми маємо справу з інноваційним рухом, подібно до того, як я перша в історії намалювала символізм у статтях для Viața Românească». За словами різних коментаторів її роботи, на які посилався історик літератури , вона справді була першою румункою, яка зацікавилася цим рухом, і тому вона відкрила канал зв'язку між попоранцями та румунськими символістами . Цій оцінці частково суперечить дослідник Анджело Мітчієвічі, який рецензує подібні есе, написані Олександру Бібеску та .
Садовеану виділялася тим, що відкинула концепцію «виродження», яку проти сучасної літератури ввів патолог Макс Нордау. Вона назвала Нордау «банальним» і «ілюзіоністом», аргументуючи це тим, що символізм виявився здатним виховувати «поетичних геніїв», але, як і Нордау, вона все ще дивилася на декадентський рух . На її думку, символізм був гідним аналогом «песимізму» літературного натуралізму, але невдалим, коли, як і , він перейшов у «штучне» . Її головним інтересом було показати, як антипозитивістська поезія француза Артура Рембо створила моду в Румунії , але вона також обговорила роль, яку мали Жан Мореас та Анатоль Франс у доведенні символізму до французької та міжнародної громадськості. Також її робота торкалася зв'язку між румунськими символістами () та літературною стороною Віденської сецесії (Райнер Марія Рільке).
Вважаючи Калінеску «високоосвіченою жінкою» , Садовеану неодноразово доводила, що професійні критики повинні бути винятково культурними . Вона відреагувала проти культурного ізоляціонізму, детально описавши переваги взаємного перекладу у розширенні письмової культури. Корнелія Штефанеску вважає, що її нариси характеризуються витонченістю та почуттям деталей, наприклад, описуючи романтичного критика Шарля Огюстену Сент-Бьова, чия приторна потворність, стверджувала Садовеану, опосередковано формувала французьку літературу 19 століття .
Женевські дослідження та феміністичні початки Ізабела Садовеану-Еван була однією з чотирьох письменниць, запрошених на з'їзд письменників 1909 року, що відбувся в , де фактично було створено Румунське товариство письменників, професійну асоціацію під головуванням Михайла Садовеану . Вона також стала відомою як перекладачка іноземних мовних творів, насамперед італійської, румунською . У 1909 р. За контрактом з Мінервою вона опублікувала том повістей італійки Грації Деледди та «Королівського тигра» Джованні Верги [ 27]