Англійська історична школа — піднапрямок історичної школи в економічній науці, головними положеннями якого були: вивчення історії господарства, аналіз конкретних економічних ситуацій в різних країнах (на відміну від класиків, які вважали, що сформульовані ними закони реалізуються в будь-якій державі і повсякчас). Англійська історична школа економіки, хоча і не настільки відома, як її німецький аналог, прагнула повернення індуктивних методів в економіці після тріумфу дедуктивного підходу Девіда Рікардо на початку XIX століття. Школа вважала себе інтелектуальною спадкоємницею минулих діячів, які підкреслювали емпіризм та індукцію, а саме: Френсіса Бекона та Адама Сміта. До цієї школи належать: Вільям Вевелл, Річард Джонс, Томас Кліфф Леслі, Волтер Беджет, Роджерс Джеймс Едвін Торолд, Арнольд Тойнбі, Вільям Каннінгем і Вільям Ешлі.
Поняття Економісти англійської історичної школи мали загальну згоду щодо кількох ідей. Вони застосовували індуктивний підхід до економіки замість дедуктивного, вивченого класичними та неокласичними теоретиками. Представники цієї школи визнали необхідність ретельного статистичного дослідження. Вони відкинули гіпотезу про «максимізацію прибутку» або «обчислення задоволення і болю» як єдину основу для економічного аналізу та політики. На думку представників цієї течії економічної науки, більш розумно базувати економічний аналіз на колективному цілому альтруїстичних окремих осіб. Історичні економісти ХІХ ст. також відкинули думку про те, що приписи економічної політики застосовуватимуться універсально, не враховуючи місця та часу, як це робили послідовники Рікардіанської та Маршаллівської шкіл.
Альфред Маршалл визнав силу поглядів історичної школи у своєму синтезі 1890 року:
Представник школи
Арнольд Тойнбі (1852—1883) — представник англійської історичної школи економіки, автор «Лекцій про промислову революцію в Англії » (1884), який запровадив у науковий лексикон термін «промислова революція», а також роздумував над поєднанням історії і політичної економії. Вчений вважав, що поєднання цих двох наук може позитивно вплинути на них. Також Арнольд Тойнбі зауважував, що розвиток будь-якої країни не можна визначити, якщо враховувати тільки вплив історії на неї. Автор був зацікавлений у тому, що історичний метод виявив відносність економічних законів.
Вплив Джон Стюарт Мілль, Оґюст Конт, Герберт Спенсер впливали на економістів цієї школи. У другій половині правління королеви Вікторії відбувся тріумф еволюційних концепцій у науках (геології, біології та соціології) і перехід від економіки, що базується на «вугіллі та залізі», до економіки, заснованої на спілкуванні, урбанізації, фінансах, та імперії. Підйом історичної школи права забезпечив союзників у боротьбі проти впливу абстрактної теорії. Історичні економісти розглядали класичну та неокласичну економіку як надто офіційну та як раціоналізацію політики вільної торгівлі в колоніальній та імперській обстановці.
Див. також
Школи економічної думки Політична економія Економічна теорія
Примітки
Джерела Альфред Маршалл (1920). [Вперше опубліковано 1890 року] "Додаток С: « Сфера застосування та метод економіки » Принципи економіки. (Лондон) & Co. OCLC 219845301 Шпігель, Генрі Вільям (1991). Зростання економічної думки. Дарем & Лондон: Преса університету Дюка. ISBN 0-8223-0973-4 Джеффрі Мартін Ходжсон. «Альфред Маршалл та британські методендіскури», Як економіка забула історію: проблема історичної специфіки в соціальних науках, с. 95–112. Рутледж (2001) ISBN 0-415-25716-6
Посилання Внесок історичної школи та соціального напряму в розвиток економічних досліджень The English Historical School Методи економічного аналізу Ешлі, Вільям Дж. 1897. «Торі Походження політики вільної торгівлі» Щоквартальний журнал економіки Липень 1897. Макмастер. Онлайн . Кліфф Леслі, 1870. «Політична економія Адама Сміта» Двотижневий огляд (Лондон). 14:549–63. Онлайн Роджерс, Торольд. 1880. «Передмова редактора» Адамові Сміту, Дослідження природи та причин багатства націй (1869); перероблене видання (1880) онлайн в університеті Османії, Цифрова бібліотека Індії, Інтернет-архів