Коптська книжкова культура — пряме продовження давньоєгипетської та грецької книжкових традицій у пізньоантичному й середньовічному Єгипті. Коптська мова та література датуються кінцем III століття — у зв’язку з появою писемних пам’яток, — існували та розвивалися як мінімум до XIV століття. Після цього копти переходять на арабську мову, хоча в офіційне діловодство вона була введена ще у 706 році. Попри те, що коптська мова містить у собі понад десять говорів та говірок, як літературні використовувались, в основному, три — ахмімський, саїдський, бохайрський (останній перетворився в мову богослужінь). Книжкова інтелектуальна культура коптів розвивалась до кінця XVIII століття — у вигляді укладання словників і граматик — практично переходячи в наукову коптологію. Копти-християни дуже рано засвоїли форму книги-кодексу — спочатку папірусної, пізніше пергаментної, а також створили палітурне виробництво, яке частково вплинуло на ранньосередньовічне книжкове оформлення в Європі та на мусульманському сході. Завдяки особливостям клімату Єгипту збереглась значна кількість коптських рукописів  III—IV століть практично в оригінальному вигляді, а також декілька ранньосередньовічних книжкових зібрань, власники яких закопали їх у пісок пустелі, щоб зберегти від знищення.

Виникнення коптської мови й літератури

З кінця IV століття до н. е. державною мовою Єгипту стала грецька, вона зберігала цей статус і в епоху римського завоювання та . Грецька мова використовувалася культурною, економічною й політичною елітою суспільства, однак традиційні еліти (провінційне жрецтво) зберігали давньоєгипетську мову та демотичну писемність, яка використовувалася для документальних записів, а також медичних і магічних текстів, рідше — художньої літератури. Демотичний лист був украй складним і вимагав багаторічного вивчення, а крім того, демотика унеможливлювала переклад грецької літератури, особливо християнської, з її особливою термінологією. Самі єгиптяни визнавали незаперечну зручність, простоту й точність грецького алфавітного письма.

Перші відомі спроби запису єгипетського тексту грецьким алфавітом датуються III століттям до н. е. У грецькому Гамбурзькому папірусі № 627, записаному у 246—245 роках до н. е., є вставка єгипетською мовою. До цього ж часу відноситься фрагмент греко-єгипетського словника, де єгипетські слова написані грецькими буквами. В Абідоському храмі збереглося одне графіті, написане єгипетською мовою за допомогою грецьких букв близько 200 року до н. е. Від перших століть нашої ери збереглося понад десять так званих старокоптських текстів архаїчною єгипетською мовою, записаних грецьким алфавітом. Єдиного коптського алфавіту не існувало, кожен переписувач користувався індивідуальним набором додаткових демотичних знаків, якими доповнювалася грецька абетка. Єдиний алфавіт і норми орфографії розробили перекладачі Біблії. Перші переклади Святого Письма були зроблені саїдським діалектом, який в ту епоху, мабуть, був мовою освічених єгиптян. На основі цих перекладів виникла в III столітті перша літературна коптська мова — саїдський діалект, яким користувався найвизначніший коптський письменник — настоятель Білого монастиря Шенуте (жив між 333 і 451 роками). Коли в Римській імперії християнству був даний офіційний статус, то в Єгипті були засновані перші монастирі, в тому числі в в 320 році. Монастирі стали центрами утворення  й поширення нової інтелектуальної культури — коптської християнської.

Тематика і зміст коптської літератури

Однією з головних особливостей початкового етапу розвитку коптської книжкової культури в III—V століттях було абсолютне переважання перекладної літератури (з грецької мови). Хоча коптська мова включає п’ять говорів і близько 10 говірок, на письмі в період існування мови зафіксовано тільки два — саїдський і субахмімський, які до певної міри змагались один з одним. Коптський переклад Святого Письма, мабуть, був виконаний ще в III столітті. Однак з християнською традицією конкурували гностицизм і маніхейство, чиї тексти складають значну частину літератури ранньої коптської літератури. Коптський гностичний фонд включав Євангеліє, Апокаліпсис, апокрифічні діяння апостолів, трактати, послання, повчання, тлумачення. До IV століття відносилась місіонерська діяльність маніхеїв у долині Нілу. Маніхейські твори збереглись здебільшого в коптських перекладах IV—V століть. Через активність єгипетських християн гностичні та маніхейські громади зникли до кінця V століття, завдяки цьому збереглись бібліотеки, сховані в пісках пустелі. Характерно, що гностичні праці майже всі створені саїдським діалектом, а маніхейські — субхмімським. Більшість цих творів були раніше невідомі науці або відомі лише в уривках та згадках грецьких авторів.

Оригінальна коптська література кількісно завжди була меншою за перекладну. У ранній період її значення було лише практичним. Першим відомим письменником був Пахомій Великий, засновник перших монастирів. Жанри коптських творів того часу — статути, повчання, проповіді та послання. Найчастіше вони стосувались внутрішнього монастирського життя, відносин монастирів між собою та з населенням. До IV—V століть відносяться коптські писемні пам’ятки церковно-історичного змісту. З грецької перекладались соборні постанови, списки учасників соборів, але найохочіше — оповіді про них, які розвивали художню уяву та плавно сполучались із романними сюжетами.

Антична наукова традиція в коптській писемності представлена всього двома текстами — напівфольклорним «Фізіологом» і трактатом «Про самоцвіти» Єпіфанія Кіпрського. Головними в даних творах були християнсько-алегоричні тлумачення. Своєрідною сумішшю магії, нумерології та філології був містико-філософський трактат «Про потаємні сенси грецьких букв» апи Себи (V—VI століття), створений під впливом праці Гораполлона про єгипетські ієрогліфи «Таємниці єгипетських письмен» (мабуть, кінець IV століття; зберігся лише в грецькому перекладі).  

Після арабського завоювання в літературу ширше проникають фольклорні запозичення і виникає поезія. Оскільки зійшла нанівець авторитарна роль державної церкви, поширюються світські сюжети та відроджується жанр роману-легенди. Був створений язичницький «Роман про Камбіса» — який оспівує військову доблесть єгиптян і фараона, якого захищають Амон та Апіс (цей сюжет схожий на цикл про Петубастіса IX—VIII століть до н. е., збереженого в демотичних папірусах). Існував і «Роман про Олександра», перекладений з грецької. Коптська поезія подібна до давньоєгипетської — вона позбавлена розміру й рими та будується на ритміко-смисловій основі; вона призначалась для співу або речитативу на певний взірцевий манір, який вказувався по-особливому. До XIV століття основною церковною мовою стає бохайрський говір, і починається поступове відмирання живої коптської мови, яке розтягнулось на століття. Це призвело до створення коптської філології та специфічного жанру ліствиці, представленої словниками та граматиками, супроводженими арабськими поясненнями. У середині XIII століття Іоан Самандуський писав:

Оскільки коптська мова зникла з вживання, батьки вже склали ліствицю, в якій зібрали всю мову, всі її імена та дієслова, щоб створити посібник для перекладу.Еланская, 1987, с. 30.Ці всі посібники були схожі на словники-енциклопедії, розділені за тематичним принципом та були записані на папірусах ще з XVIII століття до н. е. На коптських філологів впливала арабська культура, а останні такі праці вже безпосередньо змикались знаковою коптологією: останній твір традиційного жанру — граматика Туки — була надрукована в 1778 році.

Книжкова техніка

Коптські книги створювалися в монастирях, де переписувалися, як правило, на приватне замовлення; окремі відлюдники теж заробляли на життя переписуванням рукописів. У монастирські бібліотеки книги потрапляли через подарунки, часто вони виготовлялися в тій же оселі, для якої призначалися. Окремих скрипторіїв спочатку не існувало, переписування здійснювалося в кімнатах для загальних робіт, школах, навіть келіях ченців. Лише в документах після X століття згадуються «будинки каліграфів», що існували в найбільших монастирях.

Матеріал для письма. Термінологія Спочатку коптські книги виготовляли з папірусу. Коптська термінологія досить різноманітна: для писемного матеріалу використовувалося грецьке слово хартес, книга позначалася терміном джооме. Папірус-рослина міг називатися по-коптськи джоуф або запозиченим із сирійської мови словом тербейн. Слово папірус у документах зустрічається всього лише один раз у посланні Іоанна єпископа Шмуну. Упродовж впровадження пергаменту слово «хартес» стало позначати документ узагалі. Папірус був досить дорогий, тому для приватних послань і навчання письму використовували черепки-остракони та непотрібні вже списані папіруси. У деяких випадках із папірусу змивали текст і використовували його повторно (палімпсест). Для виготовлення пергаменту в Єгипті використовували шкіри овець і кіз, іноді — навіть газелей. Для позначення пергаменту використовувалося грецьке слово мембрана, частіше у формі епітета до «книги» (мембранон джооме), рідше — споконвічне слово шаар («шкіра»), ще рідше — термін «джооме». Паперове виробництво виникло у Фаюмі в VIII столітті, але єгипетський папір довгий час був гірший за сирійський і багдадський. Виробництво папірусу остаточно припинилося в X столітті, але пергамент був повністю замінений папером тільки до XV століття.

У греко-римську епоху для письма стали використовувати очерет, назва очерету перейшла й на знаряддя письма — по-грецьки каламос (перейшла в арабську мову), по-коптськи — каш. досягали 20 см у довжину й 1,5 мм в діаметрі. З III століття їх стали розщеплювати, що дозволяло виписувати тонкі лінії. Відомо, що монахи обителі св. Епіфанія у Фівах використовували очерети довжиною 25 см і діаметром 1 см, які обрізали впродовж зношення. Для старого пір'я використовували дерев'яні подовжувачі. Чорнило в коптському Єгипті виготовляли традиційним способом — із сажі, замішаної на гуміарабіці. Чорнило розчиняли водою в пропорції 2:1. Для пергаменту використовували залізисті чорнила, які глибоко в'їдались у його поверхню, але вицвітали згодом, набуваючи червонувато-коричневого забарвлення. Червоне чорнило для ініціалів робили з вохри або кіновару, для мініатюр використовували пурпур, золото та срібло. Рядки на папірусі розграфлювали свинцевим коліщатком, а на пергаменті лінії проводили тупим боком складаного ножа, що залишав вдавлені сліди.

Форми книг

Практично всі коптські книги мають форму кодексу. Найдавніші єгипетські кодекси датуються II століттям, вони могли бути як пергаментними, так і папірусними. Сувоїв збереглося тільки шість, все з текстами ахмімським говором, християнського змісту. У Наг-Хаммаді були виявлені 13 добре збережених кодексів IV століття, а придбав приблизно 20 коптських кодексів III—IV століть, серед яких папірус з найдавнішим текстом Євангеліє від Іоанна, написаний бойхарським говором (раніше не було відомо про бохайрські тексти, створені до IX століття).