Операція «Грейф» () — спеціальна операція німецьких військ під командуванням СС-оберштурмбанфюрера Отто Скорцені, що проводилася в контексті операції «Вахт ам Райн» за часів Другої світової війни. Операція була ініційована особисто Адольфом Гітлером і мала за мету захоплення одного або кількох мостів через річку Маас, перш ніж вони могли бути зруйновані союзниками. Німецькі солдати, одягнені у трофейну форму британської та американської армії та використовуючи захоплені машини союзників, мали викликати плутанину в тиловій зоні союзних армій. Через брак необхідних транспортних засобів, обмундирування та обладнання операція не змогла досягти своєї визначеної цілі — захопити стратегічно важливі мости через МаасOperation Greif (iv).
Історія
Замисел операції 22 жовтня 1944 року СС-оберштурмбанфюрер Отто Скорцені був викликаний до ставки Гітлера Вольфсшанце в Растенбурзі в Східній Пруссії. Скорцені став одним із фаворитів Гітлера після успіху операції «Панцерфауст», в якій він керував викраденням Міклоша Горті-молодшого, сина угорського регента, адмірала Міклоша Горті, щоб змусити угорського лідера подати у відставку. Після повернення до Німеччини Скорцені був викликаний на зустріч з Гітлером, де той проінформував свого улюбленця про план нової великомасштабної наступальної операції на Західному фронті — «Вахт ам Райн». Гітлер планував ударом двох танкових армій (5-та і 6-та) прорватися до Антверпена і сталевим клином розділити війська англо-американцівОперация «Гриф».
Особисто Скорцені було визначено три завдання: за 5 тижнів сформувати досить великий підрозділ, здатний виконати це завдання. силами свого формування прорватися вглиб військ союзників, випереджаючи головні сили ударного угруповання вермахту, захопити і утримувати до підходу німецьких військ мости через Маас у районах Намюр — Льєж, в Юї, Аме і Анденн. одночасно особливі групи диверсантів, які володіють американським діалектом англійської мови, повинні були пробратися в глибокий тил військ союзників і проводити там різні диверсійні акції — знищення покажчиків, ліній зв'язку, мостів, передавати фальшиві накази, поширювати паніку тощо.
Скорцені добре знав, що згідно Гаазької конвенції 1907 р. будь-хто з його людей, захоплений в американській формі, може бути страчений на місці як шпигун, і ця можливість викликала багато спорів з генерал-полковником Йодлем та генерал-фельдмаршалом фон Рундштедтом.
Підготовка операції Через чотири доби на військовому полігоні «Графенвер» почалося формування спеціального підрозділу, який отримав назву 150-та танкова бригада СС. Штатна чисельність створюваної Скорцені бригади становила 3300 осіб. Обов'язковою умовою при наборі особового складу було знання англійської мови. У складі бригади планувалося створити: штаб, роту зв'язку, зенітну роту, 2 танкові роти, 3 розвідувальні роти на бронемашинах, 2 протитанкові роти, 3 моторизованих батальйони по 3 роти кожен і роту диверсантів. Бригаду планувалося оснастити трофейними американськими танками і бронетранспортерами. Скорцені розраховував отримати 20 танків «Шерман», 32 гусеничних бронетранспортери, 150 джипів і 198 вантажівок.
Однак у міру комплектування 150-ї бригади Скорцені зіткнувся з купою проблем. Особовий склад бригади підбирався з різних частин — два батальйони з парашутного полку Люфтваффе особливого призначення (полк перебував у складі бойової ескадри KG 200), дві роти з 600-го парашутного батальйону СС і рота з винищувального з'єднання «Мітте». Крім цього, з формувань вермахту до бригади були передані спеціалісти різних підрозділів (артилеристи, екіпажи танків і штурмових гармат).
Відібрані люди отримували трофейну американську уніформу, крім цього в бригаду було передано незначну кількість трофейної техніки. Місія вимагала великої кількості польової форми, оснащення, екіпірування тощо, але до середини листопада 150-ій бригаді все ще бракувало 1500 американських шоломів та половину замовлених американських гармат та набоїв. Значна частина поставленої уніформи була британською, польською чи навіть радянською, або літнього зразку, або з плямами крові чи маркування військовополонених. Замість 20 танків «Шерман», 30 американських броньованих автомобілів, майже 200 вантажівок та 150 джипів, Скорцені отримав лише два «Шермани» (один з яких незабаром зламався), чотири бронеавтомобілі та близько 30 джипів. Решта його техніки була німецькою: п'ять танків «Пантери», шість броньованих автомобілів, шість бронетранспортерів та п'ять штурмових гармат «Штурмгешуц III». Вони були замасковані обшивкою з листового металу, і німці «загримували» їх під американську техніку, пофарбувавши оливковою фарбою та нанісши білі американські пізнавальні зірки, але обдурили б, як визнавав сам Скорцені, лише «дуже молодих американських військових, які побачили б їх здалеку вночі»Operation Greif and Otto «Scarface» Skorzeny.
Погано йшли справи йшли з пошуком людей, які вміють вільно розмовляти англійською. Всього було знайдено 10 осіб, які вільно говорять по-англійськи і знають американський сленг — переважно це були колишні моряки торговельного флоту, що служили в минулому на американських судах. 30-40 чоловіків вільно говорили по-англійськи, але не знали сленг. 120—150 чоловіків добре володіли англійською, ще 200 вчили англійську в школі. Втім ніхто з них не мав досвіду бойових дій у тилу противника. Заступник Скорцені СС-оберштурмбанфюрер Віллі Гардік навчав їх американізмам та типовій поведінці американських вояків — як лаятись, сутулитися, жувати жуйку, пересуватися і ходити їхнім стройовим кроком замість прусського «гусячого кроку».
До середини грудня 1944 року в 150-ій танковій бригаді СС налічувалося 2676 осіб, з них: 90 офіцерів, 448 унтерофіцерів і 2138 солдатів. З цих 2676 осіб, 500 належали Ваффен-СС, 800 — Люфтваффе і близько 1200 чоловіків сухопутній армії вермахту. Особовий склад був організований в штаб, зі взводами зв'язку і розвідувальним, 2 змішаних батальйони (в I батальйоні «Пантери» і 8 рот, в II — штурмові гармати і 7 рот), саперну роту, артилерійську батарею, мостобудівну колону і роту диверсантів.
До початку операції в бригаді було: 5 «Пантер», 5 штурмових гармат (StuG III), німецькі бронетранспортери — 4 Sd.Kfz 250/1, 6 Sd.Kfz 251/1, 6 Sd.Kfz 234/1 — 6 американських напівгусеничних бронетранспортерів М3, 4 американські бронемашини М8, 12 німецьких і 1 американський мотоцикл з колясками, 43 німецьких і 20 американських мотоциклів, 28 трофейних «джипів», 6 легкових і 36 середніх автомобілів німецького виробництва (цивільних), 64 легких, 58 середніх і 6 важких німецьких військових вантажівок та 8 середніх американських вантажівок, і 2 трактори (німецький і американський). З важкого озброєння бригада отримала: 31 важкий кулемет, 226 легких кулеметів, 24 німецьких 81-мм міномети, 24 американських міномети калібром 4,2 дюйма, 5 американських протитанкових гармат калібром 3 дюйма і 14 американських 57-мм протитанкових гармат M1.
150-та танкова бригада СС Скорцені поділялася на три бойові групи: X, Y, Z і окремий загін «Штілау» (150 осіб з твердим знанням англійської мови) по імені його командира оберлейтенанта Лотар Штілау. Бойову групу X очолив Віллі Гардік, до її складу увійшли: взвод зв'язку, танкова рота (5 «Пантер»), 2 взводи саперів, 2 піхотних взводи на бронетранспортерах, 2 протитанкових взводи, 2 мінометних взводи і 3 піхотні роти. Бойову групу Y очолив гауптман Шерфф, до її складу увійшли: взвод зв'язку, танкова рота (5 штурмових гармат), 2 саперних взводи, 2 піхотних взводи на бронетранспортерах, 2 протитанкових взводи, 2 мінометних взводи і 3 піхотні роти. Бойова група Z під командуванням оберстлейтенанта Вольфа була дещо слабше, ніж дві інші. До її складу входили: взвод зв'язку, 1 взвод саперів, 2 взводи піхоти на бронетранспортерах, 2 протитанкових взводи, 2 мінометних взводи і 3 піхотні роти. Загін «Штілау» був також розділений на команди з 4 людини кожна. Команди формувалися за цільовим призначенням. Було утворено 24 розвідувально-диверсійні команди, 8 радіокоманд і 7 саперно-підривних. Команди були майже рівномірно розподілені по бойових групах бригади.
Коли бригада готувалася до дії, почали ходити чутки про те, що вони повинні вивільнити від облоги місто Дюнкерк або Лор'ян, де з літа 1944 року тримали оборону німецькі гарнізони, захопити Антверпен або захопити Верховне командування союзників при SHAEF у Парижі. Лише 10 грудня підпорядкованим командирам Скорцені довів про справжні плани бригади: 150-та бригади має спробувати захопити принаймні два мости через річку Маас в Юї, і , перш ніж вони могли бути зруйновані. Війська 6-ї танкової армії СС СС-оберстгрупенфюрера Зеппа Дітріха розпочинали цю операцію, а після цього з проривом першої лінії оборони противника танки 150-ї бригади стрімко просуваються вперед на рубіж Гоес-Венн, між Арденнами та Айфельським нагір'ям. Потім за ними три групи (Kampfgruppe X, Kampfgruppe Y та Kampfgruppe Z) рухалися б до визначених їм мостів.
Хід операції 14 грудня 150-та танкова бригада СС зосередилася поблизу Бад-Мюнстерайфеля, а вдень 16 грудня вона вирушила у визначеному напрямку, просуваючись за трьома ударними дивізіями I танкового корпусу СС Германа Прісса: 1-ю (СС-бригадефюрер та генерал-майор Ваффен-СС Вільгельм Монке) і 12-ю танковими дивізіями СС (СС-бригадефюрер та генерал-майор Ваффен-СС Гуго Краас) та 12-ою фольксгренадерською дивізіями (оберст Герхард Енгель), які прорвали оборону американських військ на стику 2-ї та 99-ї американських піхотних дивізій 1-ї армії США.
Однак, коли Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» не змогла протягом двох днів досягти визначеної точки, Скорцені зрозумів, що початкові цілі операції «Грейф» тепер приречені. До того ж під Лосгеймом німецькі війська потрапили у величезну «пробку» і не змогли вийти на встановлені рубежі. Шукаючи шляхи об'їзду транспортного затору, на міні підірвався і загинув командир бойової групи X СС-оберштурмбанфюрер Віллі Гардік. Замість нього командиром бойової групи був призначений СС-гауптштурмфюрер Адріан фон Фолькерсам. 17 грудня Скорцені відвідав штабну нараду в штабі 6-ї танкової армії СС Зеппа Дітріха та запропонував використовувати його бригаду як підрозділ регулярної армії. Це було погоджено, і йому було наказано вирушити на південь від Мальмеді і доповісти в штаб 1-ї танкової дивізії СС у .
21 грудня 150-та танкова бригада намагалася взяти Мальмеді, але кілька її атак були відбиті захисниками міста. Це була єдина суттєва спроба німців взяти Мальмеді під час Арденнської операції.